Землекористування — поняття, яке має декілька значень і використовується, як іменник та дієслово.

Утворене від слів «земля» та «користування».

Землекористування (іменник):

— назва предмету правового явища, як системи користування землею, регламентовану законодавством для суб'єктів земельного права;

— земельний масив, сукупність земельних ділянок, території (частини Земної поверхні) які мають відношення до розпорядників, власників, користувачів, набувачів права.

В законодавстві відсутнє однозначне визначення, а в наукових виданнях та словниках має різні визначення.

Землекористування (дієслово):

— називає процес, дію, або стан у якому перебуває об'єкт (предмет);

— користування земельними ресурсами чи земельною ділянкою;

— використання властивостей земельної ділянки чи земельних ділянок.

Поняття землекористування містить ознаки:

назви — термін закріплений за об'єктом, що має відношення до суб'єкта земельних відносин;

змісту — сукупність ознак, властива нерухомому майну (неможливо переміщувати у просторі);

кількісного показника (об'єму) — території, земельного ресурсу, земельних ділянок.

Термін «землекористування» може мати дві форми: загальну та конкретну (відповідно до масштабу економічного процесу чи явища)^[1]

• Загальне землекористування – це безперервний процес використання індивідом, суспільством чи живими організмами земельних ресурсів як базової природної матерії та їх інтегральних корисних властивостей (функцій) з метою свого життєзабезпечення й реалізації приватних і суспільних намірів та цілей.^[1]
• Національне землекористуванням – це процес використання соціально-етнічною спільністю (народом) земельних ресурсів з метою сталого його розвитку та добробуту у межах певної країни.^[1]
• Регіональне землекористування – це процес використання базовим суб’єктом місцевого самоврядування (громадою) земельних ресурсів із метою сталого розвитку та забезпечення добробуту мешканців громади та держави в цілому.^[1]
• Місцеве землекористування – використання земельного ресурсу у формі земельної ділянки, що має встановлені межі, правовий, економічний, екологічний та інституціональний статус встановлений відповідно до державного землеустрою^[1]

У повсякденному використанні термін є ніби достатньо зрозумілим, але не в правознавстві, не в економічній науці.

Так землекористування містить ознаки поняття «земельна ділянка», але має ширше поняття ніж визначення терміну у ст.79 Земельного кодексу України. Так землекористування в сільському господарстві містить сукупність земельних ділянок, які перебувають на правах власності та правах оренди. В сільських населених пунктах під землекористуванням розуміють домоволодіння з присадибною ділянкою (ділянка «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд» та ділянка «для ведення особистого селянського господарства»).

Землекористування – це процес використання людиною (суспільством) інтегрального потенціалу території, який включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору, є складовою частиною суспільно-територіального комплексу регіонального рівня і веде до ускладнення його структури, що знаходить своє проявлення у процесі регулювання земельних відносин [ Третяк А.М., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування та землевпорядкування. - К.: ЦЗРУ, 2003. - 337 с.; Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К., 2004. 542 с.].

Поняття земле­користування базується на: 1) визначенні земельних ресурсів в рамках єдиного земельного фонду як співвідношення просторової та правової частин; 2) погляді на земельні ресурси як на об’єкт права та об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин; 3) розкритті землекористування як процесу використання людиною інтегрального потенціалу природного ресурсу в межах відповідного суспільно-територіального комплексу [Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.].

Землекористування – це інтегрована система, що включає: 1) частину єдиного земельного фонду (земельна територія, земельна ділянка та права на них), надану державою або набуту у власність чи оренду окремим володільцем або користувачем для господарської чи іншої мети, межі якої визначені на місцевості; 2) земельний об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин, на який землекористувачеві виданий документ, що посвідчує право на землю з установленими межами, площею, складом угідь, майнових об’єктів і за потреби з геодезичними координатами межових знаків, визначених у натурі; 3) використання людиною (суспільством) інтегрального потенціалу природної території, яка включає всі ресурси на відповідній ділянці геопростору, є складовою суспільно-територіального комплексу різних ієрархічних рівнів земельного устрою і веде до ускладнення його структури, що знаходить своє відображення у процесі регулювання суспільних, земельних, екологічних та інших відносин [ Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.; Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с.].

Землекористування – це: 1) користування землею в установленому законом порядку (земельна ділянка); 2) частина єдиного земельного фонду, що надана державою або набута у власність чи оренду окремим користувачем для господарської або іншої мети, обмежена на місцевості; 3) об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних, містобудівних, сільськогосподарських та інших земельних відносин, на який землекористувачу виданий документ, що посвідчує право на землю з визначеними межами, площею, складом угідь, майнових об’єктів та за необхідністю з геодезичними координатами межових знаків, що визначені в натурі [Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.].

Так тлумачні словники містять наступні визначення:

Застарілий термін. ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.], я, сер. Порядок, умови і форми користування землею, яка належить державі, колективам або окремим особам. В результаті розширення феодального господарства площа селянського землекористування зменшувалася (Історія УРСР, I, 1953, 129); Приватне землекористування кінець кінцем переходить у приватне землеволодіння, і земля стає головним багатством (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 376). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 556.

Стале землекористування — використання земель, що визначається тривалим користуванням земельною ділянкою без зміни її цільового  призначення, погіршення її якісних характеристик та забезпечує оптимальні параметри екологічних і соціально-економічних функцій територій; {Абзац дванадцятий статті 1 в редакції Закону України «Про землеустрій» [Архівовано 24 листопада 2021 у Wayback Machine.] № 497-VIII  від 02.06.2015}^[2]

Сільськогосподарське землекористування —

Промислове землекористування - це процес використання земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних і соціально-економічних функцій територій видобування (користування) надр шляхом: отримання договорів, прав, обмежень у власників земельних ділянок; отримання висновку з оцінки впливу на довкілля; отримання дозволів від розпорядників та інспекцій державної системи.

Природоохоронне землекористування — це об'єкт економічних, екологічних, та інших земельних відносин що регулюється законодавством для створення природоохоронного режиму використання земельних ресурсів (наприклад: національний природний парк, біосферний заповідник); це територіальний комплекс оптимальних взаємозв'язків ґрунту, організмів і атмосфери через склад і структуру угідь, структуруорганізації і методів використання права.

Ефективне (доцільне) землекористування

Землекористування с/г призначення — об'єкт господарської діяльності конкретної фізичної (юридичної) особи, що становить собою земельну площу з визначеними межами і правовим режимом.

Система землекористування — це система що передбачає виробничий (корисний, ефективний), дозволений, відтворювальний і природоохоронний аспекти (раціонального) користування обмеженими ресурсими. Через обмеженість земель та інших природних ресурсів виникає постійна потреба оптимізації їх використання просторового базису та основного засобу виробництва^[3].

Спосіб користування землею має велике значення не тільки у відношенні розвитку сільськогосподарської економіки в країні, але і в соціальному сенсі. З одного боку, сума продуктів, вироблених кожною господарською одиницею, має тенденцію збільшуватися по мірі того, як зростає зацікавленість хлібороба в результатах його праці, з іншого — від пануючого типу землекористування в країні залежить і розподіл у ній доходів від землеробства між різними класами суспільства.

Раціональне землекористування сільськогосподарького підприємства це земельна ділянка або масив які надані йому у володіння, постійне користування або оренду, природні і економічні умови, які забезпечують збалансоване й ефективне викоритання землі, трудових і матеріально-технічних ресурсів [Другак В.М. Теоретичні та методичні основи економіки землекорисування. - К.: ЦЗРУ, 2004 - 129 с.; Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004. - 542 с.].

Природоохоронне землекористування – це територіальний комплекс оптимальних взаємозв’язків ґрунту, організмів і атмосфери через склад і структуру угідь, систему організації і методів використання землі та інших природних ресурсів на різних правах власності як об’єкт права, об’єкт економічних, екологічних та інших земельних відносин визначеної частина єдиного земельного фонду України [Третяк В.М., Лобунько Ю.В. Поняття та сутність природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин. Землевпорядний вісник. 2015. № 3. С. 29–33.].

Рекреаційне землекористування, яке функціонує в природокористуванні – це частина земної поверхні з визначеними межами у натурі (на місцевості), яку використовують на різних правах власності та користування як об’єкт земельних, екологічних, рекреаційних, містобудівних та інших відносин для рекреаційної діяльності. В прикладному аспекті поняття рекреаційного землекористування у сфері природокористування – це система форм і методів використання землі, що складається в країні згідно зі сформованими еколого-земельними відносинами та земельним устроєм під дією об’єктивних соціально-економічних чинників або запроваджена державою [Третяк А.М., Гребенник Г.В. Сутність та поняття економіки рекреаційного землекористування у сфері природокористування в умовах нових земельних відносин. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2014. № 1–2. С. 92–101.].

Екологія землекористування – це сфера наукової та управлінсько-виробничої діяльності, яка вивчає процеси взаємодії людини (суб’єктів землекористування) з довкіллям, закономірності розвитку і функціонування екологічних відносин у процесі організації використання і охорони земель, досліджує дію об’єктивних законів природи та суспільства, умов і факторів, що визначають ефективність та дієвість форм і, відповідно до них, методів використання земель, а також можливі межі і наслідки екологічних змін, спричинених процесами землекористування [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].

Екологізація землекористування – це послідовне впровадження нових форм, методів, техніки та технологій використання земель, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання земельних та інших природних ресурсів з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на відповідних рівнях [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].

Види права користування визначені в земельному законодавстві. Види постійного користування визначені Земельним кодексом для державних та комунальних підприємств, однак враховуючи, що в постійне користування отримували громадяни, Фермери (фізичні особи з ознаками юридичної особи), громадські об'єднання та юридичні особи (підприємства), де процес оподаткування відмінний згідно Податкового кодексу, можемо стверджувати, що види постійного користування залежать від суб'єкта земельних відносин - користувача ділянки. Типи землекористування можуть бути постійним або тимчасовим.

Пості́йне користува́ння землею — використання земельної ділянки без заздалегідь встановленого строку, розпорядження земельною ділянкою.

• Земельний контракт
• Користування
• Природокористування
• Сільськогосподарське використання земель

• Безгосподарське використання земель // Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне право / В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. — 2017. — С. 23. — ISBN 978-966-937-261-1.
• О. І. Гуржій. Землеволодіння [Архівовано 11 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 336. — ISBN 966-00-0610-1.
• Я. Ф. Кулинич. Землеволодіння [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Я. Ф. Кулинич. Землекористування [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // там же.
• Бегаль І. І. Дефініції економічних категорій регулювання землекористування в умовах децентралізації влади. Агросвіт, 2020, 11: 141-148.
• Другак В.М. Економіка сільськогосподарського землекористування: теорія, методологія та практика: [дис. на здоб. наук. ст. докт. екон. наук: 08.00.06]. К., 2010. 461 с.
• Другак В.М. Теоретичні та методичні основи економіки землекорисування. - К.: ЦЗРУ, 2004 - 129 с.
• Еволюція землекористування в Україні : монографія / Зіновій Паньків ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. — Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2012. — 186 с. : іл., табл. — Бібліогр. в кінці розд. — ISBN 978-966-613-968-2
• Інтегроване управління землекористуванням: теорія, методологія, практика : монографія / Р. М. Курильців. — Львів : Сполом, 2016. — 511 с. : іл., табл., портр. ; 20 см. — Бібліогр.: с. 407—450 (489 назв). — ISBN 978-966-919-248-6
• Третяк А.М., Гребенник Г.В. Сутність та поняття економіки рекреаційного землекористування у сфері природокористування в умовах нових земельних відносин. Землеустрій, кадастр і моніторинг земель. 2014. № 1–2. С. 92–101.
• Третяк А.М., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування та землевпорядкування. - К.: ЦЗРУ, 2003. - 337 с.
• [Третяк А.М. Екологія землекористування: теоретико-методологічні основи формування та адміністрування. Монографія. Херсон: Грінь Д.С., 2012 - 440 с].
• Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування: [навч. посіб]. К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004. - 542 с.
• Третяк В.М., Лобунько Ю.В. Поняття та сутність природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин. Землевпорядний вісник. 2015. № 3. С. 29–33.

• Самовільне заняття земельної ділянки [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Службові земельні наділи [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Землекористувач // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 98.

Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.