Цей термін також посилається на назву острова, на якому розташована країна. Див. Гаїті (острів).

Республіка Гаїті гаїт. креол. Repiblik d Ayiti фр. République d'Haïti
Прапор Герб
Девіз: Liberté, Égalité, Fraternité «Свобо́да, рі́вність, брате́рство»
Гімн: «La Dessalinienne»
Столиця (та найбільше місто)	Порт-о-Пренс 18°32′ пн. ш. 72°20′ зх. д.country H G O
Офіційні мови	Французька, гаїтянська креольська
Форма правління	Напівпрезидентська республіка
- Президент	Арієль Анрі (в. о.)
- Прем'єр-міністр	Гаррі Коніль
Незалежність
- від Французької республіки	1 січня 1804
Площа
- Загалом	27 750 км² (147)
- Внутр. води	0,7 %
Населення
- оцінка 2011	9 719 932 (88)
- перепис 1982	5 053 792
- Густота	292,7/км² (36)
ВВП (ПКС)	2012 р., оцінка
- Повний	$12,94 мільярдів (124)
- На душу населення	$1242 (134)
ІЛР (2004)	0,482 (low) (154)
Валюта	Ґурд (HTG)
Часовий пояс	PET (UTC−5)
- Літній час	(UTCм4)
Коди ISO 3166	332 / HTI / HT
Домен	.ht
Телефонний код	+509
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гаїті

Респу́бліка Гаї́ті (гаїт. креол. Repiblik d Ayiti, фр. République d'Haïti, вимовляється [аіті]) — країна в Карибському морі, що займає західну частину острова Гаїті, на східній розташована Домініканська Республіка. Площа 27 750 км², столиця — Порт-о-Пренс. Рельєф переважно гористий, тропіки, багато лісів.

З 7 липня 2021 року державу очолює Клод Жозеф, тимчасовий виконувач обов'язків президента після вбивства президента Жовенеля Моїза. Політична система — перехідна. Експортує каву, цукор, бавовну, какао, боксити.

Населення — 9 мільйонів (2009). Етнорасові групи: чорношкірі — 95 %, мулати і білі — 5 %.

Релігія: римські католики — 80 %; (протестанти — 16 %, в т.ч. баптисти — 10 %; п'ятдесятники — 4 %; адвентисти — 1 %; інші — 1 %); атеїсти — 1 %, інші — 3 %.

При цьому приблизно половина населення практикує релігію вуду^[1].

Офіційні мови Гаїті це французька та гаїтянська креольська. Французька є основною письмовою та адміністративною мовою (а також основною мовою преси), нею розмовляють 42 % гаїтян^[2][3]. Французькою послуговуються усі освічені гаїтяни, вона є засобом навчання в більшості шкіл і використовується в бізнесі; також французька використовується в церемоніальних подіях, як-от весілля, випускні та церковні меси. Гаїті є однією з двох незалежних націй в Америках (разом із Канадою), які визнали французьку мовою офіційною; інші франкомовні американські території це заморські землі Франції, зокрема Французька Гвіана.

Гаїтянською креольською, яка нещодавно зазнала стандартизації, розмовляє практично все населення Гаїті. Гаїтянська креольська мова є однією з французьких креольських мов. Її словниковий запас на 90 % походить від французької, але граматика нагадує граматику деяких західноафриканських мов. На неї також вплинули іспанська та португальська^[4].

Іспанською мовою розмовляють деякі гаїтяни, які живуть уздовж гаїтянсько-домініканського кордону. Англійською та іспанською також можуть розмовляти гаїтянці, депортовані зі Сполучених Штатів та різних країн Латинської Америки. Загалом близько 90—95 % гаїтян вільно розмовляють гаїтянською креольською та французькою, причому більш ніж половина володіють лише креольською^[5].

Незалежність від Франції отримана в 1804 році; 1915 року Гаїті було окуповане військами США, під їх контролем країна перебувала до 1934 року. Франсуа Дювальє був обраний президентом 1957 року, став довічним президентом 1964 року; помер 1971 року, владу успадковував його син, Жан-Клод Дювальє, «Бебі Док»; був скинутий 1986 року. У 1988—1989 роках відбулося кілька переворотів, 1991 року Жана-Бертрана Арістіда було обрано президентом, але того ж року його було скинуто військовою хунтою під керівництвом бригадного генерала Рауля Седра; Робера Мальваля призначено прем'єр-міністром 1993 року, попри санкції США, спрямовані на відновлення Арістіда на посаді.

Республіка Гаїті розташована на західній частині острова Гаїті, другого за величиною серед Великих Антильських. Назва країни походить від індіанської назви острова, що на місцевому діалекті означає «гористий». Гаїті третя за величиною країна серед Карибських після Куби та Домініканської Республіки (остання має кордон протяжністю 360 км із Гаїті). У найближчій точці відстань від Гаїті до Куби становить 80 км. Також Гаїті має другу за довжиною (після Куби) берегову лінію (1771 км). Місцевість переважно складається з важкопрохідних гір, що перетинаються незначними прибережними та річковими долинами.

Північний регіон складається з Північного масиву (Massif du Nord) та Північної рівнини (Plaine du Nord). Північний масив є продовженням Центральних Кордильєр у Домініканській республіці. Він починається біля північного кордону Гаїті, у північній частині річки Гуаямоук і продовжується на північний захід через північний півострів. Низовини Північної рівнини лежать вздовж північної межі з Домініканською Республікою, між Північним масивом та північним Атлантичним океаном. Центральний регіон складається з двох рівнин та двох гірських систем. Plateau Central (Центральне плато) проходить вздовж двох боків річки Гуаямоук, на півдні Північного масиву. Йде від південного сходу до північного заходу. На південному заході від Центрального плато розташовані Чорні гори, крайня південно-західна частина яких поєднується з Північним масивом. Його найзахідніша точка відома як Cap Carcasse.

Гаїті поділяється на 10 департаментів.

Департаменти поділяються на 41 округ та 133 комуни.

Гаїті — одна з найбідніших країн світу і найвідсталіша в Центральній та Південній Америці. Рівень безробіття — 60 %, письменності — 54,8 %, 80 % населення живе за межею бідності. 6 % населення хворі на СНІД.

Економіка Гаїті досі відновлюється після потужного землетрусу, який відбувся в січні 2010 року. ВВП за паритетом купівельної спроможності у 2010 році скоротився на 8 % (з 12 150 млн дол. до 11 180 млн дол., а ВВП на душу населення (за ПКС) не змінився і склав $1200^[6]

Порівняльний аналіз соціально-економічних показників свідчить, що Гаїті відстає від інших країн із низьким рівнем доходу (особливо Західної півкулі) ще з 1980 року. У 2010 році Гаїті займала 145 місце зі 182 країн за індексом людського розвитку ООН, а для 57,3 % населення характерні щонайменше три ознаки бідності з ІЛР^[7].

Всесвітня книга фактів повідомляє про нестачу кваліфікованої робочої сили, значні масштаби безробіття та неповної зайнятості, заявляючи, що «більш як дві третини працездатних не мають формальних робочих місць». Ще до землетрусу 2010 року Гаїті була найбіднішою країною Західної півкулі, у якій 80 % населення перебувало за межею бідності, а 54 % проживало у крайній убогості. Дохід більшості гаїтян становить менше 2 дол. на день^[8].

За різними оцінками, рівень грамотності дорослого населення країни становить від 52,9 % (World Factbook) до 65,3 % (Організація Об'єднаних Націй), а за даними Світового банку, у 2004 році понад 80 % випускників коледжів із Гаїті проживали за кордоном, їхні перекази складають 52,7 % ВВП Гаїті^[9]. Сіте-Солей^[en] вважається одним із найгірших нетрів у Північній та Південній Америці^[10], значна частина з його 500 тис. мешканців проживають в умовах крайньої убогості^[11]. Бідність змушує принаймні 225 тис. гаїтянських дітей працювати як restavecs (домашня прислуга). Організація Об'єднаних Націй називає це сучасною формою рабства^[12].

Близько 66 % гаїтянців зайнято в сільськогосподарському секторі, який складається в основному з дрібних натуральних господарств. Така діяльність формує лише 30 % від ВВП. Найважливішими експортними товарами країни є манго і кава.

Природні ресурси Гаїті різноманітні, вони об'єднують родовища бокситів, міді, карбонату кальцію, золота, мармуру. Країна має також значний потенціал для розвитку гідроенергетики. Надра країни містять також незначні родовища срібла, сурми, олова, кам'яного і бурого вугілля, сірки, нікелю, гіпсу, вапняку, марганцю, заліза, вольфраму, солі, глини, а також будівельних матеріалів. Невеликі родовища золота і міді розташовані на півночі країни. У 1985 році уряд країни оголосив про відкриття нових родовищ золота в північній частині півострова, однак плани щодо їхньої розробки реалізувались дуже повільно. Мідь добувається у Гаїті з 1960-х років, але обсяги виробництва руди незначні. Родовища бокситів (алюмінієвої руди) розташовані на південному півострові, але масштабні гірські роботи з їхньої розробки були припинені у 1983 році. На початку 1980-х років працювала тільки одна шахта (Miragoâne) у південній частині півострова, яка виробляла в середньому 500 тис. тон бокситів у рік. Однак, зниження вмісту металу в руді, зростання виробничих витрат та перенасичення світового ринку бокситів призвели до закриття шахти 1982 року. Свого часу боксити були другою за значенням статтею експорту країни. Гаїті не має запасів вуглеводнів, а тому дуже залежить від імпорту енергоносіїв (нафти і нафтопродуктів)^[13].

У країні спостерігається високий ступінь майнової нерівності, 1 % гаїтянців володіє майже половиною національного багатства країни^[14].

Гаїті незмінно входить до числа найбільш корумпованих країн світу за індексом сприйняття корупції^[15]. З часів «Папи Дока» Дювальє, уряд Гаїті сумно відомий своєю корупцією. Вважається, що президент «Бейбі Док» Дювальє, його дружина Мішель, а також троє наближених до них осіб у період між 1971 і 1986 роками привласнили з державної скарбниці $4 млн^[16]

Іноземна допомога становить близько 30—40 % бюджету національного уряду. Найбільшими донорами країни є США, Канада і Європейський союз^[17]. У 1990—2003 рр. Гаїті отримала понад 4 млрд дол. як допомогу, з яких тільки США виділили понад $1,5 млрд^[18] Допомогу економіці Гаїті у різній формі надавали також Венесуела і Куба, особливо у 2006—2007 роках. У січні 2010 року Китай пообіцяв виділити для постраждалих від землетрусу $4,2 млн^[19], Президент США Барак Обама обіцяв 1,15 млрд дол. допомоги^[20], Європейський Союз — понад 400 млн євро (616 млн дол.)^[21].

Американська допомога уряду Гаїті була повністю припинена з 2001 року до 2004 року, після того, як були оскаржені результати виборів 2000 року, а президент Аристид звинувачений у різних зловживаннях^[22]. Допомога була відновлена у 2004 році після від'їзду Арістіда та початку миротворчої місії ООН із залученням підрозділів бразильської армії. Після майже 4 років спаду, у 2005 році економіка країни виросла на 1,5 %^[23].

У 2005 році загальний зовнішній борг Гаїті за оцінками, досяг 1,3 млрд дол., що в розрахунку на душу населення становить 169 дол. У вересні 2009 року Гаїті погодилась на умови, встановлені МВФ і Світовим банком для участі у програмі скасування заборгованості найбіднішим країнам^[24].

За даними рейтингу «Неспроможних держав» на 2013 рік, Гаїті посідає в ньому 8-ме місце^[25].

• 
  Мапа Гаїті
• 
  Вигляд Гаїті зі супутника
• 
  Вигляд островів Куби та Гаїті з супутника

• Список ссавців Гаїті
• Землетрус на Гаїті (2010)
• Убивство Жовенеля Моїза

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гаїті