Мирослав Іванович Дочинець
Народився	3 вересня 1959(1959-09-03) (65 років) м. Хуст, Закарпатська область, УРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	журналіст, письменник, прозаїк
Alma mater	ЛНУ ім. І. Франка
Мова творів	українська
Членство	Національна спілка письменників України
Батько	Дочинець Іван Юрійович
Нагороди
Премії
Сайт: facebook.com/mido.mukachevo
Дочинець Мирослав Іванович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Примітки=

Мирослав Іванович Дочинець (нар. 3 вересня 1959, м. Хуст Закарпатської області) — український письменник та журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).

Народився в родині вчителів. Батько Іван Юрійович закінчив із відзнакою філософський факультет Київського університету, але мусив учителювати в школі-інтернаті й ПТУ, оскільки відбув шість років ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію.

Друкуватися почав з шостого класу в дитячих виданнях. Був переможцем конкурсів юних літераторів.

1977 року вступив на факультет журналістики Львівського університету. Під час навчання був членом редколегії університетської багатотиражної газети «За радянську науку», згодом — редактором газети «Джерела». Професійну журналістську роботу розпочав 1982 року в газеті «Молодь Закарпаття».

1990 року заснував у Мукачеві газету «Новини Мукачева». У цей час також працював власним кореспондентом газет «Карпатський край», «Срібна земля», «Фест». Друкувався у всесоюзних та республіканських часописах «Комсомольская правда», «Известия», «Україна», «Людина і світ», «Ранок», «Радянська жінка», «Літературна Україна», «Молодь України».

1998 року заснував у Мукачеві видавництво «Карпатська вежа», у якому як головний редактор і директор підготував і видав упродовж п'яти років понад 100 видань.

Одружений, має дітей, внуків. Вирощує фруктовий сад із близько 200 дерев, різні сорти винограду. Спорудив два будинки: один для сім'ї, а другий — для творчості. «… Щоб час від часу усамітнюватися, писати там і бути ближчим до природи… А ще для того, щоб можна було приймати там своїх дітей і онуків. У мене немала родина!»^[1]

• Національна премія України імені Тараса Шевченка 2014 року — за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води Господніх русел»^[2]
• 1998 — звання «Журналіст року Закарпаття».
• 2004 — лауреат Міжнародної літературної премії «Карпатська корона».
• 2012 — відзнака «Золотий письменник України»^[3].
• 2016 — лауреат премії «Українська книжка року» у номінації «За видатні досягнення у галузі художньої літератури» за видання «Синій зошит. Аркуші днів світящих» та «Лад».^[4]

Автор книг:

• «Гірчичне зерно» (1989),
• «Оскал собаки» (1991),
• «Мукачево і мукачівці» (1994),
• «Мункачі з Мукачева» (1995),
• «Роса на фігових листках» (1995),
• «Він і вона» (1996),
• «Дами і Адами» (2002),
• «Гра в ляльки. Жіночі історії» (2003),
• «Куфрик з фіглями» (2003),
• «Карпатський словоблуд» (2004, у співавторстві),
• «Енциклопедія Мукачева в іменах» (2006, у співавторстві з Василем Пагирею) та інших.
• «Руки і душа та інші невигадані жіночі історії» (2011), ISBN 966-8269-06-3
• «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона — як жити довго в щасті і радості» (2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом «Книжка року-2010»)
• «Хліб і шоколад» (2011), ISBN 966-0585-30-2
• «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2012, Книга висунута НСПУ (2011 р.) на здобуття Національної премії Т. Г. Шевченка)
• «Бранець Чорного лісу» (2012)
• «Криничар» (2012)
• «Горянин. Води Господніх русел» (2013)
• «В'язень замку Паланок» (2013)
• «Лис. Віднайдення загублених слідів» (2013)
• «Світован. Штудії під небесним шатром» (2014)
• «Синій зошит» (2015-2022)
• «Книга духовної мудрості» (2015-2022, упорядник)
• «Книга надиху. Уроки світу, Неба і людей» (2015-2022)
• «Зряче перо. Роман із аркушем»(2017)
• «Світло семи днів» (2018)
• «Діти папороті» (2020)
• «Золотий час. Одкровення карпатського знатника» (2020)
• «Розрада-гора. Під Вороновим крилом» (2021)
• «Різнотрав'я. Гербарій саду життя» (2022)
• «Чарунки днів. Книга спостережень» (2023)
• «Ескізи на павутинні» (2023)
• «Вік і лік. Рецепти на всяку оздоровчу потребу від карпатського знатника Андрія Ворона» (2024)

Про свою творчість Дочинець каже таке: «Кожного разу, починаючи книгу, до кінця я навіть не знаю, чим вона закінчиться. Чесне слово! Я живу серед своїх героїв, вони ведуть мене за собою та щоразу чогось вчать. Тобто кожен роман — це конспект певного духовного піднесення».

Часто порівнюваний із бразильським письменником Пауло Коельйо. Сам Дочинець запевнив, що змирився із цим порівнянням. «Хоча, на мій погляд, порівняння — це завжди смішно. Тим більше, у світі творення, де кожна людина настільки індивідуальна!»

Що ж до враження від творчості бразильця Дочинець сказав: «Я не знайшов там риси, які мушу знайти у кожній книзі… Це ж такий собі легкостравний літературний коктейльчик із різних вчень, релігій та духовних систем. І все це упаковано в якусь таку пригодницьку історійку для дуже посереднього читача».

• Закарпаття. Хто є хто: Присвячується 60-річчю возз'єднання Закарпаття з Україною. — К., 2005. — Випуск 2. — С.147.
• Бродик З. Дочинець Мирослав // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. — Випуск 14. — Львів, 2007. — С. 128—129.
• Дочинець Мирослав Іванович, Пагиря Василь Васильович, «Енциклопедія Мукачева в іменах». — Мукачево: Карпатська вежа", 2006. — С. 280. : портр.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Дочинець Мирослав Іванович

Зовнішні відеофайли
	«Бог не знайшов іншого інструменту, як дати нам свої знання через слово», — Мирослав Дочинець на YouTube // Телекомпанія TV-4, 24 березня 2015
	Мирослав Дочинець. Повне інтерв'ю на YouTube // Телекомпанія TV-4, 24 березня 2015

• Лауреати премій. Дочинець Мирослав Іванович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Мирослав Дочинець: «Голі жінки викликають і захоплення, і зворушливу жалість. Неохайні — просто жалість»^{[недоступне посилання з липня 2019]}