Ця стаття в процесі редагування певний час. Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені. Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування. Останнє редагування зробив користувач Alkom-lviv (внесок, журнали) о 22:07 UTC (663 хвилини тому).

Голоско Львів
Забудова Голоска
Загальна інформація
49°51′00″ пн. ш. 24°01′00″ сх. д. / 49.85° пн. ш. 24.01666667° сх. д. / 49.85; 24.01666667
Країна	Україна
Район	Шевченківський
Адмінодиниця	Львів
Засновано	1402
Телефонний код	032
Головні вулиці	Замарстинівська Варшавська Під Голоском
Заклади освіти та культури	Інститут поліграфії та медійних технологій
Парки	Брюховицький лісопарк
Карта
Голоско у Вікісховищі

Голо́ско — місцевість у Шевченківському районі міста Львова. Розташована в районі стику вулиць Замарстинівської, Варшавської і проспекту Вячеслава Чорновола. На північному заході та півночі межує з Брюховицьким лісом, на сході — із Замарстинівським лісопарком і старим Голосківським цвинтарем.

Однією з версій походження назви Голоско є теорія Володимира Мацяка про успадкування назви столиці Антського союзу, що був у межах сучасного Львова на Замковій горі, — Головсько. Історик та краєзнавець Василь Лаба в своєму досліджені «Літопис Парафії Голоско Велике до 1944 року» стверджує, що назва Голоско походить з тюркскої, означає «жменю озер», адже тут було багато природних озер за ходом однієї з приток Полтви^[1].

Голоско (Голосько, Головсько) — дільниця міста, що розташована на території колишніх приміських громад — Малого та Великого Голоска. Вперше Головсько згадується у 1401 році як фільварок міщанина Миколая Ціммермана, який купив 2 лани землі біля урочища Оловсько (Головсько)^[2] і наступного року заклав тут поселення Голоско. У 1415 році Голоско перейшло у власність міста й стало називатися Голоском Великим^[1]. 9 березня 1424 року Катерина Ціммерман подарувала спадкові маєтки в селі своєму чоловікові Толмачу Іванові^[3].

Історик Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова» писав, що у 1470 році «Рада міста надала своєму співгромадянинові Янові Ганелю урочище Голоско, зобов'язавши його закладати нові землеробські поселення та сплачувати належний чинш до міської каси»^[4], тоді ж Ян Ганель заклав інше поселення, що отримало назву Голоско Мале^[1].

У 1635 році відбулися масові заворушення селян приміських сіл, яких примушували відробляти щотижня чотири дні панщини, замість двох. Рада міста посилалася на потребу зміцнення міських фортифікацій. Король Владислав IV Ваза позбавив привілеїв мешканців Великого й Малого Голоска та інших сіл, зобов'язавши їх вічно відробляти чотири дні, нести варту та визнав не вільними осадниками, а прикріпленими до землі. Натомість піддані не корилися цим вимогам короля та чинили опір міській сторожі, яка силою намагалася загнати їх до роботи^[5].

«Крім того, оскільки ясно випливає із слідства та добровільного признання Яцка з Малого Голоска, Іванового зятя, що він свідомо наказав Грицькові Щербі, сторожеві вдарити в дзвін на тривогу проти міських сторожів та слуг, яких прислали урядово у міське село Головсько. І деякі громади, на цей удар дзвону, зібравшись, наступили на них великим завзяттям, піднявши руку на зверхність міського уряду і своїх панів та проти декрету і волі Його королівської мості» — це писалося у рішенні міської ради від 26 лютого 1636 року^[2], яким Яцка Іванового з Малого Голоска засудили до смертної кари, а саме «щоби був скараний мечем по шиї». Чи був виконаний цей вирок невідомо^[6].

Мешканці Голоска не раз ставали жертвами воєн, пограбувань та татарських набігів. Так, історик Денис Зубрицький у «Хроніці міста Львова» писав, що у 1653 році якийсь шляхтич Матвій Єжовський, перебуваючи у Львові та зібравши навколо себе кількох спільників, узявся грабувати передмістя та найближчі села. Вони вирушили до міського села Голосько на конях і, наслідуючи татарський крик «Гала! Гала!», виполошивши людей з села та почати грабувати хати. Хоча люди в першу мить з переляку розбіглися у різні боки, при чому декілька осіб загинуло, потонувши у Полтві, але, зауваживши невелику кількість нападників, зібралися та вдарили по грабіжниках. Тоді ж було схоплено їхнього ватажка Єжовського та доставлено до міста. Раєцький уряд після застосування тортур наказав стяти та четвертувати Матвія Єжовського^[7].

Однією з найдавніших споруд селища є церква святої Покрови. Коли побудована була церква на Голоску точних даних в архівах немає. У 1539 році, як писав Іван Крип'якевич у книзі «Історичні проходи по Львові», церква святої Покрови у Голоску стала крилошанською, бо парох Голоска належав до крилошан при кафедральному соборі Святого Юра^[8]. Де знаходилася ця церква точних даних нема, мешканці стверджують, що давня церква стояла вище на косогорі. У 1701 році при місцевій церкві почали проводити ярмарки. Ярмарковий збір йшов львівським лавникам, які з цих грошей щороку платили на свічки до церкви по десять злотих^[9].

У 1775 році на місці колишнього цвинтаря у Великому Голоску збудована невеличка парафіяльна церква святої Анни в бароковому стилі^[9]. Краєзнавець Василь Лаба припускає, що сучасна церква стоїть на місці дохристиянського святилища, яке здіймалося над озером — місце на високому горбі з стрімкими схилами, а також, що іконостас пензля львівського маляра Федора Сеньковича у 1610—1620 роках був придбаний в однієї з сусідніх церков, бо до 1740 року на Голоску в церкві іконостасу не було. Існують припущення, що в церкву на Голоску іконостас попав з Введенської церкви в Краківському передмісті, яка була навпроти входу в церкву Святої Параскеви П'ятниці. В середині XX століття, цей цінний іконостас був вивезений Б. Возницьким до Олеського замку, згодом він став частиною постійної експозиції. Одну з вулиць у Голоску названо на пошану Федора Сеньковича^[10][11].

На початку XX століття була заснована читальня «Просвіта». Читальня у 1930-х роках збудувала для власних потреб цегляний будинок і там відбувалися вистави, а в літні місяці організовували дитячий садок. З будівництвом читальні дуже цікава історія. Польська влада ніяк не хотіла дати дозволу на її будівництво, не даючи можливості купити земельну ділянку. Тоді українці зібрали кошти, домовилися з одним євреєм, давши йому гроші. Той зробив «ґешефт», купив потрібну ділянку і тут же подарував її українцям.

У 1910 році на Голоску було відкрито туберкульозний санаторій. З історії закладу відомо, що народний санаторій для грудних хворих було відкрито з ініціативи очільника Товариства боротьби з туберкульозом професора Юзефа Вічковського. Місцем розташування закладу було обрано сосновий ліс на схилах Розточчя в Голоску. Частину своїх земельних ділянок подарувала Товариству для влаштування санаторію шанована львівська купецька родина Рідлів.

Після Першої світової війни в Голоску постав монастир оо. Редемптористів з Бельгії, які викупили двоповерховий будинок в одного пана і збудували свою церкву та монастир. Вони згодом брали активну участь в українському духовному житті, духовних місіях. Будинок для монастиря було придбано для новіціяту (редемптористів) завдяки допомозі митрополита Андрея (Шептицького). Приміщення монастиря святого Альфонса у різні періоди було відповідно табором для військовополонених (під час німецької окупації), інфекційною лікарнею (у часи підпільного існування УГКЦ), однак, з отриманням Незалежності, повернуло своє первісне призначення.

На Голоску біля озера Стосика у 1920-х роках проходили перші свята весни новоствореної організації Пласт. Сучасні пластуни довгий час не знали, де саме ці свята проводилися. Проаналізувавши спогади старших пластунів, вони вирахували, що вони проводилися в Львівській Сагарі (Сахарі). Сагарою в ті часи називали місцевість Голоска і сучасного Брюховицького лісу. Річ у тім, що ліс в цій місцини у XVIII—XIX століттях нещадно вирубувався. Через піщані ґрунти місцевість почала бути подібною на справжню Сахару. Згодом Австрійська влада засадила Сахару сосновими деревами і тут постав сучасний Брюховицький ліс. Свята весни — це щорічний дво- чи триденний табір пластунів, який проводять в перші теплі дні в році, і означає початок періоду походів і таборів для пластунів.

Ось деякі спогади. «На Свято Весни приїжджав і комендант Пласту — Северин Левицький. Він відвідав нас якраз тоді, коли ми виконували вправи на воді, в озері (тут очевидно мова про озеро Стосика). Заходили в озеро клином, а потім ставали в лаву, робили різні вправи. Пам'ятаю, що юнацькі курені мали, кожен окремо, свій колір хустини. Кожен гурток юнаків мав свою гурткову хоруговку в формі двораменного трикутника. Наш гурток мав хоруговку, де на білому полотні була нашита чорна сильветка голови Лева».

Голоско Мале ввійшло до меж міста 11 квітня 1930 року^[12].

1978 року частково через Голоско була прокладена тролейбусна лінія маршруту № 13.

В 2010-2020-х роках Голоско стало активно забудовуватися багатоповерховими будинками.

• Нова забудова Голоско
• 
• 
• 
• 

Голоско та її околиці 1913 року стали місцем зйомок компанією «Леополія-фільм» батальних сцен до художнього фільму «Костюшко біля Рацлавіц» (режисер Орланд) на тему повстання Костюшка 1794 року. Для інсценування подій битви під Рацлавицями, поблизу Львова було обрано три подібних локації — місцевості навколо Зимної Води, Брюховичів та Голоска. 2000 осіб брали участь у масових сценах битви за Рацлавиці, серед них, безумовно, було багато мешканців Голоска. Прем'єра фільму відбулася 3 січня 1914 року у Львові. 2009 року у Кракові були знайдені дві котушки плівки (450 м), і цей фрагмент плівки був збережений та оцифрований^[13][14].

• о. Михайло Жовнірук — парох церкви святої Анни у Голоску (1924–1943 роки), активний діяч «Кружка любителів Львова», що діяв при товаристві «Просвіта»^[9].
• Святослав Ольшенко-Вільха (справжнє ім'я Святослав Мотало) — український поет і прозаїк, діяч ОУН.
• Старченко Іван — хорунжий Армії УНР, похований в Голоску.
• Михайло Стецкевич (Стеткевич) — меценат, перший голова осередку українського тіловиховного та руханкового товариства «Сокіл» у Голоску Великому, член товариства «Просвіта» у Львові. Працював радником намісництва, перебував в ув'язненні через підтримку Листопадового чину. Збудував власним коштом кам'яницю у «швейцарському» стилі, яку залишив для дітей-сиріт. Нині кам'яниця має адресу: вулиця Замарстинівська, 197.

• Монастир святого Альфонса Ліго Орі Львівської провінції чину Найсвятішого Ізбавителя (УГКЦ; вулиця Замарстинівська, 225);
• Церква Успіння праведної Анни (ПЦУ; вул. Заозерна, 11);
• Церква Блаженного Миколая Чарнецького (УГКЦ; вулиця Під Голоском, 2в);
• Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого (ПЦУ; вул. Петра Панча, 12а)^[15].

• 
  Церква Блаженного Священномученика Миколая Чарнецького
• 
  Храм Святого Рівноапостольного Володимира Великого
• 
  Церква Успіння Святої Анни

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 200 с. — 200 прим. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Зубрицький Д. Хроніка міста Львова / Наук. ред.: Ярослав Дашкевич, Роман Шуст. Переклад з польської І. Сварника; коментарі М. Капраля. МГКО «Документальна скарбниця»; Львівський національний університет імені Івана Франка; Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України; Центральний державний історичний архів України, м. Львів; Громадська організація «Інститут Львова», Міське громадсько-культурне об'єднання «Документальна скарбниця Львова» та ін. — Львів : Центр Європи, 2002. — 602 с. — (Львівські історичні пам'ятки; т. 3) — ISBN 966-7022-36-6.
• Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові / І. Крип'якевич; авт. передм. Я. Д. Ісаєвич; упоряд., текстолог., опрац. і приміт. Б. З. Якимовича; упоряд. іл. матеріалу Р. І. Крип'якевича; худож. В. М. Павлик. — Львів : Каменяр, 1991. — 167 с. — ISBN 5-7745-0316-Х.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — 128 с. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 33, 66, 331, 336, 363, 364. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Мельник І. В., Загайська Р. Й. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова / Ігор Мельник, Роксоляна Загайська. — Видання друге, змінене і доповнене. — Львів : Центр Європи, 2013. — 352 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці; 4/4) — 400 прим. — ISBN 978-966-464-002-9.
• Мельник І. В. Краківське передмістя та західні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів : Центр Європи, 2011. — 288 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-7022-93-8.
• Таємниці міста Лева: Книга для читання / укладачі О. Волосевич, О. Даниленко. — Львів : Аверс, 2004. — 356 с. — ISBN 966-7466-90-6.
• Василь Лаба. Літопис парафії Велике Голоско до 1944 року.
• Zubrzycki Dionizy Kronika miasta Lwowa. — Lwów: nakładem autora, 1844. — 492 s. (пол.)

• Львів зсередини. Покинуті дачі Збоїща-Голоско. dali-bude.livejournal.com. Архів оригіналу за 11 квітня 2017. Процитовано 20 травня 2025.
• Проєкт «Міський медіаархів»: Лемберг, Леополь, Львув: мапа фон Міґа, 1783. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.
• Софія Легін (25 березня 2021). 15 цікавих фактів про дільницю Голоско у Львові. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 23 вересня 2021.

Це незавершена стаття про Львів. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.