Дієприслі́вник — невідмінювана форма дієслова^[1], яка, пояснюючи присудок, називає додаткову дію. Дієприслівник відповідає на питання що роблячи? що зробивши? Наприклад: мірку́ючи, пи́шучи, чита́ючи, міркува́вши, писа́вши, чита́вши, ставивши.

Дієприслівник поєднує в собі деякі граматичні ознаки як дієслова, так і прислівника, що відбито й в назві: дієприслівник буквально означає прислівник, що діє, перебуває в дії. Із дієслівних рис йому властиві такі: категорія виду (доконаний — зупинившись, схилившись; недоконаний — говорячи, знаючи), категорія часу^[2] (теперішній — знаходячи, виступаючи; минулий — притаївшись, пройшовши). Дієприслівник, як і дієслово, може мати залежні слова. Як і прислівник, дієприслівник не відмінюється (серед дієслівних форм, не відмінюється, зокрема, інфінітив), а також у реченні виконує роль обставини.

Дієприслівник є порівняно «молодою» частиною мови. За походженням дієприслівники теперішнього і минулого часу являють собою колишні короткі форми активних дієприкметників (д.-рус. несучи, носѧчи, несъши), що втратили рід і здатність відмінюватися, «застигнувши» у формі називного відмінка жіночого роду множини. Вони більше не узгоджуються з іменником, а тільки виражають обставину способу дії.

Дієприслівник у реченні називає додаткову (другорядну) дію, яка слугує для пояснення головної. Наприклад, «Співають ідучи дівчата» (Тарас Шевченко). У цьому реченні основну дію виражає присудок, виражений особовою формою дієслова співають, а другорядну називає дієприслівник ідучи. Дівчата не просто співають, а співають як (ідучи). Таким чином, у реченні дієприслівник виконує роль обставини способу дії.

Головна дія, виражена присудком, і додаткова, виражена дієприслівником, мають стосуватися лише одного підмета, а не різних. Наприклад: «Ідучи по вулиці, дівчина співала пісню». У цьому реченні основну дію (співала) і додаткову (ідучи) виконує дівчина (граматично — підмет). Тому таке речення є правильним. Натомість у реченні «Ідучи по вулиці, з дівчини злетів капелюх» дієприслівник ужито неправильно, тому що додаткова і основна дії належать різним суб'єктам (виконавцям): додаткова дія стосується дівчини (додатка), а основна капелюха (підмета). Якщо розуміти це речення буквально, то, виходить нонсенс: капелюх ішов і впав. Таким чином, у реченні дієприслівник недоречний. Речення слід відредагувати так: «Коли дівчина йшла по вулиці, з неї злетів капелюх».

Як усі форми дієслова, дієприслівник має категорію виду: доконаний і недоконаний.

• Дієприслівники доконаного виду минулого часу виражають додаткову дію, що відбулася перед основною або одночасно з нею (відповідає на питання що зробивши?). Скажімо, Закінчивши лекцію, викладач пішов на перерву (викладач спочатку закінчив читати лекцію, а вже потім вийшов на перерву).
• Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу називають додаткову дію, що відбувається одночасно з основною (відповідає на питання що роблячи?): Сніг іде і, сяйво розсіваючи бліде, зволожує афіші і обличчя (Ірина Жиленко). Сніг одночасно йде та розсіває бліде сяйво.
• Дієприслівники недоконаного виду минулого часу виражають додаткову дію, що відбувалася в минулому одночасно з основною (відповідає на питання що робивши?): Слухавши вірші про кохання, він завжди згадував її (він одночасно слухав і згадував).

Дієприслівник разом із залежними словами утворює дієприслівниковий зворот, який у реченні виступає в ролі поширеної обставини. На письмі дієприслівниковий зворот найчастіше відокремлюють комами: 1) якщо дієприслівниковий зворот стоїть на початку речення, то кому ставлять після нього: Не дочекавшись обіду, (!) хлопчик з дівчатками зібрались додому (Борис Харчук); 2) якщо дієприслівниковий зворот стоїть в середині речення, то його відокремлюють з обох боків: Мешканці, (!) виставивши голови з віконечок, (!) ведуть розмови (Володимир Винниченко); 3) якщо дієприслівниковий зворот стоїть в кінці речення, то кому ставлять перед ним: Уважно слухали селяни, (!) занімівши в різних позах (Андрій Головко).

Не відокремлюють комами дієприслівниковий зворот, якщо в реченні він є фразеологізмом і стоїть безпосередньо після присудка: Він біг не чуючи ніг; Олена працювала не покладаючи рук.

Крім того, зазвичай відокремлюють не лише дієприслівниковий зворот, а й одиничний дієприслівник. Наприклад, Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний).

Утім, якщо одиничний дієприслівник безпосередньо стоїть після присудка та відповідає на запитання як?, то його не відокремлюють. Наприклад, Співають^{Присудок} ідучи^{Одиничний дієприслівник} дівчата (Тарас Шевченко); Вона сиділа^{Присудок} замислившись^{Одиничний дієприслівник} (Юрій Яновський).

Морфологічний розбір дієприслівника, як правило, виконують у такій послідовності:

1. Слово для розбору.
2. Назва частини мови, її форма.
3. Вид (доконаний чи недоконаний).
4. Час (теперішній і минулий).
5. Синтаксична роль.

Не піймавши на крадіжці, не кажи, що злодій (Народна мудрість).

1. (Не) піймавши.
2. Дієприслівник.
3. Доконаний вид.
4. Минулий.
5. Обставина.

• Дієслово
• Дієприкметник
• Прислівник

• Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К. : Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2.
• Жовтобрюх М. А. Курс сучасної української літературної мови. Частина І: підруч. / М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик. — 3-те вид. — К. : Радянська школа, 1965. — 423 с.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.