Давид із головою Голіафа
Дата створення / заснування	1605
Назва	італ. Davide con la testa di Golia нім. David mit dem Haupte Goliaths
Напрям, рух мистецький	Караваджизм
Країна	Італія
Місце розташування	Галерея Борґезе
Ґрунтується на	Перша книга Самуїла
Головний предмет твору	David and Goliathd і Мікеланджело да Караваджо
Жанр	сакральне мистецтво і автопортрет
Творець	Мікеланджело да Караваджо
Замовник	Шипіоне Боргезе
З матеріалу	олійна фарба і полотно
Зображує	Давид, голова, меч, Мікеланджело да Караваджо, David and Goliathd, beheaded headd і David with the head of Goliathd
У збірках	Галерея Борґезе
Інвентарний номер	455
Ширина	101 см[1]
Висота	125 см[1]
Описано за адресою	collezionegalleriaborghese.it/opere/david-con-la-testa-di-golia​(італ.) collezionegalleriaborghese.it/en/opere/david-with-the-head-of-goliath​(англ.)
Статус авторських прав	🅮
Класифікація Iconclass	71H145
Давид із головою Голіафа у Вікісховищі

Давид з головою Голіафа — картина Караваджо 1609—1610 років, що зображає фінальну сцену битви Давида з Голіафом, описаної в старозавітній Книзі Самуїла. Нині зберігається у галереї Борґезе^[2].

Тема картини розроблялася художником у більш ранніх роботах — одна [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.], написана близько 1601 року, зберігається в Музеї історії мистецтв у Відні, інша [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.], датована приблизно 1600 роком — в музеї Прадо^[3].

Ймовірно, безпосереднім джерелом натхнення для Караваджо послужила робота [Архівовано 16 червня 2018 у Wayback Machine.] Джорджоне на ту саму тему, написана близько 1510 року, хоча Караваджо значно посилив драматизм сцени, помістивши відрубану голову, що стікає кров'ю, в руку Давида. На мечі в руці Давида видно абревіатуру H-AS OS, витлумачену як скорочення від латинської фрази humilitas occidit superbiam (покора вбиває гординю)^[2].

Давид на картині в сум'ятті, обличчя його виражає суміш печалі та співчуття^[2]. Рішення зобразити його задумливим, а не тріумфуючим, створює незвичайний психологічний зв'язок між ним і Голіафом. Цей зв'язок ще більше ускладнюється тим, що голова Голіафа є автопортретом Караваджо, а моделлю для Давида, можливо, послужив il suo Caravaggino («його Караваджино»), під яким, швидше за все, мається на увазі Чекко дель Караваджо, який служив підмайстром у римській майстерні художника. Окремі портрети Чекко не відомі, що унеможливлює його достовірну ідентифікацію. За іншою версією, заснованою на портреті Караваджо [Архівовано 24 травня 2022 у Wayback Machine.] роботи Оттавіо Леоне, картина може бути подвійним автопортретом, на якому молодий Караваджо тримає голову дорослого. Буйна поведінка Караваджо в юності, по суті, зруйнувала все його майбутнє життя, і картина може бути своєрідним герметичним роздумом про свою долю, алегорією на схожу біблійну тему.

Біографічний інтерес до картини посилюється іншими смисловими шарами, — наприклад, ортодоксальною християнською іконографією про перемогу Христа над Сатаною як Добра над Злом, або мотивом нерозділеного кохання, що «вбиває» нещасного закоханого — поширений у ті часи сюжет^[4]. Характерним його прикладом є картина Юдіф і Олоферн [Архівовано 7 березня 2018 у Wayback Machine.] Крістофано Аллорі з автопортретом в образі Олоферна^[5], що зберігається нині в палаці Пітті, хоча Давид на картині Караваджо зображений небайдужим і глибоко зворушеним смертю Голіафа^[6].

В 1650 році картина зберігалася в колекції кардинала Шипіоне Борґезе — папського чиновника, що мав повноваження помилувати Караваджо за вбивство Рануччо Томассоні, і, таким чином, її можна витлумачити як клопотання про помилування. За словами мистецтвознавиці Катерини Пулізі: «Давид з головою Голіафа демонструє здатність Караваджо перевести особистий досвід у стародавні священні образи для пронизливого опису гіркої людської долі»^[6].

Інший варіант «Давида» (олія на тополевій дошці 90,5 × 116,5) був створений в Неаполі 1607 року на замовлення іспанського графа Хуана де Тасіс Вілламедьяна. Імовірно, для Давида також позував Чекко — картина вважається його останнім зображенням Караваджо. У порівнянні з попереднім варіантом драматизм звучання картини приглушений, вираз обличчя поваленого Голіафа менш драматичний. Композиція побудована в горизонтальному форматі з тим же непроникним темним тлом, але з виразнішим світлотіньовим ліпленням моделі. Фігура юнака висунута вперед, так що глядач дивиться на неї ніби знизу вгору, що підкреслює рішучість і впевненість у собі персонажа.

Після вбивства графа в Мадриді картину визнали «нещасливою» і спадкоємці продали її. Останнім власником картини був король Карл I, страчений у Лондоні 1649 року.

Картину показано у одному з епізодів серіалу Ріплі, де вона відображає перетворення головного героя.

• Давид і Голіаф (Караваджо)