Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (березень 2019)

Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. Ви можете допомогти вдосконалити цю статтю, погодивши її із чинними мовними стандартами. (лютий 2017)

Дивертикулі́т (лат. diverticulitis) — запалення дивертикулу (вродженого або набутого випинання стінки, яка сліпо закінчується), порожнистих або трубчастих органів.

Зазвичай включають раптовий біль в нижніх відділах живота, зазвичай в лівій здухвинні ділянці (лівосторонній апендицит), проте він може мати наростаючий характер впродовж декількох днів. У пацієнтів з Європи та Північної Америки біль зазвичай виникає у лівій здухвинній ділянці, а у пацієнтів походженням із країн Азії — часто у правій здухвинній ділянці^{[джерело?]}. Також можуть бути й інші прояви: гарячка, нудота, пронос чи закреп, кров у калі. Напади можуть повторюватися.

1. Справжній дивертикул (дивертикул Меккеля),
2. Псевдодивертикул (дивертикул Ценкера)

За стадіями (Ханзен — Сток):

• 0 — дивертикульоз
• I — гострий неускладнений дивертикуліт
• II A — перидивертикуліт, флегмона
• II B — прикрита перфорація кишки з периколічним або мезоколічним абсцесом
• II C — відкрита перфорація з гнійним перитонітом
• III — хронічно — рецидивуючий дивертикуліт (з / без ускладнень)
• IV — кровотеча з дивертикула

Причини виникнення не до кінця вивчені. Близько 40 % припадає на спадковість і 60 % — на інші чинники. До факторів ризику належать: ожиріння, малорухливий спосіб життя, куріння, сімейний анамнез захворювання, нестероїдні протизапальні препарати. Випинання, які не запалені, називаються дивертикульозом.

Припускають, що дієти з низьким вмістом клітковини відносяться до факторів ризику, проте підтвердження цьому немає. Також є припущення, що відмова від горіхів та насіння зменшує ризик виникнення дивертикуліту, проте ця теорія також ще не підтверджена. Можливо, що споживання горіхів та кукурудзи зменшує ризик виникнення дивертикуліту в дорослих чоловіків.

Дивертикуліт найчастіше зустрічається у літніх людей. У західних країнах найчастіше зустрічається дивертикуліт сигмоподібної кишки (95 %). Поширюваність захворювання порівняно з 1920-м роком збільшилася на 10 %. Близько 65 % людей віком 85 років хворіють на дивертикуліт, та менше 5 % людей віком до 40 років. В Азії та Африці частіше зустрічається правосторонній дивертикуліт (уражається висхідна ободова кишка), натомість в Європі та Америці — лівосторнній (уражається сигмоподібна кишка). 10-25 % осіб з дивертикульозом згодом будуть хворіти на дивертикуліт.

Дивертикуліт, як вважається, виникає через зміни всередині кишки. Вирішальну роль в патогенезі дивертикуліту відіграє підвищений внутрішній тиск кишки, внаслідок чого відбувається випинання (пролапс) слизової і підслизової оболонок через «слабкі місця» м'язового шару кишки. Формується псевдодивертикул. Якщо випинаються всі шари стінки кишки (разом з м'язовим), говорять про справжній дивертикул. Внаслідок супутніх захворювань, запальних процесів, контамінації патогенними мікроорганізмами, виникає запалення дивертикула — дивертикуліт. Кишкові кровотечі, абсцеси, перфорації, фістули, закрепи, також з часом призводять до дивертикуліту. Більшість людей з дивертикульозом не помічають ніяких проявів, проте можуть бути вздуття, короткочасні спазми, закрепи. Основні зрушення виникають при появі ускладнень. Через схожість клінічних проявів, дивертикуліт часто називають «лівобічним апендицитом».

У більшості випадків, людей з проявами дивертикуліту обстежують за допомогою комп'ютерної томографії. Це дуже точний метод (98 %) у діагностиці цього захворювання. Для отримання максимуму можливої інформації роблять тонкий зріз (до 5 мм) поперечного зображення через весь живіт і таз, після того як пацієнт отримав перорально та внутрішньовенно контрастну речовину. Зображення виявляє локалізовані потовщення стінки товстої кишки, при запаленні поширюється на жир навколо кишки. КТ також може виявити більш складний дивертикуліт, який пов'язаний з абсцесом. У крові виявляють підвищення рівня С-реактивного протеїну та лейкоцитоз. Іригоскопія(інші мови) та колоноскопія протипоказані в гострій стадії процесу через ризик перфорації.

Диференційний діагноз включає рак товстої кишки, запальні захворювання кишки, ішемічний коліт, синдром подразненого кишечника, сечокам'яна хвороба, а також низка урологічних та гінекологічних хвороб.

У більшості випадків простий, неускладнений дивертикуліт піддається консервативному лікуванню разом із дієтою.

Раніше вважалося, що людина повинна дотримуватися дієти із низьким залишком відходів. Це зменшувало навантаження на товсту кишку, що давало їй більше часу на заживлення. Проте з новими дослідженнями цей факт не підтвердився, як і не підтвердився факт впливу пробіотиків на зменшення запалення.

Антибіотики застосовуються при супутній бактеріальній інфекції. При легких дивертикулітах приймають перорально, при тяжких — перорально та внутрішньовенно.

Екстрених операцій при дивертикулітах не показано. Проте операції роблять, якщо є ускладнення у вигляді абсцесу, нориці, або перитоніту внаслідок розриву стінки. Проводять планові операції по видаленню ураженої частини товстої кишки, коли прояви тяжкі, часті загострення, також звертають на загальний стан організму, на вік. Планову операцію можна робити мінімум після 6 тижнів від одужання від гострого дивертикуліту. Операції призначають в тих випадках, коли ризик операції менший, ніж ризик ускладнень.

При гострих дивертикулітах можливий розрив стінки із евакуацією вмісту у черевну порожнину або порожнину таза, що призводить до перитоніту, який необхідно лікувати тільки хірургічно. Іноді запалені дивертикули можуть привести до звуження просвіту кишки, та появи кишкової непрохідності. Нориці — також серйозне ускладнення, яке потребує хірургічного втручання. Інші ускладнення — абсцеси, перитоніти, кровотечі, стриктури.

• Antonio Tursi (2016). Diverticulosis today: unfashionable and still under-researched («Дивертикульоз сьогодні: немодний і досі малодосліджений») // Therapeutic Advances in Gastroenterology, Vol. 9 (No. 2, March): 213-228.
• Sleisenger and Fordtran's Gastrointestinal and Liver Disease. Pathophysiology / Diagnosis / Management | Edited by Mark Feldman, Lawrence S. Friedman and Lawrence J. Brandt. Ninth Edition • 2010
  11th Edition • Elsevier, 2020. 2350 illustrations (1900 in full color). 2488 pages.
• John E. Bennett, Raphael Dolin and Martin J. Blaser. Mandell, Douglas, and Bennett's Principles and Practice of Infectious Diseases (Принципи Манделла, Дугласа і Беннета та практика інфекційних захворювань). 9th Edition, Elsevier, Philadelphia, 2020. 3190-3200. // 2014. 3904 pages. See page 986.
• Вайсбергер, Л; Джеймисон, Б (июль 2009). «Клинические вопросы: Как вы можете помочь предотвратить рецидивирование дивертикулита?». Журнал семейной практики. 58 (7): 381-2
• Arden M. Morris, Scott E. Regenbogen, Karin M. Hardiman, Samantha Hendren. Sigmoid Diverticulitis: A Systematic Review («Дивертикулит сигмовидної кишки: систематичний огляд») // JAMA, 2014, 311 (3): 287-297.
• Sherry Tarleton, John K. Dibaise (April 2011). Low-residue diet in diverticular disease: Putting an end to a myth // Nutrition in Clinical Practice^[en], 26 (2): 137-142.

Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.