Вулиця Ткацька Львів
Вулиця Ткацька. Вигляд з вулиці Замарстинівської
Місцевість	Підзамче
Район	Шевченківський
Колишні назви
Ткацка (Вебер Ґассе)
австрійського періоду (українською)	Веберґассе
австрійського періоду (німецькою)	Webergasse
польського періоду (польською)	Tkacka
радянського періоду (українською)	Ткацька
Загальні відомості
Протяжність	424 м
Координати початку	49°51′17.04″ пн. ш. 24°1′41.88″ сх. д. / 49.8547333° пн. ш. 24.0283000° сх. д. / 49.8547333; 24.0283000
Координати кінця	49°51′23.62″ пн. ш. 24°1′57.90″ сх. д. / 49.8565611° пн. ш. 24.0327500° сх. д. / 49.8565611; 24.0327500
поштові індекси	79019[1]
Транспорт
Рух	двосторонній
Покриття	асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 4—9, 9а, 9б, 9в, 10, 15, 17, 21, 21а, 23, 29, 31, 39, 42, 46[2]
Поштові відділення	ВПЗ № 19 (вул. Замарстинівська, 30)[1]
Забудова	сецесія, класицизм, промислова[3]
Підприємства	фабрика «Світоч»
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа
Вулиця Ткацька у Вікісховищі

Ву́лиця Тка́цька — вулиця в Шевченківському районі міста Львова^[4][5], в місцевості Підзамче. Вулиця Ткацька починається від вулиці Замарстинівської (паралельно вулицям Софії Яблонської та Романа Дашкевича) та прямує на північний схід, де під прямим кутом повертає наліво й через кількадесят метрів сполучається з вулицями вулицею Дашкевича та Біляшівського^[6].

Початки вулиці Ткацької сягають середини XVIII століття. Тоді це була вузька дорога серед садибних будинків, садів та городів, що доходили колись до нинішньої вулиці Жовківської та займали частину теперішньої вулиці Дашкевича^[7]. На початку XIX століття за вулицею закріпилася назва Ткацької (або ж Веберґассе)^[8], бо вона була осередком майстерень львівських ткачів. З появою фабричного виробництва тканин текстильна мануфактура не витримала конкуренції, і на зламі XIX–XX століть тут функціонувала лише одна ткацька фірма «Лєн». У міжвоєнний період на вулиці діяло декілька дрібних приватних підприємств, які з приходом радянської влади були ліквідовані^[9]. Значну частину вулиці нині займають промислові підприємства, найбільше з яких — кондитерська фабрика «Світоч»^[7].

Вулиця Ткацька частково забудована житловими, переважно одно- та двоповерховими будинками, зведеними наприкінці XIX — на початку XX століття у стилях сецесія та класицизм, а також присутня промислова забудова радянського часу^[3].

№ 5 — двоповерховий житловий будинок. На початку XX століття парцела (земельна ділянка) під цим будинком належала двом власникам — теслям Феліксові Плянеті та Александеру Павелкевичу^[10]. На початку XX століття вони відпродали свою нерухомість юдейському товариству «Зіхрон га-рав Мешулем Зіше» або «Ткацька шул», яке невдовзі спорудило там молитовний дім (клойз львівського рабина-проповідника Мешулема-Зусі)^[11]. Це була невеличка будівля, видовжена по осі схід-захід, постала в глибині парцелі, прилягаючи північною стіною до споруди на сусідній ділянці, що належала Лейбелю. Два входи на чільному південному фасаді вели до чоловічої та жіночої молитовень відповідно. Незабаром товариство вирішило розширити свій молитовний дім і 1922 року на замовлення його президента Мойсея Гохнера архітектор Альберт Корнблют виконав проєкт розбудови клойзу «Зіхрон га-рав Мешулем Зіше». До первісної будівлі з південного боку було добудовано аналогічну за розмірами будівлю, відтак розміри синагоги подвоїлися. Архітектурне вирішення чільного фасаду цього клойзу мало ознаки мавританського стилю. Але й такі розміри молитовного дому не задовольняли громаду, тому нове керівництво в особі голови товариства «Зіхрон га-рав Мешулем Зіше» кушніра Юди Ранцера та керівника хасидської громади Рабі Мешуле вирішило продовжити розбудову синагоги. 1931 року архітектор Марек Ляксер розробив наступний проєкт на її реконструкцію. Згідно з проєктом зі східного боку добудували ще один будинок, а з чільного боку — невеликий партеровий ґанок. Синагога збільшилася до розмірів 17,70×10,50 м із молитовним залом розміром 11,70×10,50 м. Жіноча галерея 5,0 м ушир містилася над присінком у західній частині приміщення. Арон га-Кодеш традиційно розташовувався при східній стіні, посередині молитовного залу стояла біма. Синагога перестала функціонувати під час другої світової війни. В роки радянської окупації будівлю перебудували, пристосувавши під житло, зокрема розібрали ґанок, влаштували два поверхи з дерев'яною сходовою кліткою, замінили видовжені півциркульні віконні прорізи на два яруси прямокутних. Нині колишній хасидський клойз «Зіхрон га-рав Мешулем Зіше» проглядається в забудові вулиці Ткацької збереженою двоповерховою брилою під односхилим дахом, з невеликим відступом від червоної лінії у вигляді палісаднику^[9].

№ 9 — комплекс будівель колишнього державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України».

№ 9а — двоповерхова будівля лабораторного корпусу державного підприємства «Львівський дослідний завод Національної академії наук України»^[12].

№ 21а — одноповерховий будинок. На його місці планують звести шестиповерховий житловий будинок з двоповерховим підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями. Це є продовженням комплексу на вул. Дашкевича. Там формується квартал, і ця забудова стане його кутом. Вона розміститься на розі вулиці Ткацької та проєктованого проїзду до вул. Дашкевича. Ця будівля запроєктована так, щоб можна було здійснювати її будівництво до того, як сусідні ділянки почнуть будувати. Також коштом забудовника буде прокладена нова вулиця, що сполучатиме вулиці Ткацьку та Дашкевича^[13].

№ 25 — тут від початку XX століття працювала фабрика картонних виробів Д. та І. Іґелів^[14]. З приходом радянської влади у 1939 році фабрику ліквідовано. Нині цієї адреси не існує.

№ 27 — двоповерховий сецесійний будинок початку XX століття. Від радянських часів тут містилася адміністрація меблевої фабрики. У 2020 році КП «Агенція ресурсів Львівської міської ради» будинок виставлений на продаж^[15]. У жовтні 2022 року управління комунальної власності Львівської міської ради продало у системі Prozorro цю будівлю, загальною площею 512,7 м², львівському підприємцю. Тоді ж було продано й виробничий цех підприємства, загальною площею 597,2 м²^[16].

№ 39 — двоповерхова сецесійна кам'яниця початку XX століття, на розі вулиць Ткацької та Дашкевича^[7]. За цією адресою розташовувалося українсько-польське спільне підприємство у формі ТзОВ «Петран-ЛТД», засноване у 1992 році, основним видом господарської діяльності якого було виробництво елементів збірно-монолітного міжповерхового перекриття «TERIVA»^[17].

№ 4, 6, 8 — двоповерхові житлові будинки, збудовані близько 1890 року та оздоблені стандартними елементами в стилі історизму. Ці будинки вирізняються необароковими порталами, у картуші (декоративний щит) яких замість герба вміщено цифри конскрипційних номерів (759 3/4, 760 3/4, 761 3/4)^[18]. Під № 6 з кінця XIX століття функціонувала ткацька фірма «Лєн». За інформацією поданою у довіднику українського краєзнавця Миколи Голубця, виданому у 1925 році — була механічна ткальня «Лєн»^[19]. Тут вона функціювала до 1939 року і з приходом радянської влади ліквідована.

№ 10 — комплекс будівель ПАТ «Львівська кондитерська фабрика „Світоч“».

На початку XX століття в будинку під № 10а мешкав львівський архітектор Генрик Сальвер^[9][20], а пізніше мешкав в будинку під № 12^[21]. Нині цих адрес не існує.

№ 38 (у 1871 році — вул. Ткацька, 10). У 1929—1939 роках тут працювала фабрика ваг «Winrech» братів Вінтер. З першим приходом совітів фабрику було націоналізовано s об'єднано з фабрикою ваг «P. Gastman i Syn» та на їх базі у 1939 році відкрилася Вагова фабрика № 1, яку у 1940 році реорганізували у Львівську вагову фабрику^[22]. Після початку німецько-радянської війни, у 1941 році, фабрика припинила своє існування. По війні територія колишньої фабрики відійшла до заводу дезінфекційного обладнання (нинішній Львівський завод радіоелектронної медичної апаратури)^[23]. Нині цієї адреси не існує.

№ 42 — тут у 1940-х—1950-х роках працювала артіль «Червоний столяр» львівського облліспромсоюзу^[24]. Нині тут розташоване дерево-обробне підприємство (ПП Терлецький) та автосервіс «NS».

Вулиця Ткацька у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Інформація у Вікіданих?
	Вулиця Ткацька у Вікісховищі?

• Голубець Микола. Львів: провідник / М. Голубець, Л. Л. — Львів : Червона калина, 1925. — 179 с.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Ткацька вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 485. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Львов: справочник / сост. Г. Гербильский и др.; общ. ред. Б. К. Дудыкевич. — Львів : Вільна Україна, 1949. — 200 с. — 3000 прим. (рос.)
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 63, 122, 124. — 5000 прим. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 23, 415. — 750 прим. — ISBN 978-966-03-7863-6.
• Мельник І. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 71. — ISBN 978-966-7022-79-2.
• Ilustrowany informator miasta Lwowa: ze spisem miejscowości województwa lwowskiego: na rok 1939. — Lwów, 1939. — 146 s. (пол.)
• Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — 695 s.+84 s. (dodatek) (пол.)
• Reichman F. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa. Rocznik IV. — Lwów: Wydawca i właściciel Fr. Reichman, 1900. — 302 s. (пол.)

Зовнішні відеофайли
	Вулиця Ткацька (Львів; 11 липня 2021 р.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Ткацька. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 28 грудня 2021.