Джон Талбот, 2-й граф Шрусбері
англ. John Talbot, 2st Earl of Shrewsbury
Народився	12 грудня 1413  Шрусбері, Шропшир, Англія
Помер	10 липня 1460 (46 років)  Нортгемптон, Англія  ·загиблий у бою
Країна	Королівство Англія
Діяльність	політик
Титул	Граф Шрусбері
Посада	член Палати лордів[d]
Батько	Джон Тальбот
Мати	Maud de Neville, Baroness Furnivalled[1]
Брати, сестри	John Talbot, 1st Viscount Lisled і Elizabeth de Mowbray, Duchess of Norfolkd
У шлюбі з	Lady Elizabeth Butlerd[2][3]
Діти	Gilbert Talbotd, John Talbot, 3rd Earl of Shrewsburyd, Margaret Talbotd[1], Sir James Talbotd[1], Christopher Talbotd[1] і Lady Anne Talbotd[1]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Джон Телбот (12 грудня 1413 — 10 липня 1460) — ІІ граф Шрусбері, ІІ граф Вотерфорд, VIII барон Талбот, KG — англійський аристократ, державний та військовий діяч, лорд-канцлер Ірландії, верховний стюарт Ірландії. Він був сином Джона Талбота, І графа Шрусбері, І графа Вотерфорд, VII барона Талбота, Х барона Стренджа з Блекміра та Мод Невілл, VI баронеси Фернівалл.

Джон Телбот також мав додаткові титули ХІ барона Стрендж з Блекміра та VII барона Фернівалл. Він був посвячений у лицарі в 1426 році в Лестері разом з королем Генріхом VI. За життя свого батька він обіймав посаду лорд-канцлера Ірландії. Під час Війни Троянд Джон Телбот був прибічником Ланкастерів і служив верховним лорд-скарбником з 1456 по 1458 рік, крім того, отримав звання Лицаря Підв'язки в 1457 році. Він був убитий у битві біля Нортгемптона.

Джон Телбот був старшим сином і спадкоємцем баронства Фурнівалль. Джон Телбот народився в Шеффілдському замку, де проживала його мати. Ще хлопчиком він був посвячений у лицарі в 1426 році королем Англії Генріхом VI. Йому було даровано маєток Ворсоп у 1435/6 роках, що належав його матері за її життя. Джон Телбот склав свій заповіт у Шеффілді через рік після одруження з леді Елізабет, донькою Джеймса Батлера, IV графа Ормонд та його дружини Жанни де Бошан. Її бабусею і дідусем по материнській лінії були Вільям Бошан, І барон Бергавенні та Джоан Фіцалан. Джоан була дочкою Річарда ФіцАлана, ХІ графа Арундел та Єлизавети де Богун. Єлизавета була дочкою Вільяма де Богуна, І графа Нортгемптон.

Шлюб між Джоном та Єлизаветою, здається, був спробою подолати стару ворожнечу між родинами Телбот і Батлер, що непокоїла Ірландію протягом багатьох років і значно послабила авторитет корони Англії в Ірландії.

У них було семеро дітей:

• Леді Енн Телбот (бл. 1445 — 17 травня 1494) — вийшла заміж спочатку за сера Генрі Вернона, а потім за Ральфа Ширлі.
• Джон Телбот (12 грудня 1448 — 28 червня 1473) — ІІІ граф Шрусбері.
• Сер Джеймс Телбот (бл. 1450 — 2 вересня 1471).
• Сер Гілберт Телбот (1452 — 16 серпня 1517 або 19 вересня 1518) — спочатку одружився з Елізабет Грейсток, донькою Ральфа де Грейстока, V барона Грейстока, VIII барона Ботелера з Вем, вдруге одружився з Етельдредою (вона ж Одрі) Коттон, дочкою Вільяма Лендвейда Коттона з Лендвейда, Кембриджшир.
• Крістофер Телбот (бл. 1454 — після 1474) — ректор у Крайстчерчі, Шропшир.
• Сер Джордж Телбот (народився близько 1456 р.).
• Маргарет Телбот (народилася близько 1460 р.) — одружилась з Томасом Чавортом (помер божевільним десь у 1482—1483 роках), сином сера Вільяма Чаворта та Елізабет Боветт, дітей не було.

Джон Телбот був вихований матір'ю у Вест-Райдингу та маєтках навколо Шервудського лісу, його батько майже постійно був у від'їзді в Ірландії та у Франції по державних справах. Батько зробив його лорд-канцлером Ірландії в березні 1445 року, і він залишався на цій посаді, доки новий віце-король, герцог Йоркський, не з'явився в Дубліні в 1447 році.

Відправлений туди через два роки, герцог Йорк звинуватив ланкастерця Джона Телбота в спробі влаштувати засідку на колону в Холті після того, як він втратив більшу частину свого спадку через новий шлюб Шрусбері. Джон Телбот змушений був тікати до прибічників дому Ланкастер і приєднатися до оточення королеви Маргарити. У Дартфорді він уже висував звинувачення «йоркістським зрадникам». Він затаїв образу на молодого пихатого герцога, чия дещо марнославна, а часом зарозуміла поза його дратувала.

Щодо успадкування графства, він уже мав намір виступити проти Йорків, проти лорд-лейтенанта Ірландії, що був прибічником Йорків. Для боротьби проти Йорків він хотів отримати більшість в Палаті лордів парламенту Ірландії за допомогою свого шурина, Джеймса, графа Ормонд. Але на той час прибічники Йорків покинули Лондон, Джон Телбот засідав у суді щодо справи Генрі Персі, якого звинуватили в «державній зраді» в червні 1454 року. Його призначили на посаду Хранителя морів.

Джон Телбот неодноразово переходив то на бік Йорків, то на бік Ланкастерів, залежно від політичної ситуації, але частіше підтримував Оанкастерів і загинув перебуваючи в їхньому війську. Перейшовши на бік Йорків він уклав спілку з Ральфом, лордом Кромвелем і з кланом його матері, з Невіллами. Вони вирушили з військом на південь до першої битви біля Сент-Олбанс в 1455 році. Після нерішучої сутички Уорік перейшов на бік Шрусбері і, таким чином, вступив у бій з Кромвелем. Останній невдовзі помер, і Шрусбері вирішив бути з Йорком і Ворвіком, які тепер стали об'єднаною партією. Він підтримував Джорджа Невілла в його бажанні стати архієпископом.

Усвідомлюючи можливу зраду «професійної армії» Йорків, він став на бік Ланкастерів і королеви Маргарет, яка 14 вересня 1456 року підняла його до лорда-скарбника Англії. Перебування Джона Талбота на посаді верховного лорд-скарбника припало на час «Великого золотого і срібного голоду» і «Великого занепаду» в Англії. Він був присутній на проходженні королівської армії через Мідлендс наприкінці 1456 року. Під час Великої ради в палаці Ковентрі деякі депутати парламенту сказали йому, що він повинен воювати з французами.

Він продовжував політику оподаткування для сплати боргів королівської скарбниці та штрафів у судових розглядах. Наступного року він організував нагородження графа Девон для заохочення його виступати посередником для свого друга, герцога Йоркського. Спроба королеви Маргарет встановити мир у королівстві зазнала невдачі, а Шрусбері, який мав найбільшу владу з Вілтширом, отримав титул Лицаря Ордену Підв'язки, хранителя королівських конюшень і головного дворецького.

Далеко не компетентний скарбник, він поступився місцем Вілтширу після одного року у Великій Раді Вестмінстера в жовтні 1458 року. Посланий на посаду головного судді Чешира в 1459 році, він допоміг парламенту проголосити прихильників Йорків поза законом.

10 липня 1460 року під час битви при Нортгемптоні його знайшли прихильники Йорків біля королівського намету і вбили мечем.

• Alison Weir Lancaster and York- the Wars of the Roses' Arrow edition 1996 p. 244'
• Pollard, A.J. (2004). «Talbot, John, second earl of Shrewsbury and second earl of Waterford (c. 1413—1460), magnate». Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press. doi:10.1093/ref: odnb/26933. ISBN 978-0-19-861412-8. Retrieved 28 December 2021. (Subscription or UK public library membership required.)
• This article incorporates text from a publication now in the public domain: Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Talbot». Encyclopædia Britannica. Vol. 26 (11th ed.). Cambridge University Press.
• «Talbot, John (1413?-1460)». Dictionary of National Biography. London: Smith, Elder & Co. 1885—1900.
• R A Griffiths, The reign of Henry VI: the exercise of royal authority (1981)
• R A Griffiths, King and Country: England and Wales in the fifteenth century
• A.J.Pollard, 'The family of Talbot, Lord Talbot and earls of Shrewsbury in the fifteenth century', PhD diss., University of Bristol, 1968.
• J Watts, Henry VI and the politics of kingship (1996)

1. ↑ ^{а б в г д} Lundy D. R. The Peerage
   d:Track:Q67129259d:Track:Q21401824
2. ↑ http://kindred.stanford.edu/#/kin/full/none/none/I2320//
3. ↑ Kindred Britain
   d:Track:Q75653886