Портников Віталій Едуардович
Народився	14 травня 1967(1967-05-14) (57 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Україна
Національність	євреї[1]
Діяльність	журналіст, телеведучий, публіцист, письменник
Галузь	журналістика[2], публіцистика[2] і література[2]
Alma mater	факультет журналістики МДУ
Знання мов	російська[2], українська[2], їдиш, англійська і польська
Заклад	Радіо Свобода
Членство	Національна спілка журналістів України
Посада	головний редактор
Конфесія	сіонізм[3]
Нагороди	Золоте пероd Премія імені Василя Стуса
Сайт	portnikov.com
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Віта́лій Едуа́рдович По́ртников (нар. 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження^[4]. Оглядач «Радіо Свобода» та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну та історичну тематику. Член Українського ПЕН^[5]. Лауреат Шевченківської премії 2023 року за «публіцистичні статті та виступи останніх років»^[6][7].

Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті «Jūrmala», навчаючись у восьмому класі^[8][9].

За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет^[10], у 1984 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси^[8][9]. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році^[9]. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій^[10].) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ^[11].

З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.

З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати будинок журналіста^[ru] в Москві і там був ресторан»^[12]. Також є членом Спілки журналістів України^[13], але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні^[12].

З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).

Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).

З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).

Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі^[14]. У травні 2010 року став головним редактором ТВі^[15]. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.

У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві^[16]. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан»^[17]. У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні^[18].

У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт»^[19], у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням^[20].

У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».

1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников^[21].

• лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989);
• лавреат заохочувальної премії імені гетьмана Пилипа Орлика (1998);
• лавреат у категорії «Журналіст року» у загальнонаціональній програмі «Людина року» (1998)^[22];
• номінант на національну премію України імені Шевченка (2017; 2019)^[23];
• лавреат премії імені Василя Стуса (2022)^[24];
• лавреат Шевченківської премії (2023)^[25].

• Віталій Портников «Почему Медведев?» — Самміт-Книга, 2008, — 61 ст. ISBN 966-7889-26-2
• Віталій Портников. «Богородиця у синагозі» — Х.: Акта, 2010. — 650 с. ISBN 966-8917-36-7
• Віталій Портников. «Тюрма для янголів» — Х.: Акта, 2012. — 488 с. ISBN 966-8917-47-2
• Віталій Портников. «Евора» — Х.: Акта, 2017. ISBN 966-8917-21-9
• Віталій Портников. «Дзвони Майдану» — Х.: Акта, 2019. ISBN 966-8917-29-4

• Віталій Портников (31 жовтня 2013). Позиції російської мови на території України кращі, аніж української. Gazeta.ua (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (9 листопада 2016). Україна стане членом ЄС через 25-30 років (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (11 листопада 2016). Якщо журналіст пише про театр чи автомобілі, то хай не пише про Путіна (Інтерв'ю). Факти (ICTV). Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (14 листопада 2016). Якби люди прийняли мою програму дій, я зміг би очолити країну і перетворити її на Польщу за два роки. Високий замок (газета) (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Наталія Балюк. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (12 липня 2017). Через 5–10 років від журналістики залишиться тільки позиція. І люди, які цю позицію здатні транслювати. detector.media (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Олена Холоденко. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (21 лютого 2018). Що чекає Україну впродовж наступних десятиріч? Якою може бути ціна за мир на Донбасі? І як кланово-олігархічні інтереси впливають на майбутнє української демократії? (Інтерв'ю). UA: Перший. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (3 червня 2018). У Путіна є три варіанти на Донбасі, а щодо Криму є лише один вихід. Апостроф (інтернет-видання) (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (5 червня 2018). Портников про журналістику в часи гібридної війни (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Сергій Рахманін. Радіо НВ. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (1 грудня 2018). Ті з кандидатів у президенти, хто зараз обіцяє знизити ціну на газ і закінчити війну або брешуть, або планують побудувати мафіозну державу, у якій всі ці обіцянки матимуть значні жертви... (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Яніна Соколова. 5 канал. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (20 травня 2019). Україну чекають захоплюючі роки криз (Інтерв'ю) (російською) . BBC Росія. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (18 лютого 2020). Публіцист Віталій Портников у програмі "Час інтерв'ю" (Інтерв'ю) (російською) . Інтерв'юери: Gregory Antimony. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (21 лютого 2020). Українська політична нація постала з образи. Збруч (газета) (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Володимир Семків. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (24 квітня 2020). Після кризи ми можемо не побачити ні Путіна, ні Зеленського. Крим.Реалії (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (11 червня 2020). Про президентство, Зеленського та майбутнє (Інтерв'ю). Інтерв'юери: Олексій Гончаренко. 5 канал. Процитовано 15 грудня 2020.
• Віталій Портников (4 вересня 2020). Крим і білоруси. Крим.Реалії (Інтерв'ю). Процитовано 15 грудня 2020.

Портников Віталій Едуардович у соціальних мережах
	Портников Віталій Едуардович на сайті Facebook
	Портников Віталій Едуардович на сайті Telegram
	Портников Віталій Едуардович на сайті Twitter
	Портников Віталій Едуардович на сайті YouTube
	Портников Віталій Едуардович на сайті Instagram
	Портников Віталій Едуардович на сайті LinkedIn

• У Києві відкрилася виставка з нагоди ювілею Портникова /Еспресо-ТВ, 13.05.2017
• Офіційний сайт
•  Віталій Портников у соцмережі «Facebook»
• Твіттер Віталія
• vokintrop — блог у LiveJournal, який веде Віталій Портников.
• Портников на сайті «Радіо Свобода» (київське бюро)
• Портников на сайті «Радіо Свобода» (московське бюро)
• Война и кумир
• Мы будем избавляться от памятников Ленину. Они будут восстанавливать памятники Сталину
• К друзьям-москалям

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Vitaly Portnikov