Домінік Веннер
Dominique Venner
Ім'я при народженні	фр. Dominique Charles Venner[1]
Псевдо	Julien Lebel і Jean Gauvin[2]
Народився	16 квітня 1935(1935-04-16) Париж, Франція
Помер	21 травня 2013(2013-05-21) (78 років) Париж, Франція ·вогнепальна рана
Країна	Франція
Діяльність	Письменник, історик, публіцист, громадський активіст
Alma mater	Oaklands Colleged і ESAM Design Parisd
Знання мов	французька[3]
Членство	GRECE і Institut d'études occidentalesd
Партія	Nationalist Movement of Progressd[4]
Батько	Charles Vennerd
Нагороди	Broquette-Gonin prized (1981) prix Renaissance des lettresd (2007) Prix des intellectuels indépendantsd (1997) Q59489469? (1993)
Сайт	dominiquevenner.fr
Висловлювання у Вікіцитатах

Домінік Веннер (фр. Dominique Venner; 16 квітня 1935 — 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист. Спеціалізувався на військовій історії, в 1960-х — 1970-х був одним із засновників руху «Нових правих», пішов з політики у 1971 році. 21 травня 2013 року покінчив життя самогубством, застрелився у Соборі Паризької Богоматері^[5].

Народився в сім'ї архітектора в Парижі. Брав участь в Алжирській війні. Після повернення з Алжирської війни, в 1965 році, вступив до лав «Секретної збройної організації», яка виступала за зміну правлячого ладу у Франції. У ході діяльності в цій організації був арештований і провів у в'язниці 3 роки.

Вийшовши з в'язниці став займатися теоретичним обґрунтуванням своїх поглядів, разом з Аленом де Бенуа виступив одним з теоретиків руху «Нових правих».

Домінік Веннер сповідував теорію європоцентризму. У 1963 році став засновником руху «Європа — Дія», що дотримується ультраправих поглядів і не виключає можливості застосування насильства для зміщення влади.

У 1971 році вирішив покинути політику, щоби більше часу приділяти історії. Займався вивченням історії зброї та військової політики, написав значну кількість праць присвячених даній тематиці. Серед його робіт слід виділити: «Біле сонце переможених» (1975), «Повстале Серце» (1994), «Геттисберг» (1995), «Білі та Червоні» (1997), «Історія співпраці» (2000), «Історія тероризму» (2002). У 1981 році за роботу під назвою «Історія Червоної армії» отримав нагороду Французької академії. З 2002 року до моменту смерті був редактором «Нового журналу історії».

Був активним противником одностатевих шлюбів^[6]. Виступав проти етнічного розмаїття, міграції. 21 травня 2013 року Домінік Веннер застрілився біля вівтаря Собору Паризької Богоматері. Його спонукання і мотиви надзвичайно продумані, систематизовані і ясно викладені. На своєму сайті за деякий час до самогубства він розмістив короткий текст «Маніфестація 26 травня і Хайдеггер»^[7], в якому йшлося про необхідність «нових дій, показових і символічних», що будуть здатні пробудити «приспану свідомість»^[8]. За кілька годин до смерті він закликав своїх соратників чинити опір новому закону. Цитата з посмертного послання: «Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що гублять душу, проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною — фундаментом нашої тисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими.» 

Інцидент стався через кілька днів після легалізації у Франції одностатевих шлюбів^[9]. 26 травня в Парижі величезна (від половини до півтора мільйона протестуючих за різними підрахунками, за даними поліції 150 000) маніфестація проти легалізації та усиновлення дітей нетрадиційними сім'ями потребувала додаткової смуги ходи — по набережній Сени.

У певному сенсі, він попереджував про загрозу існуванню євро-атлантичної християнської раси, причому, з сукупності творів і вчинку Д.Веннера, не виключене його розуміння можливої зумисності розвитку подій. Уявити атмосферу того моменту можна за статтею^[10], розпочатою до і закінченою після трагічної і символічної події в соборі Нотр-Дам. Широкий огляд тогочасного міжнародного контексту зробив через три дні після трагедії російський публіцист Є. С. Холмогоров, і такий підхід конче необхідний до багатосторонньої особистості Домініка Веннера. «...Спочатку йшлося про те, що це був його протест проти французького закону про гей-шлюби. Але залишена Веннером записка поміщає його вчинок в більш широкий контекст: це був протест не стільки проти конкретного закону, скільки проти культурної, цивілізаційної, релігійної, моральної самоліквідації Європи.»^[11] 

Вчинок Домініка Веннера зовні суперечливий. Він захищає світ християнства самогубством, яке вважається богопротивним з точки зору віри. Цей аспект є формальним стрижнем статті «Праведний грішник Домінік Веннер»^[12]. Разом з тим, тут важко не помітити категорійний перехід, можливо і швидше свідомий, від менталітету однієї історичної релігії і спільноти до бачення світу японською культурою, відомою і зрозумілою всьому Сходу Азії — з розкриттям зовнішньої спірності і суперечливості форм вираження, однак, спрямованих до об'єднавчої всіх мети, до розуміння, збереження безцінного досвіду і результатів велетисячолітньої історії людства, його багатогранної гуманістичної культури. Важко заперечити когерентність мотивів Домініка Веннера зсередини французької та європейської культури і — зовнішнього підходу до світової історичної та культурної спадщини, сконцентрованої Миколою Реріхом в його Пакті.   

Домінік Веннер активно захоплювався історією зброї, навіть написав книгу «Американські пістолети і револьвери», яку дослідник Майкл О'Мейра називає «фотографічною хронологією винаходу Семюеля Кольта та спадщини, яку він лишив Америці 19 століття»^[13].

«Щоб завоювати та створити те, що, як вони вірили, має стати вільною землею – землею американців – вони [країна ранніх англо-європейських переселенців]… взяли до рук зброю та розпочали війну – не як солдати, що захищають державу, але як вільні громадяни незалежної республіки», – з книги «Американські пістолети і револьвери»^[13].

На думку Домініка Веннера, пістолет у руці індіанця чи злочинця міг становити загрозу, але «в руках відповідального громадянина це засіб для протистояння такій загрозі. Зброя — це єдиний спосіб захисту від зловживання зброєю, відтак єдиний інструмент забезпечення справедливості та fair play^[13]. Також Домінік Веннер мав принципово антикомуністичну та в цілому анти-егалітаристську позицію, відтак виступав за звільнення народів Східної Європи від гніту Радянського Союзу.

«Уявити Європу під пануванням однієї нації означало б відновити криваву мрію, недавні шрами від якої залишилися в історії. Різниця в мовах і походженні – не проблема. Багато держав були багатомовними: Римська імперія, яка створила першу європейську єдність у різноманітті зібраних нею народів і культур, мала імператорів, народжених як у Римі, так і в Галлії, в Іллірії або в Іспанії. Європа не обмежується штучним кордоном «залізної завіси», встановленим переможцями в 1945 році. Вона об’єднує в собі всі європейські нації й народи. Думати про єдність означає в першу чергу думати про звільнення всіх полонених націй, від України до Німеччини. Доля Європи – на сході: розбити кайдани, повалити радянську тиранію, відкинути назад азійську орду», – з книги «До позитивної критики»^[14].

• Домінік Веннер. До позитивної критики / пер. з французької Сергія Заїковського. – Київ: Пломінь, 2019. – 100 с. – ISBN 978-966-97851-1-4
• Домінік Веннер. Самурай Заходу / Пер. з французької М. Петляк, О. Монятовської, М.-Д. Чайкіної та А. Новак; під ред. С. Заїковського. — Київ: Пломінь, 2019. — 248 с. – ISBN 978-966-97851-2-1
• Домінік Веннер. Бунтівне серце / пер. з французької А. Новак; під ред. С. Заїковського. – Київ: Пломінь, 2019. – 160 с. – ISBN 978-966-97851-3-8

Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

• Самогубство у Нотр-Дам де Парі

• Офіційний вебсайт Домініка Веннера [Архівовано 11 травня 2013 у Wayback Machine.](фр.)
• Офіційний вебсайт «Нового журналу історії»(фр.)
• Праці Домініка Веннера Zentropa.net
• Самогубство у Нотр-Дамі. Що хотів сказати Домінік Веннер [Архівовано 7 червня 2013 у Wayback Machine.] Український тиждень, 22 травня, 2013