Гверчіно, Джованні Франческо Барб'єрі
Giovanni Francesco Barbieri
Автопортрет з сестрою і улюбленим песиком
При народженні	Джованні Франческо Барбьєрі
Народження	8 лютого 1591(1591-02-08) Ченто, Емілія
Смерть	22 грудня 1666(1666-12-22) (75 років)
	Болонья
Національність	італієць
Країна	Італія
Жанр	портрет і релігійний живописd
Навчання	Лодовіко Каррачі
Діяльність	художник, рисувальник, дизайнер, унаочнювач
Напрямок	бароко
Покровитель	кардинал Серра, папа римський Григорій 15-й
Вплив	Караваджо
Вплив на	Креспі, Матіа Преті,
Вчитель	Benedetto Gennarid[1]
Відомі учні	Domenico Maria Canutid
Твори	вівтарі, алегорії, пейзажі
Брати, сестри	Lucia Barbierid[1]
Роботи в колекції	Музей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Тіссен-Борнемісса, Фінська національна галерея, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Міннеаполіський інститут мистецтва[2], Національна пінакотека Болоньї, Pinacoteca Nazionaled, Капітолійські музеї, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтва Метрополітен[3], Рейксмузей, Musei di Strada Nuovad, Національна галерея, Національні галереї Шотландіїd, Museumslandschaft Hessen Kassel, Галерея Уффіці, Національна галерея старовинного мистецтва, Державні художні зібрання Дрездена, Реннський музей образотворчого мистецтва, Баварські державні колекції картин, Брера, Музей Ізраїлю, Музей історії мистецтв, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Державний музей мистецтв, Timken Museum of Artd, Страсбурзький музей образотворчого мистецтва, Ермітаж, Музей августинців, Національний музей у Варшаві, Картинна галерея Далвічd, Національний музей західноєвропейського мистецтва, Токіо, Національна галерея, Музей ван Аббе[4], Музей образотворчих мистецтв, Музей мистецтв Кімбеллаd, Національна галерея Вірменії, Музей мистецтв Цинциннаті, Музей мистецтва Сан-Паулу, Словацька національна галерея, Музей Фіцвільяма, Музей образотворчих мистецтв, Братиславська міська галереяd, Національна галерея Ірландії, Галерея Спада, Клівлендський музей мистецтв, Детройтський інститут мистецтв, Rhode Island School of Design Museumd, Музей Конде, Brest’s Museum of Fine Artsd, Dayton Art Instituted, Galleria Estensed, Музей мистецтв Толедо, цвинтар Чертозаd, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Ліонський музей красних мистецтв, Палац витончених мистецтв, Державна картинна галерея (Карлсруе), Королівські музеї витончених мистецтв[5], Музей Валкгоф-Кам[6], Національний музей образотворчого мистецтва[7], Смітсонівський музей американського мистецтва[8], National Museum Paleis het Lood[9], Музей фюрера, Дрезденська картинна галерея, Princeton University Art Museumd, Єльський центр британського мистецтваd, Берлінська картинна галерея, Schleißheim State Galleryd, Ватиканська пінакотека, Filangieri Civic Museumd, Pinacoteca civica "Francesco Podesti"d, Музей Гране, Musée de la musiqued, Галерея Сабауда, Diocesan Museum in Włocławekd, Музей Фабра, Національний музей Кардіффа, Манчестерська художня галереяd, Епслі-хаус, Музей Боуз, Lancaster City Museumd, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), Ашмолеан музей, Галерея мистецтв Вокера, Niedersächsisches Landesmuseum für Kunst und Kulturgeschichted, Музей Нортона Саймона, Musée des Beaux-Arts de Caend, Jacobin Museum, Auchd, Victoria Art Galleryd, Musea Brugged[10] і Wellcome Collectiond
Гверчіно у Вікісховищі

Гверчіно, тобто Джованні Франческо Барб'єрі (8 лютого 1591, Ченто, Емілія — 22 грудня 1666, Болонья) — італійський художник доби бароко. Малював картини на історичні, біблійні сюжети,алегорії, фрески, інколи портрети і пейзажі. Один із найкращих живописців доби бароко. Створив декілька офортів.

Джованні народився в невеличкому містечку Ченто, що розташоване між містами Болонья і Феррара. В 17 років став учнем маловідомого художника Бенедетто Дженнарі в Болоньї, навчання продовжив у Лодовіко Каррачі.

Найбільший вплив на свідомість і художню манеру Джованні Франческо мали твори не майстрів академізму Болоньї, а їх супротивника, геніального Караваджо. Від Караваджо йдуть різка світлотінь Гверчіно і колористичні пошуки, що вигідно відрізняли його твори серед продукції болонських майстрів. Саме на Гверчіно звертав увагу інший майстер з Болоньї — неврівноважений за манерою, але сміливий художник Креспі (1664—1747).

За рекомендацією маркіза Енцо Бентівольо талановитий Гверчіно перебрався в Рим, де працював у 1621–1623 рр. по замовам папи римського Григорія XV. Римський період творчості відзначився цікавими сюжетами і спробами різних художніх технік. Саме тут Гверчіно створив фрески вілли Людовізі. Створив він фрески і в кафедральному соборі містечка Пьяченца у 1626 р. Серед замовників Гверчіно багата родина Корсіні(картина «Побиття Христа біля колони»,1657), ченці ордену Св. Франциска («Євангеліст Лука малює Мадонну», 1655,тепер Канзас Сіті, США).

З роками втрачав різноманітність пошуків і схилився до академічних норм і вимог. З 1642 року очолив Болонську академію, вигравши в кар'єрі, але програвши як художник.

Довго працював в рідному Ченто і в Болоньї. Помер у 1666 р.

• 
  Гверчіно. «Жінка художниця»
• 
  Гверчіно. Малюнок до фрески «Аврора»
• 
  Гверчіно. «Христос і самаритянка»

В творчому доробку майстра небагато портретів. Дивує жива і безпосередня замальовка якогось торговця, зроблена швидко і вдало(тепер збірка в місті Вашингтон). Сміливістю і відсутністю ідеалізації віє й від автопортрета з сестрою та улюбленим песиком. Заклопотана жінка заглиблена в свої думки і навіть котик на руці і витівки брата не відволікають її. Центральне місце в картині відведено не сестрі, не йому улюбленому, а собаці. Гверчіно мав фізичну ваду. Але і це не зашкодило показати себе таким, яким він був. Серед портретів 17 століття цей один з найправдивіших.

Гверчіно хвилювала притча про повернення блудного сина. Він декілька разів звертався до цього сюжету і кожен раз трактував тему трохи інакше. То це тільки батько, що прощає повернувшогося після блукань сина, то перевдягання сина в розкішні шати. Всі композиції добре створені. Але мало психологічно навантажені, не зачіпають глядача занадтою побутовістю, зниженням щаблю переживань. Тема пробачення, тема батьківської любові, що так щиро висвітлена в картині Рембрандта,Гверчино не вдалася. У Рембрандта це шедевр світового рівня, винятковий твір всього 17 століття, у Гверчіно — чергова побутова сцена на біблійну тему. І це зниження змісту притчі не на користь художника.

Барокові впливи Караваджо і барокова стилістика присутні в картині «Танкред і Ермінія». За легендою, Ермінія віднайшла тіло пораненого коханого після бою і врятувала йому життя. Гверчіно подає момент знайденя пораненого і відчай Ермінії. За естетикою бароко Італії сильні почуття (відчай, запеклий бій, видіння святого тощо)мали ціну і пошану, були бажаною темою картин і театральних вистав. Театр і театральні ефекти взагали впливали на художників бароко. І чим менш талановитим був майстер, тим більше театральності і недоліків барокового методу використовувалось.

Гверчіно утримався на межі доброго смаку. Тому в картині красива композиція, святковий колорит, досить природні почуття пораненого Танкркеда і відчай його коханої. Але картина на цю ж тему у Пуссена і краща за композицією, і не гірша за колоритом, не гірша виявом почуття персонажів. Більш того, Пуссен вклав стільки таланту, майстерності і смаку в розкриття теми, що у Пуссена картина набула загально-філософського значення, значення формули кохання, кохання-мрії (Ермітаж, Петербург).Гверчіно до цих щаблів так і не дотягнув.

Всі недоліки Гверчіно, як художника, присутні і в картині «І я теж жив в Аркадії». Два пастухи з міфічної країни щастя Аркадії віднайшли могилу. Череп померлої людини і напис надгробку «І я теж жив в Аркадії» слугують нагадуванням і пастухам, і глядачам про скороминущість життя і необхідність творити добро. Бо смерть — поряд. І можна змарнувати життя і нічого не встигнути.

Брався за цю тему і Ніколя Пуссен. І зробив ще один шедевр (Лувр, Париж). У Гверчіно картина має лише легке філософське забарвлення. Йому не вдавались драматичні чи філософські сюжети. Картина нагадує натюрморт з черепом, до якого додали дві людські постаті. Але Гверчіно не малював чистих натюрмортів. Примітивну побудову картини не рятують ні майстерна реальність відтворення речей, ні добрий кольоровий лад.

• Австрія
• Англія
• Бразилія
• Іспанія
• Італія (Концерт (Гверчіно))
• Німеччина (Увінчання Христа терновим вінцем)
• Росія
• США (цариці Семираміді доповідають про повстання у Вавилоні)
• Угорщина
• Франція (Христос воскрешає померлого Лазаря (Гверчіно))
• Швеція (Пейзаж з місячним сяйвом (Гверчіно))

• Мистецтво Італії
• Живопис бароко
• Пейзаж
• Караваджизм
• Болонська школа
• Леоні
• Оттавіано Леоні
• Римська художня школа

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гверчіно

• Всеобщая история искусств, Т 4, М, 1963 (рос)
• Краткая художественная єнциклопедия. Искусство стран и народов мира. Т 2, М, 1965 (рос)
• Сто офортов 16-19 вв. из собрания Гос. Єрмитажа, Л-М,1964 (рос)
• Дрезденская картинная галерея. Старые мастера.10-е русское издание, Дрезден, 1979 (рос)