Вуколов Володимир Іванович | ||||
---|---|---|---|---|
![]() | ||||
Народження | 19 березня 1937 ![]() Шаталовоd, Починківський район, Західна область, РРФСР, СРСР ![]() | |||
Смерть | 2010 ![]() | |||
Країна | ![]() ![]() ![]() | |||
Жанр | пейзаж і натюрморт ![]() | |||
Навчання | Одеське художнє училище і Київський державний художній інститут (1970) ![]() | |||
Вчитель | Яблонська Тетяна Нилівна ![]() | |||
Діяльність | художник ![]() | |||
Працівник | Київський державний художній інститут ![]() | |||
Член | Спілка радянських художників України ![]() | |||
У шлюбі з | Гупалова Євгенія Федорівна ![]() | |||
Роботи в колекції | Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» ![]() | |||
| ||||
Володимир Іванович Вуко́лов (19 березня 1937, Шаталово — 2010) — український художник і педагог; член Спілки радянських художників України з 1989 року, почесний член Міжнародного благодійного фонду «Духовна спадщина». Лауреат премії Держбуду України за 1985 рік[1]. Чоловік художниці Євгенії Гупалової.
Біографія
Народився 19 березня 1937 року в селі Шаталовому Починківського району (нині Смоленська область, Російська Федерація). Закінчив Одеське художнє училище; у 1970 році — факультет монументального живопису Київського художнього інституту, де навчався у Тетяни Яблонської[1].
Після здобуття вищої освіти працював у Київському художньому інституті старшим викладачем кафедри композиції; у 1974—1990 роках — художник Київського творчо-виробничого об'єднання «Художник».
Мешкав у селищі міського типу Боровій в будинку на вулиці Остапа Вишні, № 3[2]. Помер у 2010 році[1].
Творчість
Працював у галузях станкового (писав пейзажі, натюрморти) і монументального живопису (автор вітражів, мозаїк), створював гобелени. Серед робіт:
- живопис
- «Електричка» (1971; Темрюцький історико-археологічний музей[1]);
- «У старому парку» (1993);
- «Натюрморт із віялом» (1997);
- «Земля цвіте» (2001);
- «Цар-соняшник» (2002);
- «… і відродиться з попелу Україна» (2002);
- «Пісня Вічності» (2004).
Картини зберігаються у приватних колекціях Сполучених Штатів Америки, Японії, Канади, Норвегії, Сирії та Ізраїлю[2].
- монументальні твори
- мозаїчні панно «Мир», «Праця, спорт, мистецтво» (Рубіжне), «Море» (Київ), «Дружба» (Ургал), «Весна» (Лисичанськ), «Легенди Півночі» (Мончегорськ, у співавторстві Віктором Романщаком[1]);
- вітраж «Рух» (Лисичанськ);
- розпис «Казки» (Ботанічне).
- гобелени
- «Либідь» (1970), «Селяни» (1971), «Боян» (1972) — всі у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав»[1];
- «Осінь», «Зима», «Літо» (усі — 2000).
Автор проєктів герба, прапора та пам'ятного знака селища Борової.
Брав участь у мистецьких виставках з 1971 року. Персональна виставка відбулася у Києві в міжнародному благодійному фонді «Духовна спадщина» у 2002 році[1].
Примітки
Література
- Володимир Вуколов // Художники Києва. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-біографічний довідник / С. Журавель. — Київ : Іпрез, 2000. — С. 40. — ISBN 966-95504-1-6.;
- Т. О. Ушакова. Вуколов Володимир Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.
- Народились 19 березня
- Народились 1937
- Уродженці Починківського району Смоленської області
- Померли 2010
- Випускники Одеського художнього училища
- Випускники НАОМА
- Викладачі НАОМА
- Члени Національної спілки художників України
- Українські живописці
- Радянські художники
- Українські пейзажисти
- Радянські художники-пейзажисти
- Українські натюрмортисти
- Радянські натюрмортисти
- Художники Києва
- Художники Київської області
- Українські майстри гобелену
- Українські художники-монументалісти
- Українські вітражисти
- Художники-мозаїчисти
- Радянські педагоги
- Персоналії:Фастівський район