Ель-Аюн العيون al-ʾAyūn ⵍⵄⵢⵓⵏ
Центр міста. Перша будівля праворуч - готель Парадор.
Основні дані
27°09′ пн. ш. 13°12′ зх. д. / 27.15° пн. ш. 13.2° зх. д. / 27.15; -13.2
Країна	Марокко
Регіон	Ель-Аюн — Сакія-ель-Хамра
Столиця для	Ель-Аюн — Сагія-ель-Хамра
Засновано	1938
Площа	20 999 882,597415 квадратний метр[1]
Населення	192 639 людей (2008)
Висота НРМ	72 м
Офіційна мова	арабська
Міста-побратими	Каракас, Малага, Альмерія, Авілес, Монтевідео, Лорка, Сорренто, Сесто-Фьорентіно
Часовий пояс	UTC+0 і UTC+1
GeoNames	2491223
OSM	r3409845  ·R
Міська влада
мер міста	Moulay Hamdi Ould Errachidd
Мапа
Ель-Аюн Ель-Аюн (Західна Сахара)
Ель-Аюн у Вікісховищі

Ель-Аю́н (араб. العيون, трансліт. al-ʕayūn [al ʕajuːn], locally [ˈləʕjuːn] ( прослухати), досл. 'Джерела'; фр. Laayoune [la.ajun]; ісп. El Aaiún Spanish: [el (a)aˈʝun] ( прослухати)) — найбільше місто в Західній Сахарі. Перебуває під контролем марокканської адміністрації, головне місто однієї з областей Марокко — Ель-Аюн — Сакія-ель-Хамра, столиця Сахарської Арабської Демократичної Республіки (заявлено).

Місто розташоване приблизно за 20 км від Атлантичного узбережжя, в оазі на лівому (південному) березі ваді (річкової долини) Хамра. Рельєф місцевості дюнний. Тропічний сухий клімат пом'якшується близькістю океану. Рослинність представлена ​​фініковими пальмами, інжирними деревами і акаціями. З тварин водяться дрібні гризуни і плазуни.

Місто розташоване на двох рівнях — нижня частина, включаючи колишній центр з іспанським собором, у долині уед Хамра, і верхня частина, де розташована міська адміністрація і Велика мечеть — на плато вище берега ваді.

Вище Ель-Аюна долина Хамра перегороджена дамбою, у результаті чого утворено водосховище. по дамбі проходить національна дорога R1.

Місто не виходить до океану, проте на узбережжі океану розташований порт, пов'язаний з Ель-Аюном автодорогою.

Клімат Ель-Аюна набагато м'якіший, ніж для аналогічних регіонів в глибині материка внаслідок охолоджуючого впливу Канарської течії.

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних пустель. Найтепліший місяць — серпень із середньою температурою 25 °C (77 °F). Найхолодніший місяць — січень, із середньою температурою 16.7 °С (62 °F).^[2]

Населення Ель-Аюна — 192 639 осіб (2008)^[3], при цьому в столиці живе половина населення країни. Національний склад його практично однорідний — 95 % сахраві (араби Західної Сахари, або маври). У місті проживає 8 тис. європейців. Державною мовою є арабська, у повсякденному спілкуванні використовується діалект хасанія. Панівна релігія — іслам.

Населення Ель-Аюна по роках:

Перші поселення на території сучасної столиці відносяться до X століття, що пов'язано з вдалим розташуванням в оазі. Як місто Ель-Аюн відомий з 1936 року, поселення було засновано іспанцями після колонізації Західної Сахари. До 1958 місто входило до складу іспанського протекторату, а з 1961 року — до складу заморської провінції Іспанії.

У 1975 році, після виведення іспанських військ, король Марокко Хасан II, який давно заявляв територіальні претензії на Західну Сахару, оголосив так званий Зелений марш, у ході якого 350 тисяч марокканців перетнули кордон Західної Сахари і зайняли її населені пункти, у тому числі Ель-Аюн. З цього моменту місто контролюється Марокко. У 1976 році Народний фронт за звільнення Сегієт-ель-Хамра і Ріо-де-Оро (ПОЛІСАРІО) проголосив створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки, столицею якої і був оголошений Ель-Аюн. Однак остаточну незалежність країна не здобула й досі, її уряд перебуває у вигнанні. З точки зору Марокко, Ель-Аюн є адміністративним центром області Ель-Аюн-Буждур-Сагіет-ель-Хамра. З початку марокканської окупації місто істотно збільшилося, і багато вулиць не мають назв, а позначені номерами.

В Ель-Аюні розташована штаб-квартира миротворчої місії ООН з референдуму в Західній Сахарі (MINURSO), і в місті є підвищена присутність військовослужбовців ООН. Зокрема, співробітники ООН повністю займають найпрестижніший в місті, побудований ще в колоніальні часи, готель Парадор.

Ель-Аюн, у силу свого невеликого віку і невдалого розташування, ніколи не грав роль значного культурного центру. У місті збереглося невелике число пам'яток, зокрема, руїни іспанського форту, Велика мечеть Мулай Абдель-Азіз, історичний музей і ремісничий ринок.

В Ель-Аюні зберігся також іспанський собор, який, хоч і не діє, до сих пір належить католицькій церкви. Це одна з двох християнських церков, що збереглися на території Західної Сахари.

Більшість будівель Ель-Аюну пофарбовано в один зі світлих відтінків коричневого кольору (палена Сієна).

У місті є аеропорт (IATA: EUN — ICAO: GMML/GSAI) з двома злітно-посадковими смугами довжиною 2700 і 2500 метрів.

За декілька кілометрів на схід від міста, по дамбі, що перегороджує ваді Хамра, проходить дорога N1, одна з основних транспортних магістралей Марокко, що з'єднує Ель-Аюн з Танжером, Касабланкою, Агадіром на півночі і Дахлою на півдні. У південному напрямку дорога виходить за межі Західної Сахари і йде далі в Мавританію і Сенегал, закінчуючись у Дакарі.

В Ель-Аюні існує автостанція, місто пов'язане прямим автобусним сполученням з Агадіром і Марракешем.

На узбережжі Атлантичного океану, приблизно за 20 км від міста, є порт.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ель-Аюн