Джеффрі Джонс
англ. Jeffrey Jones
Народився	28 вересня 1946(1946-09-28)[1] (78 років) Баффало, Нью-Йорк, США
Громадянство	США
Діяльність	актор театру, кіноактор, телеактор, актор
Alma mater	Університет Лоренсаd, Лондонська академія музичного та драматичного мистецтва і The Putney Schoold
Роки діяльності	1970 — тепер. час
IMDb	nm0000470
Джеффрі Джонс у Вікісховищі

Джеффрі Дункан Джонс (англ. Jeffrey Duncan Jones; нар. 28 вересня 1946(1946вересня28)) — американський актор, знаний за кіноролями імператора Йосифа II в «Амадеї» (1984), Еда Руні у «Вихідному дні Ферріса Бюллера» (1986), Чарльза Дітца у «Бітлджюсі» (1988), Скіпа Тайлера у "«Полюванні за „Червоним Жовтнем“» (1990), Едді Барзун в «Адвокат Диявола» (1997) та А. В. Мерріка у серіалі «Дедвуд» (2004—2006) і «Дедвуд: Фільм» (2019).

Його кар'єра почалася в міннеапольському театрі «Guthrie», згодом виступав в Лондоні та на Бродвей. У кіно та на телебаченні зіграв багато ролей, які запам'яталися невимушеним зображенням персонажів у незвичайних ситуаціях, часто з комічним ефектом. Номінований на премію «Золотий глобус» за роль у фільмі «Амадей» і премію Гільдії кіноакторів як учасник акторського складу фільму «Дедвуд».

2003 року звинувачений у спонуканні неповнолітнього позувати для фотографій в оголеному вигляді, що він не заперечував. Згодом його заарештувала за те, що не оновив статус сексуального злочинця.

Народився у Баффало, штат Нью-Йорк, у сім'ї Рут (до шлюбу Скулі) і Дугласа Беннета Джонса. Його мати була мистецтвознавицею, яка спонукала сина до кар'єри актора. Його батько помер, коли Джонс був немовлям^[2][3].

Після закінчення школи у Путні 1964 року вступив до Університету Лоуренса на домедичну освіту, де його виступи в університетських постановках привернули увагу театрального режисера Тайрона Гатрі, який залучив його до театру Гатрі в Міннеаполісі, Міннесота^[4].

Його сценічна кар'єра охоплєвала понад 125 постановок, починаючи з театру Гатрі, потім на міжнародному рівні в Південній Америці, Канаді та Лондоні^[5] та в Нью-Йорку на Оф-Бродвеї в «Хмара 9» та «Генріх V», серед інших постановок^[6], а також на Бродвеї в таких постановках, як «Трелоні з „Веллс“» і «Людина-слон»^[7]. Перехід від сцени до кіно відбувся 1970 року^[4].

Почав зніматися в невеликих ролях у кіно і на телебаченні у 1970-х роках. До числа його найвідоміших ролей відносять образи імператора Йосифа II в «Амадеї», Чарльза Дітца у «Бітлджюсі» та Едварда Руні у «Вихідному дні Ферріса Бюллера»: завдяки характерному вигляду і незворушному виразу обличчя, персонажі Джонса отримали більш комічний колорит, ніж це передбачалося в сценаріях^[4]. Біографічний профіль Джонса у «Нью-Йорк Таймс» відзначає: «Хоча він намагався уникати грати лише злих персонажів, неймовірний зріст актора, вирячені очі, легка усмішка та рудувато-світле волосся надавали йому диявольських рис, що спонукало його продемонструвати свій талант в образі лиходія. Проте актора користується повагою, де б він не з'являвся»^[5].

Роботу Джонса в постановці театру Люсіль Лортел «Хмара 9» помітила кастингова група фільму «Легкі гроші» (1983). Його обрали на роль другого плану разом із Родні Денджерфілдом^[8][9].

Режисер Мілош Форман помітив Джонса також у постановці «Хмара 9». Він обрав його на роль Йосифа II для нового проєкту «Амадей» (1984), адаптації однойменної п'єси Пітера Шеффера^[10]. Критик Джеймс Берардінеллі зазначив, що Джонс зобразив імператора «як поверхневого і заглибленого в себе правителя, який не може відрізнити велику оперу від посередньої»^[11]. Вінсент Кенбі з «Нью-Йорк таймс» високо оцінив гру Джонса, покликаючись на найбільш пам'ятну репліку фільму, коли імператор скаржиться на партитуру «Викрадення з сералю», зауважуючи, що в ній «занадто багато нот»^[12]. Ця роль принесла йому номінацію на премію «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль другого плану у фільмі^[13].

Роль Джонса у фільмі «Вихідний день Ферріса Буллера» (1986) зробила його культурною іконою^[4][14]. Його персонаж Руні, самовпевнений і одержимий пійманням хронічного прогульника Ферріса Бюллера, став символом пихатості й авторитарної ненависті. У «Нью-Йорк т» гру Джонса описали як «прекрасного мультиплікаційного персонажа — втілення лютого монстра», який «дряпається, кусається, спускаючи собак і кидається брудом, переслідуючи свою слабшу, але спритнішу здобич, і кожного разу програє, проте продовжує боротися, вигадуючи якийсь новий (марний) план». Його порівнюють з Койотом, персонажем, якому не судилося впіймати Дорожнього бігуна (Ферріс Бюллер)^[15]. Джонс висловив стурбованість тим, що його запам'ятають за цією роллю, а не з «Амадея». Щодо сюжету фільму він сказав: «Дивовижним у Феррісі Бюллері є те, що нас просять співчувати дитині, чиє єдине нарікання, що сестра отримала машину на день народження, а він — комп'ютер»^[16].

У комедійному фільмі жахів «Бітлджюс» (1988) Джонс і Кетрін О'Гара зіграли подружню пару (Чарльз і Делія Діців), які мимоволі стають співвласниками будинку з привидами. Щоб підкреслити скучність цієї пари, режисер Тім Бертон створив сцену званої вечері, на якій привиди попередніх власників змушують усіх співати «Day-O (The Banana Boat Song)»^[17].

Бертон зняв Джонса у своїх фільмах «Ед Вуд» (1994) у ролі Дивовижного Крісвелла, і «Сонна Лощина» (1999). Незадовго до виходу останнього Джонс сказав про Бертона: «Я знаю Тіма вже досить довго, і мені дуже подобається з ним працювати. Мені подобається його чуйність, і він дуже веселий»^[18].

Джонс зіграв доктора Волтера Дженнінга у фільмі Джорджа Лукаса «Говард-качка» (1986)^[19]. У фільмі про Шерлока Холмса «Без жодної підказки» (1988) виконав роль інспектора Лестрейда. У фільмі «Полювання за „Червоним Жовтнем“» (1990) зіграв колишнього командира підводного човна Скіпа Тайлера. З'явився в ролі реального персонажа Томаса Патнема у фільмі «Тигель» (1996). Зіграв дядька Креншоу Літтла у фільмі «Стюарт Літтл» (1999). Як лісовий магнат Джо Поттер, Джонс був головним антагоністом комедії Едді Мерфі «Доктор Дуліттл 2» (2001)^[20].

Одна з перших телевізійних ролей Джонса була в епізоді серіалу CBS «Сара» (1976). Зіграв лиходія, містера Акме (власника компанії Acme Toxic Waste), у сатиричному комедійному мінісеріалі «Фресно» (1986), де знялися Керол Бернетт, Чарльз Гродін і Дебні Коулмен. Для Disney Джонс був ведучим спеціального мюзиклу D-TV «Monster Hits» 1987 року (в ролі чарівне дзеркало), а пізніше знявся разом з Тайрою Бенкс, Кеті Наджімі та Кевіном Поллаком у відеосюжетній частині атракціону Дісней Ворлд Extraterrorestrial Alien Encounter. Виконав гостьові ролі в низці телесеріалів, зокрема «Дивовижні історії», «Байки зі склепу» та «Бетмен»^[20]. Отримав роль у ситкомі «Люди по сусідству» (1989) від CBS^[5].

Найвидатнішою телевізійною роллю Джонса є образ газетного видавця А. В. Мерріка у відомому драматичному серіалі HBO «Дедвуд» (2004—2006)^[21]. Кейт Уліх зі «Slant Magazine» назвала Джонса і його персонажа Мерріка «недоречними доповненнями» до серіалу, покликаючись на Мерріка як на її «світську душу»^[22]. Разом з акторським складом номінований на премію Гільдії кіноакторів за найкращу гру в драматичному серіалі^[23].

Після його появи в комедії про гольф «Хто твій Кедді?» (2007), кілька років не знімався. Повернувся з епізодичною роллю редактора Чарльза Колбо в оригінальному фільмі HBO «Гемінґвей та Ґеллгорн» (2012)^[24], після якого зіграв роль другого плану вченого Гладстона в незалежному фільмі-катастрофі «10.0 Землетрус» (2014)^[25]. Потім зіграв вигадану версію себе в короткометражному фільмі «7 днів» (2016)^[26] і повторив роль А. В. Мерріка в фільмі «Дедвуд: Фільм»^[27].

У травні 2015 року повернувся на сцену з постановкою Нового американського театру «63 трильйони» режисера Стіва Цукермана. «Лос-Анджелес Таймс» похвалила його образ фінансового консультанта Діка як «зле захоплення, якому міг би позаздрити сам сатана»^[28]. З березня 2018 року виконував роль хворого патріарха Бредлі в постановці п'єси А. Р. Герні «Година коктейлю», яку поставили в театрі Анненберга в Музеї мистецтв Палм-Спрінгс^[26].

Має одного сина Джуліана Куттса^[29][30] від викладачки вокалу з Канади Ллой Куттс (1941—2008). Вони познайомилися в Стретфорді, Онтаріо^[31][32].

В інтерв'ю 1989 року Джонс зізнався, що цінує анонімність і задоволення від повсякденних справ, як-от ремонт будинку, і, що його не цікавлять символи статусу та лестощі шанувальників. Він пояснив, що більше суспільне визнання ускладнює перехід між ролями та дозволяє персонажу виходити на перший план, а акторові відступати^[4].

2002 року Джонса заарештували за володіння матеріалами сексуального насильства над дітьми та підбурювання 14-річного хлопчика до участі у відверто сексуальних фотосесіях у вересні 2000 року — травні 2001 року^[33][34][35]. Джонс фотографував дитину та кілька разів платив йому за позування оголеним у ковбойському капелюсі, з м'якими іграшками та в костюмі корінного американця^[36]. Джонс здався сам і його звільнили під заставу до пред'явлення обвинувачення^[37]. Джонс не визнав себе винним у звинуваченні у володінні^[38] і не оскаржував звинувачення у підбурюванні неповнолітнього. Жертва подала окремий цивільний позов проти Джонса, вимагаючи відшкодування збитків і компенсації^[39]. Звинувачення у проступку щодо зберігання дитячої порнографії зняли після згоди про визнання вини^[40]. Його адвокат підкреслив, що звинувачень у неналежному фізичному контакті немає. Джонс отримав п'ять років пробаційного нагляду, консультування та реєстрація як сексуального злочинця^[41][42].

Двічі заарештовувався за те, що він не оновив статус сексуального злочинця, спочатку 2004 року у Флориді^[43] і 2010 року у Каліфорнії^[40]. Джонс визнав себе винним у злочині у Каліфорнії, отримавши 250 годин громадських робіт і додаткові три роки випробувального терміну^[44][45].

2006 року запис Джонса став предметом невдоволення громадськості під час знімання фільму «Хто твій Кедді?» в Ейкені, Південна Кароліна. Дізнавшись про його участь, місцеві жителі наполягали на тому, що громадськість має бути попереджена, враховуючи, що на знімальний майданчик запрошувалися сім'ї^[46]. У зв'язку з виходом фільму «Дедвуд: Фільм» 2019 року злочин Джонса оглядали засоби масової інформації^[47].