Анатолій Степанович Гриценко
8-й Міністр оборони України
4 лютого 2005 — 18 грудня 2007
Президент	Віктор Ющенко
Прем'єр-міністр	Юлія Тимошенко Юрій Єхануров Віктор Янукович
Попередник	Олександр Кузьмук
Наступник	Юрій Єхануров
Голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони
26 грудня 2007[1] — 12 грудня 2012
Президент	Віктор Ющенко Віктор Янукович
Попередник	Анатолій Кінах
Наступник	Володимир Литвин
Народився	25 жовтня 1957(1957-10-25) (67 років)  Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Місце роботи	Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київське вище військове авіаційне інженерне училище, РНБОУ і Центр Разумкова
Країна	СРСР і Україна
Alma mater	Військовий інститут іноземних мов МО США (1993), Київське вище військове авіаційне інженерне училище (1979), Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, Київське суворовське військове училище (1974) і Воєнний коледж Повітряних сил США (1994)
Політична партія	Громадянська позиція, Наша Україна — Народна самооборона і Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (14 січня 2014)
У шлюбі з	Мостова Юлія Володимирівна
Звання	Полковник
Нагороди	Орден «За інтелектуальну відвагу»
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
6-го скликання
безпартійний (НУНС)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина»	12 грудня 2012	—	27 листопада 2014

Анато́лій Степа́нович Грице́нко (25 жовтня 1957, село Багачівка, Звенигородський район, Черкаська область) — український політик і військовий діяч, міністр оборони України (2005–2007), народний депутат України VI і VII скл., голова Комітету ВРУ з питань нацбезпеки і оборони (VI скликання), до вересня 2019 року — голова партії «Громадянська позиція». Полковник запасу. Кандидат технічних наук (1984). Автор понад 100 наукових робіт.

Ріс у місті Ватутіне. Вчився до 8 класу у школі № 6, яку закінчував і колишній голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж.

1974 року закінчив Київське суворовське військове училище з золотою медаллю.^[2] 1979 року — закінчив із золотою медаллю Київське вище військове авіаційне інженерне училище.^{[3][неавторитетне джерело]}

Військову кар'єру розпочав в 809-му навчальному авіаційному полку (в/ч 19109)^[4] Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків у місті Охтирка, де з червня 1979 року по листопад 1981 року проходив службу на посаді начальника групи обслуговування авіаційного обладнання^[5]. 8 років (розпочинаючи з 1984-го) працював викладачем у Київському вищому військовому авіаційному інженерному училищі, на штабних посадах в Міністерстві оборони України.

У 1994—1997 роках був начальником Управління проблем військової безпеки і військового будівництва Науково-дослідного центру Генерального штабу Збройних Сил України.

1993 — закінчив Інститут іноземних мов Міністерства оборони США.

1994 — закінчив оперативно-стратегічний факультет Університету Військово-повітряних сил США^[6]

1995 — закінчив курси підвищення кваліфікації при Академії Збройних Сил України.

1997—1999 — очолював аналітичну службу апарату Ради національної безпеки і оборони України.

З грудня 1999 року був президентом Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Одночасно, з лютого 2000 року — позаштатний консультант Комітету питань національної безпеки оборони Верховної Ради України, а з листопада 2000 року — член Громадської ради експертів з внутрішньополітичних питань при Президенті України.^{[джерело?]}

У червні 2004 року призначений керівником інформаційно-аналітичного забезпечення виборчої кампанії Віктора Ющенка.^{[джерело?]}

З 4 лютого 2005 року до 18 грудня 2007 року був міністром оборони України. Обіймав цю посаду в урядах Юлії Тимошенко, Юрія Єханурова та Віктора Януковича.

Обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», був головою Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.^[7]

11 грудня 2008 року Анатолій Гриценко очолив Всеукраїнську громадську організацію «Громадянська позиція».^{[джерело?]}

У 2012 році обраний депутатом Верховної Ради 6-го скликання за списком партії «Батьківщина», очолював підкомітет з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.^[8]

4 квітня 2013 року народний депутат Олег Канівець, за якого ручався перед парламентською кампанією Анатолій Гриценко^[9], вийшов із фракції «Батьківщина». Гриценко пояснив вихід з фракції О. Канівця тим, що під час виборчої кампанії і після неї була «проти нього і проти мене кампанія дискредитації його деякими депутатами з фракції „Батьківщина“»^[10] .14 січня 2014 року Анатолій Гриценко написав заяву про вихід із фракції «Батьківщина», «у зв'язку з неможливістю впливати на рішення, що приймаються»^[11].

У 2010 та 2014 роках балотувався на посаду Президента України, посів 9-те й 4-те місце відповідно.

10 березня 2015 року повідомив, що працюватиме доцентом кафедри політології у Києво-Могилянській академії з зарплатою 1000 гривень на місяць^[12][13].

10 грудня 2018 року лідер «Громадянського руху »Хвиля«» Віктор Чумак підтримав на президентських виборах-2019 Анатолія Гриценка та очолив його передвиборчий штаб^[14][15].

11 січня 2019 року партія «Громадянська позиція» висунула Анатолія Гриценка кандидатом у президенти, 15 січня 2019 року Центрвиборчком зареєстрував Гриценка кандидатом в президенти.^[16]

Очолив виборчий список «Громадянської позиції» на парламентських виборах 2019 року.^[17]

Анатолій Гриценко перебував на посаді міністра оборони України з лютого 2005 по грудень 2007 року. Як і інші міністри оборони України до початку агресії Росії у 2014 році, він, зокрема, реалізовував політику скорочення озброєнь.^[18]

На прес-конференції 1 вересня 2007 року звинуватив уряд України у зриві державної програми утилізації боєприпасів, і наполягав на звіті віце-прем'єр-міністра Андрія Клюєва щодо питань утилізації.^[19]

Суд в РФ намагався засудити Гриценка до шести років в'язниці. Так, Другий Західний окружний військовий суд Москви «засудив» Гриценка до 6 років колонії за нібито заклики до терористичних актів на території РФ^[20].

Батько — Степан Дем'янович (1927 — 16 лютого 2013). З 1944 брав участь у Другій світовій війні. Був сапером, побував у Фінляндії, Данії і Норвегії. Пізніше служив у танкових військах, всього провів у армії 6,5 років. Після цього працював гірничим рятувальником. Проживав у місті Ватутіному на Черкащині.^[21]

Мати — Ганна Тихонівна (1936), пенсіонерка.

Перша дружина — Людмила Михайлівна, розлучився у 2002 році, проживши з нею в шлюбі 25 років. Друга дружина — Юлія Мостова, український журналіст, головний редактор газети «Дзеркало тижня», вдова Олександра Разумкова.

У Анатолія Гриценка є троє дітей: Олексій (1979, закінчив Київський політехнічний інститут), Світлана (1982, закінчила Київський національний економічний університет) (обоє від першого шлюбу) та Ганна (2004) (від другого шлюбу).

Виховує також Гліба Разумкова (1998) — сина Юлії Мостової від її першого шлюбу.

Володіє англійською мовою.

• Відзнака «Іменна вогнепальна зброя» (25 жовтня 2007) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання службового обов'язку та з нагоди 50-річчя від дня народження^[22]

• Орден «За інтелектуальну відвагу» (2008) — за привнесення вагомої інтелектуальної та етичної компоненти в українське політичне життя і твердість у відстоюванні вартостей євроатлантичної цивілізації^[23]

Нижче представлені особи, кандидати в президенти, лідери політичних сил та партії, що підтримали Анатолія Гриценка, як єдиного кандидата від демократичних сил, на посаду Президента України на виборах 2019 року:

• Єгор Фірсов (Партія «Альтернатива»)^[24]
• Микола Катеринчук (Європейська партія України) ^[25]
• Микола Томенко («Рідна країна»)^[25][26]
• Віктор Чумак («Хвиля»)^[27][28]
• Андрій Садовий^[29] (Об'єднання «Самопоміч»), якого раніше підтримав
• Мішель Терещенко^{[30][31] [32]}
• Василь Гацько (Демократичний альянс)^[33][34]
• Дмитро Гнап («Сила людей»)^[35]
• Солонтай Олександр Гейзович («Сила людей»)^[36][37]
• Дмитро Добродомов (Громадський рух «Народний контроль»)^[38]
• Давід Сакварелідзе («Рух нових сил»)^[39]
• Світлана Заліщук («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)^[40][41]
• Мустафа Наєм («Міжфракційне об'єднання "ЄвроОптимісти"»)^[42]
• Олександр Савченко (Міжнародний інститут бізнесу), український економіст, фінансист, банкір, меценат^[43]

Цей розділ може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте його, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (лютий 2019)

Виступає за вступ України до Європейського Союзу^{[джерело?]}. Відомий окремими різкими радикальними висловлюваннями.^{[44][неавторитетне джерело][45]}

Підтримує президентську форму правління з одночасним підсиленням персональної відповідальності Президента, обмеженням його недоторканності та дієвим механізмом відсторонення від влади в порядку імпічменту.^[46][47][48]

Виступає за легалізацію вогнепальної зброї.^[49]

За власним зізнанням, є прибічником авторитарної моделі державного керівництва.

Я хочу, щоб люди зрозуміли одну просту річ — не потрібно боятися авторитарного режиму. Це не диктатура, яка масово пригнічує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово — авторитет. Освічений авторитаризм виводить країну на новий, більш високий рівень і економіки, і на її основі — демократії».[50]

Передвиборча програма Гриценка носить назву «Чесний президент — служитиме людям»^[51][52], в якій кадрова політику ґрунтується на основі «трьох П»: професіоналізм, порядність, патріотизм.^[53]

8 лютого Анатолій Гриценко взяв участь у дебатах в авторській програмі Валерія Калниша на Радіо «НВ» «Печерські пагорби»^[54]

27 березня 2019 року Анатолій Гриценко взяв участь в офіційних дебатах «Зворотний відлік» на UA:Перший, де мав дебатувати з 5-м та 6-м номерами рейтингів авторитетних соціологічних досліджень — Олег Ляшком та Юрієм Бойком, проте обидва проігнорували запрошення та не прийшли^[55]. Натомість, Анатолій Гриценко^[56] прийшов та залишився відповідати на жорсткі запитання журналістів та експертів^[57] Анатолій Гриценко виявився єдиним з першої шістки кандидатів, хто взяв участь в офіційних дебатах^[58]

Відповідно до поданої декларації^[59] кандидата у президенти, Анатолій Гриценко станом на весну 2018 року був власником автомобіля Volvo XC90 2013 року випуску та гідроциклу Yamaha. Також мав грошові кошти в еквіваленті 175 тисяч доларів США, майже 140 тисяч гривень пенсії, 15 тисяч гривень зарплатні. Зарплатня дружини склала майже 375 тисяч гривень. Його дружина Юлія Мостова на той момент володіла 5-ма квартирами в Києві, двома земельними ділянками в Обухівському районі (з 2003 та 2006 років) та дачним будинком. Мостова також володіє корпоративними правами у чотирьох компаніях: видавничий дім «Ормос», «Комюніті 8», «Анкаріс» та «ЗТ Груп», а також є бенефіціаром 7 компаній.^[60][61]

• В курсантські роки захоплювался стаєрським бігом, щорічно брав участь в 110-кілометровому пробігу від Києва до Балико-Щучинки^[62].
• Анатолій Гриценко в 1994 році отримав золоту медаль чемпіонату США з футболу серед військових університетів^[63].
• Автор законопроєкту щодо протидії хабарництву. Закон передбачав за отримання хабаря в розмірі $10 тисяч і більше позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна. Для суддів, прокурорів і слідчих за такий злочин — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна без права на амністію.^[64][65] 21 травня 2009 року 364 народних депутати проголосували за прийняття даного законопроєкту в цілому. Президент Ющенко ветував ухвалений законопроєкт.^[66]
• У 2012 році, разом із Лещенком, Шалайським і Шабуніним, брав участь у процесі передання до правоохоронних органів Австрії інформації щодо фактів корупції віце-прем'єра Андрія Клюєва, одного з ключових людей Януковича в уряді Миколи Азарова.^[67][68] За словами Віталія Шабуніна, Гриценко був єдиним серед усіх опозиційних голів парламентських комітетів, хто не побоявся поставити свій підпис на заяві про злочин задля її легалізації.^[69]
• На президентських виборах 2014 року Гриценко переміг на дільницях у Демократичній Республіці Конго та в Ліберії^[70]. У обох цих країнах базуються українські військові контингенти у складі місій ООН^[71].
• Під час Революції гідності виступав з пропозиціями щодо застосування протестувальниками «для захисту Батьківщини» мисливської вогнепальної зброї^[72]. Після перемоги Євромайдану супроводжував (разом з Олегом Канівцем) бійців «Беркуту» при їх виведенні з Києва^[73].

Гриценко Анатолій Степанович у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Черкащина»
	Портал «Біографії»
	Цитати у Вікіцитатах?
	Генеалогія на Родоводі?
	Проєкт «Черкащина»
	Гриценко Анатолій Степанович у Вікісховищі?

• Персональний сайт Анатолія Гриценка [Архівовано 24 листопада 2010 у Wayback Machine.]
• Сторінка на сайті Верховної Ради України [Архівовано 20 березня 2018 у Wayback Machine.]
• Інтерв'ю Українській правді (9 червня 2008 р.)
• Сергій Руденко. Перший на виліт // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009 [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Орбіти Гриценка 1 // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009 [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Орбіти Гриценка 2 // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009 [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Тарас Березовець. Ворог держави // Український тиждень, № 48 (109), 27.11.2009 [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• А.Гриценко: Ситуація в армії близька до катастрофи. Інтерв'ю порталу Главное [Архівовано 17 січня 2011 у Wayback Machine.]
• А.Гриценко: У силових структурах немає і тисячі боєздатних бійців [Архівовано 24 жовтня 2011 у Wayback Machine.]