Вільям Олбрайт
англ. William F. Albright
Народився	24 травня 1891(1891-05-24)[1][2][…]  Кокімбо, IV Регіон Кокімбо, Чилі
Помер	19 вересня 1971(1971-09-19)[1][2][…] (80 років)  Балтимор, Мериленд, США
Країна	США
Діяльність	археолог, мовознавець, антрополог, викладач університету
Галузь	археологія
Alma mater	Університет Джонса Гопкінса і Університет Верхньої Айовиd
Науковий ступінь	доктор філософії
Науковий керівник	Пауль Гауптd
Відомі учні	Реймонд Браунd
Знання мов	англійська[1][4]
Заклад	Університет Джонса Гопкінса
Членство	Американська академія мистецтв і наук, Американське філософське товариство[5] і Національна академія наук США
Діти	Г'ю Нортон Олбрайтd[6]
Нагороди	почесний доктор Єврейського університету в Єрусалимі[d] (1957) Член Американської академії мистецтв і наук
Медіафайли у Вікісховищі

Вільям Фоксвелл Олбрайт (англ. William Foxwell Albright, 24 травня 1891 — 19 вересня 1971) — американський дослідник стародавнього Близького Сходу, чиї дослідницькі результати допомогли сформувати кілька сучасних піддисциплін і напрямків у цій галузі, зокрема тих, що стосуються Біблії^[7].

Олбрайт народився в сім'ї американських протестантських місіонерів і виріс у Чилі, а потім постійно повертався з родиною до свого коріння на Середньому Заході США. Його вища освіта, яка розпочалася в Університеті Верхньої Айови (Upper Iowa University), завершилася в Університеті Джона Гопкінса в 1916 році захистом докторської дисертації з ассиріології.

З 1919 року Олбрайт отримав стипендію в Американських школах східних досліджень в Єрусалимі^[8], а невдовзі став їхнім директором, очолюючи заклад в різні роки 1920-х та 1930-х. За цей час Олбрайт здобув значні знання про Святу Землю, найбільше завдяки знайомству з археологією, яка значною мірою спирається на біблійну історію. Він брав участь або проводив розкопки в кількох місцях, у тому числі в Телль-ель-Фулі та Телль Бейт Мірсімі, вважаючи, що обидва місця відповідають біблійним топонімам.

У 1929 році він повернувся до Університету Джона Гопкінса, де з 1930 по 1958 рік працював професором семітських мов ім. В. В. Спенса. У цей час він керував багатьма студентами, які працювали у ще більш різноманітних галузях, ніж його власна, і деякі з них стали авторитетами у своїх дисциплінах^[7].

Робота Олбрайта, яка зосередилася на стародавньому Ізраїлі, апелювала до ширших дисциплін, включаючи філологію та лінгвістику, історію та археологію, навіть теологію та філософію, щоб накреслити курс історичного вивчення єврейського Старого Заповіту на основі маси позабіблійних даних, віднайдених з середини ХІХ ст.. Цей матеріал, як філологічний, так і археологічний, дав можливість дослідити біблійний текст за допомогою свідчень з його первісного історичного оточення у спосіб, який раніше не можна було собі уявити, і весь проект Олбрайт відстоював як незмінно науковий. Він зосередився на питаннях історичності ранніх біблійних традицій, а також походження Ізраїлю з точки зору нації та культу, особливо щодо його безпосереднього ханаанського походження^[7].

Дотримуючись цього курсу, Олбрайт рішуче відкидав ідеалізм та історизм, що було панівним у літературно-історичній критиці в біблеїстиці. Менш зневажливо він ставився до закликів до «концептуальної автономії» або самодостатності в сучасних підходах до ассиріології та єгиптології, хоча функціоналізм цих підходів він також вважав обмеженим і таким, що призводить до спотворених інтерпретаційних суджень. На противагу цим підходам Олбрайт наголошував на взаємопов'язаності народів, інституцій та культур на стародавньому Близькому Сході як тлі для розуміння динамічності історії ідей у ​​світі. Однак, на відміну від домінуючих думок, ця історія не мала на меті підкреслити пріоритет добіблійних традицій, з одного боку, чи неповноцінність Біблії порівняно з грецькою філософією та логікою, з іншого. Скоріше, її актуальність полягала в концепції божественного одкровення, засвідченої в ізраїльських писаннях, і притаманному їй емпіризмі, а також у дозріванні цього мислення в Євангеліях. На думку Олбрайт, лише усвідомлення цієї істини та її взаємозв'язку з людською драмою могло запропонувати правильне розуміння історії^[7].

• Beaulieu, P.-A. (2002) «W. F. Albright and Assyriology.» Near Eastern Archaeology 65: 11–16.
• Freedman, D. N., ed. (1975) The published works of William Foxwell Albright: a comprehensive bibliography. Cambridge, MA.
• Davis, T. W. (2004) Shifting sands: the rise and fall of biblical archaeology. Oxford.
• Dever, W. G. (1993) «What remains of the house that Albright built?» The Biblical Archaeologist 56: 25–35.
• Feinman, P. D. (2004) William Foxwell Albright and the origins of biblical archaeology. Berrien Springs, MI.
• Long, B. O. (1997) Planting and reaping Albright: politics, ideology, and interpreting the Bible. University Park, MD.
• Machinist, P. (1996) «William Foxwell Albright: the man and his work.» In J. S. Cooper and G. M. Schwartz, eds. The study of the ancient Near East in the 21st century: the William Foxwell Albright centennial conference: 385—403. Winona Lake, IN.
• Running, L. G. and Freedman, D. N. (1975) William Foxwell Albright: a twentieth century American genius. New York.
• Sasson, J. M. (1993) «Albright as an orientalist.» The Biblical Archaeologist 56: 3–7.
• Schloen, J. D. (2002) «W. F. Albright and the origins of Israel.» Near Eastern Archaeology 65: 56–62.
• Silberman, N. A. (1993) «Visions of the future: Albright in Jerusalem, 1919—1929.» The Biblical Archaeologist 56: 8–16.
• Van Beek, G. W., ed. (1989) The scholarship of William Foxwell Albright: an appraisal. Atlanta.
• Wright, G. E. (2002) «W. F. Albright's vision of Israelite religion.» Near Eastern Archaeology 65: 63–8.