Дмитро Саймс
рос. Дмитрий Саймс[1]
Народився	29 жовтня 1947(1947-10-29)[2] (77 років)  Москва, СРСР[2]
Країна	СРСР  США
Діяльність	видавець, телеведучий, політичний коментатор, лобіст, політичний активіст, політолог, науковець
Alma mater	Історичний факультет МДУ і Факультет біології та ґрунтів Московського державного університетуd
Знання мов	англійська і російська
Заклад	Університет Джонса Гопкінса, Університет Каліфорнії (Берклі) і Колумбійський університет
Мати	Камінська Діна Ісааківна
Нагороди	Prize of the Government of the Russian Federation in the field of mass mediad
IMDb	ID 11225400
Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро Саймс (англ. Dimitri K. Simes; при народженні — Дмитро Костянтинович Сіміс; нар. 29 жовтня 1947 року, Москва, РРФСР, СРСР) — американський та російський політолог радянського походження, один з тих, хто активно просуває проросійську пропаганду в американському інформаційному просторі^[3].

Був призначений Річардом Ніксоном^[4] на деякий час головою та головним виконавчим директором «Ніксоновського центру». Після звільнення заснував так званий Центру національних інтересів (Вашингтон, США) при його заснуванні 20 січня 1994^[5]. Видавець і генеральний директор американського журналу The National Interest (Національний інтерес)^[6].

Після 2022 знову в Росії - пропутінський та анти-американський телевізійний експерт-коментатор Центрального російського ТБ.

Дмитро Сіміс (Саймс) народився 29 жовтня 1947 року в Москві. Він був прийнятий у сім'ю радянського правознавця та правозахисника, співробітника радіо «Свобода» Костянтина Михайловича Сіміса (4 серпня 1919 — 14 грудня 2006^[7]) та адвоката з України Діни Ісааківни Камінської (13 січня 1919 — 7 липня 2006)^[8]. Сім'я була безпартійною та до радянської влади ставилася досить негативно. Дід по материнській лінії в 1930-і роки (аж до осені 1937 року) очолював один з найбільших радянських банків — «Промисловий банк СРСР», який у ті роки здійснював фінансування всього капітального будівництва в країні^[9], у 1950-і роки називав радянську владу «зграєю». Батьки Дмитра постраждали^{[джерело?]} від «боротьби з космополітизмом».

Після закінчення московської середньої школи Дмитро протягом року працював науково-технічним співробітником у Державному історичному музеї, потім вступив на денне відділення історичного факультету МДУ, звідки з другого курсу змушений був перейти на заочне відділення, після того, як вступив у небезпечну полеміку з викладачем історії КПРС щодо оцінки ленінських праць. Одночасно Дмитро Сіміс влаштувався на роботу до Фундаментальної бібліотеки суспільних наук Академії наук СРСР (нині — Інститут наукової інформації з суспільних наук Російської академії наук (ІНІОН РАН))^[10].

Продовживши заочне навчання на історичному факультеті МДУ, зацікавившись антропологією, в 1966 вступив на денне відділення біолого-ґрунтового факультету МДУ^[10].

Два рази був виключений із МДУ з політичних мотивів, на два тижні поміщався в московський слідчий ізолятор «Матроська тиша» за участь у демонстрації. Зокрема, у січні 1967 року був відрахований з денного відділення біолого-ґрунтового факультету за «антирадянські висловлювання» на молодіжному диспуті, присвяченому засудженню війни США у В'єтнамі^[10]. Проте дисидентом Дмитро себе не вважає і ніколи ним бути не збирався, а намагався займатися своєю професією в рамках системи, що існувала в СРСР.

У 1967—1973 роках — науково-технічний, а потім молодший науковий співробітник Інституту світової економіки та міжнародних відносин (ІМЕМО), де був заступником секретаря комітету комсомолу та отримав премію за найкращий проект серед молодих учених^[10].

У січні 1973 року, у віці двадцяти п'яти років, емігрував із дружиною до США^[8].

Був прийнятий на роботу науковим співробітником до Центру стратегічних та міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies)^[11]. Керував Центром з російських та євроазіатських програм у Фонді Карнегі, був професором при Університеті Джонса Хопкінса, Колумбійському університеті та Каліфорнійському університеті в Берклі. У 1978 — директор відділу досліджень СРСР центру з вивчення стратегічних та міжнародних питань Джорджтаунського університету, одночасно — позаштатний кореспондент радіо радіо «Свобода» у Вашингтоні (працював під псевдонімом)^[12].

Був неофіційним радником з питань зовнішньої політики екс-президента США Річарда Ніксона (1913—1994) в останні роки його життя.

Є головою і головним виконавчим директором Центру національних інтересів (Вашингтон, США; раніше — Ніксонівський центр) з дня його заснування 20 січня 1994 Річардом Ніксоном^[5], а також видавцем і генеральним директором американського журналу «The National Interest» («Національний інтерес»)^[6].

Бере участь як експерт у російських політичних телевізійних передачах та друкованих виданнях^{[13][14][15][16]}.

З 3 вересня 2018 року разом із В'ячеславом Никоновим веде суспільно-політичне ток-шоу «Велика гра» на «Першому каналі» російського телебачення^[17].

Підтримує повномасштабну агресію Росії проти України, постійний учасник шоу на російських телеканалах^[18].

Батьки Саймса: мати — Діна Ісааківна Камінська (1919—2006), юрист, адвокат, захищала відомих правозахисників Олександра Гінзбурга та Володимира Буковського на судових процесах у Москві. Після еміграції до США опублікувала мемуари «Записки адвоката» (1976). Батько Саймса, Костянтин Михайлович Сіміс (1919—2006), — автор книги USSR: the Corrupt Society; The Secret World of Soviet Capitalism (1982)^[11].

Одружений. Дружина — Анастасія Рюрікова Саймс (Anastasia Ryurikov Simes), художниця, дочка - Дмитра Рюрікова, політичного радника путінського режиму. Син - Дмитро, добре говорить російською мовою.

Тесть - Дмитро Рюріков, радянський і російський дипломат^[19]

До 2022 року проживали у США. Має маєток у селищі Хантлі (Huntly) під Вашингтоном та ділянку землі площею 53 га, який у 2021 оцінювався агенцією нерухомості Zillow в 1,6 млн.дол., а у 2024 оцінюється у 2,26 млн.дол. У 2017 Дмитро Саймс заробив 586.349 дол., при середній заробітній платні у місті Вашингтон 75 тис. дол./на рік.

Відомий радянський правозахисник і дисидент Олександр Гінзбург, член Московської Гельсінської групи та політв'язень, стверджував, що Дмитро Сіміс завжди був проти дисидентів. Будучи керівником оперзагону свого інституту, він разом із КДБ брав участь у його першому арешті та обшуку ще у 1960 році.^[20]

13 серпня 2024 агенти ФБР, згідно до ордеру виданого судом, провели обшук у домі Саймса під Вашингтоном. За власними ствердженнями Саймса він не з'являвся в США с жовтня 2022.^[21]

5 вересня 2024 року Міністерство юстиції США повідомило про висунення звинувачень Саймсу і його дружині Анастасії в порушенні санкцій США і відмиванні грошей, отриманих у порушення санкцій ^[22]. За даними обвинувачення, подружжя брало участь у схемі з обходу санкцій в інтересах «Первого канала», отримавши від нього понад 1 млн доларів, автомобіль, водія, квартиру в Москві і команду з десяти співробітників. За даними слідства, дружина Саймса брала участь у схемі з обходу санкцій в інтересах російського бізнесмена Олександра Удодова. В інтересах підприємця вона купувала твори мистецтва та антикваріат у галереях і аукціонних будинках у США та Європі, а потім відправляла їх до своєї резиденції, де вони зберігалися для подальшої відправки в Росію, при цьому Анастасія Саймс отримувала винагороду за свої послуги ^[23][24].

• Simes, Dimitri. After the collapse: Russia seeks its place as a great power. — Simon & Schuster, 1999. — 266 с. — ISBN 978-0684827162.

Путіністи