Ву́йко, вуй[1][2] — слово, уживане на заході Україні щодо брата матері. Замінює слово «дядько» (як член родини чи якись незнайомий чоловік) або «пан». Цей термін спорідненості засвідчений не тільки на території України; так В. Даль зазначав у своєму словнику (який містить лексикографічний матеріал з всіх східнослов'янських мов): «вуй» або «уй» — «дядько по матері», «материн брат»[3]. Традиція походить з часів, принаймні, Київської Русі.
Етимологія
.png)
Слово «вуй» є загальнослов'янським — схожі слова існують в інших мовах, близькоспоріднених з українською: д.-рус. оуи, уи, заст. рос. уй, пол. wuj, wujek, болг. уйко, вуйко, вуйчо[4], хорв. ujak, мак. вујко[5], серб. у̏јац, ујак/ujac, uјak, словен. ȗjǝc, чеськ. ujec, словац. ujec, ujo, н.-луж. huj (а також hujk — «дядько», «двоюрідний брат»). Праслов'янську форму реконструюють як *ujь.
В інших індоєвропейських мовах також можна знайти співзвучні слова: лат. avus («дід») і avunkulus («дядько»), лит. avýnas, дав.-прусськ. awis, що разом з прасл. *ujь походять від пра-і.є. *əṷ-io-s, суфіксального утворення від кореня *ōu- / *əṷ- / *ū-, який також присутній у дав.-ірл. аuе («онука»), давн.в-нім. ôheim, нім. Oheim, Ohm («дядько»)[6][7].
У літературі
Згадується у літописах:
|
Святослав не хотів проти вуя свого Ізяслава воювати, але, побоюючись стрия Святослава, не смів від нього відстати. Оригінальний текст (ст.-слов.) ...Святославъ же не хотяше отступити от уя своего Изяслава, но неволею ѣха, строя своего дѣля Святослава Олговича
|
|
|
|
Володимир сам, прийнявши престол київський, перебував у Києві, а в Новград визначив першого намісника вуя свого Добриню. Оригінальний текст (ст.-слов.) ...Володимиръ же посади Добрыню уя своего в Новѣгородѣ. |
|
|
|
З ними ж Добриня, вуй Володимирів, і Анастас, взявши від Великого князя дозвіл і для допоможи бояр знатних зі служителі.
Оригінальний текст (рос.) ...С ними же Добрыня, вуй Владимиров, и Анастас, взяв от великого князя позволение и для помощи бояр знатных со служителями[8] |
|
|
|
Ні, донько! — обізвався її вуйко помиряючо…, мов вибачаючи свою сестріницю за її жорстокість. (Ольга Кобилянська) |
|
Вживання
Може вживатися у таких значеннях:
- Дядько по матері, материн брат;
- Чоловік материної сестри;
- Про старшого віком чоловіка (звичайно при шанобливому звертанні). Аналог до літературного «пане»;
- «Ведмідь» (переносне). У такому значенні вживається у гуцулів та гайналів на Закарпатті;
- Як жартівливе прізвисько західних українців (здебільшого на території Наддніпрянської України), які дотримуються звичаю по-різному називати братів батька, матері, на відміну від представників решти території сучасної України, де цей звичай майже зник.
У суспільних відносинах
Особа брата матері грає важливу роль у деяких матрилінійних суспільствах. Наприклад, у народів акан у Західній Африці «чоловік сильно зв'язаний з братом матері („вофа“), у той час як з братом батька зв'язок слабкий. Це має розглядатися в контексті полігамного суспільства, в якому зв'язок мати-дитина, ймовірно, буде набагато сильнішим, ніж зв'язок батько-дитина. У результаті, при спадкуванні, небіж (син сестри) матиме пріоритет над власним сином. Тому відносини дядько-небіж посідають панівне положення»[9].
Пов'язані терміни спорідненості
- Ву́йна, вуя́нка — дружина вуя.
- Вуйча́ник — син вуя.
У мас-культурі
У 1970-х і на початку 1980-х років у Львові існував рок-гурт «Супер Вуйки», який був популярним серед місцевих хіпі та любителів рок-музики.[10]
Цікаві факти
- Російський історик А. Л. Нікітін[ru] припускає, що внаслідок хибного тлумачення словосполучень з літописів ко воуи, ко воуемь («до вуїв», тобто до «рідні по матері») виник етнонім «ковуї». На думку науковця, такого народу насправді ніколи не існувало, а фрагмент и тако отрядиша Володимѣра, брата свое, по вѣжѣ с торкы и с кооуи и с берендеи и с печенѣгы, а сами поидоша къ Треполю слід розуміти, що разом з торками, берендеями і печенігами в поході брали участь «чорні клобуки», що могли мати якісь родинні зв'язки з князем Володимиром Мстиславичем. Він наводить ще один фрагмент з літопису: Святославъ же повѣда Иванкови Гюргевичю... ...и половцемъ дикымъ, оуемъ своимъ, Тюнракови Осоулоуковичю и братоу его Камосѣ..., що може свідчити вживання цього терміна спорідненості щодо степових народів, з яких руські князі іноді брали собі дружин[11].
Див. також
- Стрий — дядько по батькові
- Львівська ґвара
Примітки
- ↑ Вуйко // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Вуй // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Значення слова «Вуй» в тлумачному словнику Даля [Архівовано 17 листопада 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Олена Сірук. Болгарські й українські терміни спорідненості: словники versus паралельні тексти [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.] Україністика і слов'янський світ: Збірник наукових праць. З нагоди 25-річчя україністичних студій у Белградському університеті. 2017
- ↑ Вујко Дигитален речник на македонскиот јазик
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973.
- ↑ В. М. Татищев, «История российская в семи томах. Том второй», 1750
- ↑ ashanti.com.au (before 2010). http://ashanti.com.au/pb/wp_8078438f.html, «Ashanti Home Page: The Ashanti Family unit» Archived at WebCite https://www.webcitation.org/5xVwnX0ie?url=[недоступне посилання] on 28 March 2011.
- ↑ Презентація несподіваної книги спогадів «Львів понад усе» Ілька Лемка. Архів оригіналу за 6 жовтня 2008. Процитовано 3 червня 2009.
- ↑ Никитин А. Основания русской истории. Мифологемы и факты // Ковуи, каепичи и турпеи (О некоторых "тюркских этнонимах" Ипатьевской летописи). — М. : Аграф, 2001. — 768 с. — ISBN 5-7784-0041-1. (рос.)
Джерела
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 121.
Посилання
- Вуйко. УКРЛІТ.ORG [Архівовано 27 червня 2015 у Wayback Machine.]