Томашпольський Дмитро Львович
Дмитро Томашпольський на Одеському міжнародному кінофестивалі, 2014
Дата народження	1 липня 1958(1958-07-01) (66 років)
Місце народження	Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Україна
Alma mater	Київський державний інститут культури ім. О. Є. Корнійчука (1980) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1989)
Професія	кінорежисер, сценарист, кінопродюсер
Заклад	Кіностудія ім. О. Довженка
Членство	Національна спілка кінематографістів України
Нагороди	мистецька премія «Київ» Золота дзиґа - кінопремія Української кіноакадемії
IMDb	ID 1191296
Томашпольський Дмитро Львович у Вікісховищі

Дмитро́ Льво́вич Томашпо́льський — український кінорежисер, сценарист, продюсер; член Національної спілки кінематографістів України.

Народився 1 липня 1958 року в Києві. У 1980 році закінчив Київський державний інститут культури імені Корнійчука, згодом у 1989 році — Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (Майстерня А. Жилінського).^[1]

До 2000 року працював на Київській кіностудії імені Олександра Довженка, де зняв свій дебют «Панове, врятуємо Місяць», а потім разом з дружиною Оленою Дем'яненко зняв та спродюсував 5 кінофільмів: «Про шалене кохання, Снайпера і Космонавта» (1993, сценарист, режисер), «Будемо жити!» (1995, сценарист, режисер), «Жорстока фантазія» (1995, продюсер), «Дві Юлі» (1998, продюсер), «Усім привіт!» (1999, сценарист, режисер).

У 2000 році на 12 років переїхав жити в Росію, в Москву та Санкт-Петебург, де створив 15 фільмів та серіалів: «Таємниця Лебединого озера» (2002), «Спасибі» (2003, автор сценар.), «Дзисай» (2004), «Місяць у зеніті» (2007), «Прогулянка по Парижу» (2008) спільне виробництво з Францією, «Маяковський. Два дні».

У 2012 році повернувся жити й працювати в Україну. Відтоді створив декілька ігрових та документальних фільмів за підтримки та на замовлення Держкіно України: «Я — мобер!» (2013 р. док), «F 63.9 Хвороба кохання» (2013 р. ігровий, спільно з Оленою Дем'яненко), «Лариса Кадочнікова. Автопортрет» (2013 р. док), «Виграти все» (2016 р. док). Співродюсер фільмів Олени Дем'яненко «Моя бабуся Фані Каплан» (2016).

У 2018 році вийшов повнометражний художній фільм Томашпольского Ржака.

Автор документального фільму «Лариса Кадочникова. Війна» (2022)^[2], який отримав відзнаку «Найкращий документальний фільм про війну» на Українському міжнародному кінофестивалі у Великій Британії «ПТАХ» (2023)^[3].

Член Європейської кіноакадемії, член правління Української кіноакадемії, Член Оскарівського комітету України, голова «Лабораторії проектів» НСКУ.

• «Неосяжне» (1989, сценарист, режисер)
• «Панове, врятуємо місяць!» (1990, сценарист, режисер)
• «Про шалене кохання, Снайпера і Космонавта» (1993, сценарист, режисер),
• «Жорстока фантазія» (1995, продюсер)
• «Дві Юлі» (1998, продюсер),
• «Усім привіт!» (1999, сценарист, режисер).
• «Якщо я не повернусь» (2001, режисер)
• «Таємниця Лебединого озера» (2002, сценарист, режисер)
• «Дякую» (2003, сценарист, режисер)
• «Дзисай» (2004, режисер)
• «Цілують завжди не тих» (2005, режисер)
• «Джонік» (2006, режисер)
• «Про це краще не знати» (2006, режисер)
• «Місяць у зеніті» (2007, сценарист, режисер)
• «Дорослі люди» (2008, режисер)
• «Мінливості кохання» (2011, режисер)
• «Маяковський. Два дні» (2011, співрежисер: Олена Дем'яненко), телесеріал
• «Нова сукня Корольової» (2011, режисер)
• «Свідок» (2012, режисер)
• «Я — мобер» (документальний, 201, сценарист, режисер)
• «Лариса Кадочнікова. Автопортрет» (2013, співрежисер: Лариса Кадочниковою), документальний фільм
• «Виграти все» (2016), документальний фільм, сценарист, режисер)
• «Йод» (2016), короткометражка, режисер
• «Лариса Кадочникова. Війна» (2022), документальний фільм.

У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[4].

• Хто є хто в Україні. К., 1997. — С.519;
• Хто є хто в Україні. К., 2000. — С.490.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Томашпольський Дмитро Львович

• Дмитро Томашпольський на сайті IMDb (англ.)