Герценвіц Дмитро Іванович
Санкт-Петербург, 1913
Депутат Державної думи Російської імперії III скликання[ru]
1907 — 1912
Депутат Державної думи Російської імперії IV скликання[ru] від Полтавської губернії
1912 — 1917
Народження:	21 вересня 1874(1874-09-21)
Смерть:	не раніше грудень 1918
Країна:	Російська імперія
Освіта:	Харківські реальні училища і Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро Іванович Герценвіц (21 вересня 1874(18740921) — після грудня 1918) — російський інженер, депутат Державної думи Російської імперії III^[ru] та IV^[ru] скликань від Полтавської губернії.

Народився 21 вересня 1874 року у дворянській родині Полтавської губернії. Був сином дворянина, колезького реєстратора Івана Івановича Герценвіца. Дмитро Герценвіц мав братів Михайла, Гліба та Олександра і сестру Агрипину^[1].

Освіту здобув у Харківському реальному училищі. Потім закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення в Санкт-Петербурзі з дипломом першого розряду^[2].

Спочатку працював інженером відомства шляхів сполучення та брав участь у будівництві казенних залізниць. Після цього служив при Міністерстві юстиції. З 1901 року був гласним Костянтиноградського повітового земства, з 1902 — почесним мировим суддею.

У Костянтиноградському повіті володів 430 десятинами, у Павлоградському — 87.

З моменту створення Державної думи Герценвіц брав участь у виборах до парламенту від Костянтиноградського повіту, проте до дум I та II^[ru] скликань не пройшов.

15 жовтня 1907 року обраний до III скликання^[ru] та увійшов до фракції октябристів. Брав участь у роботі таких комісій як бюджетної, шляхів сполучення, з виконання державного розпису доходів та витрат.

10 листопада 1908 року імператор Микола II призначив Дмитра Герценвіца (разом з графом Володимиром Доррером^[ru] та Пантелеймоном Сінадіно^[ru]) членом Особливої вищої комісії для всестороннього дослідження залізничної справи в Росії.

Переобраний до IV Думи^[ru] 18 жовтня 1912 року. Увійшов до фракції октябристів, проте починаючи з другої сесії працював у фракції земців-октябристів. Також входив до Прогресивного блоку. Був членом тих же комісій, що і в попередньому скликанні; з 2 грудня 1916 — товариш (заступник) голови комісії шляхів сполучення; голова комісії для розгляду законопроєкту про шлюзування порожистої частини річки Дніпро.

У 1917 році, після Лютневої революції, увійшов до складу Особливої комісії з розробки Статуту про службу на залізницях при Міністерстві шляхів сполучення^[ru].

Із жовтня 1917 року, після жовтневого перевороту, жив у Харкові. Подальша доля невідома.

• 3-й созыв Государственной Думы. Портреты, биографии, автографы. — С.-Петербург : Издание Н. Н. Ольшанского, 1910.
• Государственная дума Российской империи: 1906-1917 / Б.Ю. Иванов, А.А. Комзолова, И.С. Ряховская. — Москва : РОССПЭН, 2008. (рос.)
• Милько Володимир. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. — К. : Інститут історії України НАН України, 2016. — С. 115, 351, 369. Архівовано травень 17, 2017 на сайті Wayback Machine.
• Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Харьков : САГА, 2009. — С. 78. (рос.)