Вільгельм Рудольф Фіттіг
нім. Wilhelm Rudolph Fittig
Народився	6 грудня 1835(1835-12-06) Гамбург, Німеччина
Помер	19 листопада 1910(1910-11-19) (74 роки) Страсбург, Франція
Країна	Гамбург
Діяльність	хімік, винахідник, викладач університету
Alma mater	Геттінгенський університет
Галузь	Органічна хімія
Заклад	Геттінгенський університет, Тюбінгенський університет, Страсбурзький університет
Науковий керівник	Генріх Лімпріхтd
Аспіранти, докторанти	Людвіг Вольф (хімік) Julius Bredtd Вільям Ремзі Movsum bey Khanlarovd Ira Remsend Вільгельм Пфеффер Hugo Erdmannd
Членство	Геттінгенська академія наук Прусська академія наук Баварська академія наук
Відомий завдяки:	Реакція Вюрца — Фіттіга
Нагороди	Королівська медаль, медаль Деві, медаль Перкіна
Вільгельм Рудольф Фіттіг у Вікісховищі

Вільгельм Рудольф Фіттіг (нім. Wilhelm Rudolph Fittig; 6 грудня 1835, Гамбург — 19 листопада 1910, Страсбург) — німецький хімік-органік.

Народився у Гамбурзі. Закінчив Геттінгенський університет (1858), де навчався у Фрідріха Велера. Працював там же (з 1866 р. — професор), став членом Геттінгенської академії наук. В 1870—1876 рр. в Тюбінгенському, в 1876—1902 в Страсбурзькому університетах.

Основні праці присвячені вивченню будови й синтезу ароматичних вуглеводнів. Ще в студентські роки, вивчаючи дію натрію на ацетон, уперше синтезував (1859) пінакол. Встановив (1860), що пінакон при кип'ятінні з 30%-ю сірчаною кислотою дегідратується з утворенням пінаколіну. Використав і розширив (1864) реакцію Вюрца на синтези ароматичних вуглеводнів, наприклад гомологів бензолу, отримуючи їх дією металевого натрію на суміш алкіл- і арилгалогенідів і яка отримала пізніше назву Реакція Вюрца — Фіттіга. Вивчав мезитилен і його похідні, зокрема вперше отримав (1866) мезитилен шляхом конденсації ацетону. Виявив (1873) в кам'яновугільному дьогті фенантрен. Запропонував (1873) хіноїдну структуру для оксихінонів. Після 1873 року займався переважно вивченням ненасичених кислот і лактонів. До його найвідоміших відкриттів належить визначення брутто-формули фруктози і глюкози.

Фіттіг вивчав хімію в Геттінгенському університеті, який закінчив зі ступенем доктора філософії, захистивши дисертацію про ацетон у 1858 році під керівництвом Генріха Лімпріхта та Фрідріха Велера.^{[джерело?]} Після цього, він обіймав кілька посад у Геттінгені, будучи асистентом Велера в 1858 році, приват-доцентом у 1860 році та екстраординарним професором у 1870 році. У 1870 році він був призначений у якості професора Тюбінгенського університету, а в 1876 році — у Страсбурзі, де за його проектами було зведено лабораторії. ^[1][2][3]

Дослідження Фіттіга охоплювали широкі галузі органічної хімії . Альдегіди та кетони стали матеріалом для його ранніх робіт. Він виявив, що альдегіди та кетони можуть відновлюватися в нейтральному, лужному, а іноді й навіть в кислому розчині до вторинних та третинних гліколів, речовин, які він назвав пінаконами; а також, що деякі пінакони при перегонці з розведеною сульфатною кислотою могли утворювати сполуки, які він назвав пінаколінами. Ненасичені кислоти також отримали значну увагу, і він відкрив внутрішні ангідриди оксикислот, які називаються лактонами.^[4] Він також відкрив те, що зараз відоме як перегрупування пінаколу, за якого 1,2-діоли перегруповуються в альдегіди або кетони за дії кислотного каталізу.^[2][3] Його робота включала отримання 2,3-диметил-2,3-бутандіолу ( пінаколу) з ацетону^[5] з подальшим перегрупуванням у 3,3-диметилбутанон (пінакалон), який потім окислювали дихроматом до триметилоцтової кислоти^[6].

Хоч він і проводив ці дослідження, йому не вдалось праивильно описати отримані результати ^[3], і продукти, що утворилися, не були ідентифіковані до більш ніж десятиліття потому, коли Олександр Бутлеров незалежно отримав триметилоцтову кислоту та підтвердив, що це той самий продукт, який отримав Фіттіг ^[7].

У 1855 році Шарль-Адольф Вюрц показав, що коли натрій діє на алкілйодиди, алкільні залишки об'єднуються, утворюючи складніші вуглеводні;^[8][9] Фіттіг розробив цей метод реакції Вюрца ^{[10] [11]}, показавши, що суміш арилгалогеніду та алкілгалогеніду за аналогічної обробки дає гомологи бензолу.^[12][13][4] Цей процес зараз відомий як реакція Вюрца-Фіттіга . ^[14]

Його дослідження реакції Перкіна привели його до пояснення її механізму, яке, здавалося, більше відповідало фактам. Однак питання було дуже складним, і на той час точний перебіг реакції, здається, чекав на вирішення. Ці дослідження випадково розкрили склад кумарину, пахучого принципу мокриці . Спостереження Фіттіга та Ердмана про те, що γ-фенільний структурний аналог ізокротонової кислоти легко утворює α-нафтол шляхом втрати води, мало велике значення, оскільки воно дало цінні докази щодо будови нафталіну.^[15]

Вони також досліджували певні вуглеводні, що містяться у фракції з високою температурою кипіння дистиляту кам'яновугільної смоли, та розгадали склад фенантрену . Значна частина початкових знань про алкалоїд піперин належить Фіттігу, який у співпраці з Ірою Ремсеном встановив його склад у 1871 році.^[1][3]

Фіттіг опублікував два широко використовувані підручники; редагував кілька видань Wohler Grundriss der organischen Chemie (11-е видання, 1887) і написав Unorganische Chemie (1-е видання, 1872; 3-є, 1882). Його дослідження були визнані багатьма науковими товариствами та установами, а Королівське товариство нагородило його медаллю Деві в 1906 році.^[1][3]

• Рудольф Фіттіг у Neue Deutsche Biographie (NDB). Том 5. Duncker & Humblot, Berlin 1961, Ст. 217. [Архівовано 17 червня 2019 у Wayback Machine.](нім.)