Олександр Юрійович Вілкул
Начальник військової адміністрації Кривого Рогу
Нині на посаді
На посаді з	26 лютого 2022
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник	Віктор Бондар
Наступник	Дмитро Колєсніков
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент	Віктор Янукович
Прем'єр-міністр	Микола Азаров
Наступник	Олександр Сич
Народився	24 травня 1974(1974-05-24) (50 років) Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Країна	СРСР і Україна
Освіта	Криворізький технічний університет (1996)
Alma mater	Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія	Блок Вілкула Українська перспектива Опозиційний блок Партія регіонів (2003-2014)
Батько	Юрій Вілкул
У шлюбі з	Олена Анатоліївна Вілкул
Діти	Марія (2008)
Релігія	православ'я
Нагороди
Підпис
vilkul.ua
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Народний депутат України
V скл. Партія регіонів, № 59 у списку[1]
фракція ПР[1]	25.05.2006	—	23.11.2007
VI скл. Партія регіонів, № 59 у списку[2]
фракція ПР[2]	23.11.2007	—	16.04.2010
VIII скл. Опозиційний блок, № 2 у списку[3]
фракція Опозиційний блок[3]	27.11.2014	—	29.08.2019

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (24 травня 1974(1974-05-24), Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український політик, керівник партії «Блок Вілкула»^[4]. Керівник військової адміністрації Кривого Рогу з 26 лютого 2022 року^[⇨]. Голова Ради оборони Кривого Рогу^[5][6].

Народний депутат України V та VI скликань від Партії регіонів, VIII скликання (Опозиційний блок). Голова Дніпропетровської ОДА (2010—2012), віцепрем'єр міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Кандидат в президенти на президентських виборах 2019. У минулому — член проросійських Партії регіонів та Опозиційного блоку.

Син Юрія Вілкула, в.о. мера Кривого Рогу та секретаря Криворізької міської ради.

Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область в родині Юрія Вілкула. Закінчив місцевий Центрально-міський ліцей і Криворізький технічний університет (1991—1996), здобув диплом гірничого інженера за фахом «Відкриті гірничі роботи». В цьому ж виші закінчив і аспірантуру.

1991—1996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

1997—1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 1998—2001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

2001—2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

2002—2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

2004—2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією олігарха Ріната Ахметова СКМ).

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

2006—2007 — Народний депутат України V скл. від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

2007—2010 — Народний депутат України VI скл. від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010^[7].

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської ОДА^[8][9].

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України^[10].

З 28 січня 2014 — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України^[11].

Нардепутат України VIII скл. з 27 листопада 2014 року від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції. Як депутат, принципово відмовлявся виступати українською мовою, завжди спілкуючись виключно російською^[12].

У вересні 2015 — висунутий від «Опозиційного блоку» кандидатом у мери Дніпра. У першому турі здобув 37,94 %^[13], у другому — 44,92 % голосів, поступившись Борису Філатову.

Восени 2018 року ГПУ намагалася зняти з Вілкула депутатську недоторканість через звинувачення у махінаціях з землею^[14][15].

2019 року планував брати брав участь у виборах президента. Проросійський політик Євген Мураєв зняв свою кандидатуру на користь Вілкула, також політики оголосили про об'єднання проросійських партій «Наші» з «Опозиційним блоком»^[16].

20 січня 2019 року Опозиційний блок висунула Вілкула кандидатом у Президенти України^[17], де він здобув 4,15 % (764 274^[18] голосів виборців), посівши 8-ме місце^[19].

2020 року балотувався на посаду міського голови Дніпра від партії Блок Вілкула — Українська Перспектива^[20], у першому турі здобув 12,95 % голосів, зайняв третє місце^[21].

З 26 лютого 2022 є керівником військової адміністрації Кривого Рогу^[22][23].

Громадськість міста порушила питання статусу військової адміністрації Кривого Рогу та Ради оборони міста, які очолює Вілкул; місцевий депутат звернувся до суду із оскарженням створення військової адміністрації та призначення її керівника^[24][25].

Щонайменше до 2012 року підтримував дружні зв'язки з проросійським і пропутінським активістом Олександром Залдостановим («Хірург»), тодішнім керівником байк-клубу «Нічні вовки». Вілкул неодноразово запрошував байкерів до Дніпра^[26][27].

Також мав тісні зв'язки з проросійським колаборантом Олегом Царьовим, так званим, «спікером парламенту» «Новоросії». З 2014 року, після початку російсько-української війни, Вілкул не згадує попередніх зв'язків із Царьовим^[26][27].

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.^[28][29]

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпрі 26 січня 2014 року^[30][31][32].

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над ОРДЛО.^[33]

У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні неперевіреної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до ВРУ подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн грн.^[34].

5 вересня 2019 року прокуратура висунула Вілкулу підозру, разом із Дмитром Колєсніковим. Обох оголосили в розшук. 16 вересня, рішенням Жовтневого суду Дніпра, вимога прокуратури про взяття під варту була відхилена, звинувачених відпущено на поруки за заявою нардепа Дмитро Шпенов^[35][36].

• Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005)^[37].
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004)^[38].
• Орден «За заслуги» III (червень 2008)^[39], II ступенів (серпень 2011)^[40].
• Почесний громадянин Дніпропетровська (2013)^[41].
• Медаль «Золотий тризуб», відзнака Міністерства оборони України (2023)^[42]

• Дружина — Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка
• Донька — Марія
• Батько — Вілкул Юрій Григорович
• Мати — домогосподарка, уродженка Краснодарського краю РРФСР.

• Вилкул, Александр Юрьевич [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Генштабъ