Вибухова справа (рос. взрывное дело, англ. blasting, нім. Zündung) — галузь техніки, що охоплює комплекс процесів, пов'язаних з використанням енергії вибуху ВР.

До середини XX століття називалося також підривною справою, а фахівець з нього — підривником.

Використання вибухових речовин при видобутку корисних копалин сягає 1627 року, коли порох вперше був використаний замість механічних інструментів в угорському (тепер словацькому) місті Банська Штявниця. Інновація швидко поширилася по всій Європі та Америці.

Стандартним способом проведення вибухових робіт стало просвердлювання отворів на значну глибину і закладення заряду пороху у створений отвір, а потім заливання решти отвору глиною чи іншою м'якою мінеральною речовиною, добре протравленою, щоб зробити при висиханні максимально щільний шар. Дріт, закладений в отвір під час цього процесу, потім видаляли і замінювали доріжкою з пороху. Цей порох підпалювали ґнотом з паперу, змазаного мастилом, при цьому довжина ґноту вибиралася настільки довгою, щоб дозволити людині, яка здійснює підрив, дістатися до місця укриття.

Невизначеність методу призвела до багатьох нещасних випадків і змусила розробляти різні заходи для підвищення безпеки для тих, хто бере участь в подібних роботах. Поступово залізний дріт, за допомогою якого формувався прохід для пороху, комбінувався із мідним. Розроблено було пороховий запобіжник, що вставлявся у водонепроникний шнур, який горить із постійною та рівномірною швидкістю. Такий запал, у свою чергу, було замінено на довгий шматок дроту, що використовувався для подачі електричного заряду, що запалював вибухову речовину. Першим, хто використовував цей метод для підводної вибухової роботи, був Чарльз Паслі у 1839 році, щоб локалізувати аварію британського військового корабля HMS Royal George, що становила небезпеку для судноплавства на Spithead.

Значне використання вибухових робіт для видалення породи відбулося в 1843 році, коли британський інженер-будівельник Вільям Кубітт використовував 18000 фунтів пороху для видалення 400-футової високогірної скелі поблизу Дувра в рамках будівництва Південно-Східної залізниці . Близько 400 тисяч кубічних метрів крейди було зміщено у цій операції, що, за підрахунками, зекономило для компанії шість місяців трудомістких робіт і 7000 фунтів стерлінгів коштів.

Вибухові роботи в доіндустріальний період використовували порох (наприклад, у тунелі Blue Ridge у Сполучених Штатах, побудованому в 1850-х роках), оскільки не було потужніших (і безпечніших) вибухових речовин, таких як динаміт (запатентований у 1867 р.). Пізніше також були розроблені електричні дрилі, що дозвилило більш ефективно реалізували потенціал подібних робіт, зробити їх прогнозованішими, а, отже, безпечнішими.

Буріння та вибухові роботи виконуються наступним чином

• У породі просвердлюють ряд отворів, які заповнюють вибуховими речовинами.
• Детонування вибухової речовини призводить до руйнування породи.
• Щебінь видаляється, нова тунельна поверхня посилюється.
• Ці кроки повторюються, поки не буде завершена необхідна розробка.

Позиції і глибини отворів визначаються ретельно розробленою схемою, яка разом з відпрацьованою за часом послідовністю індивідуальних вибухів гарантує, що тунель матиме приблизно круговий перетин.

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.

• Тротил
• Тротиловий еквівалент
• Тринітротолуол
• Електровибухова мережа
• Безпечна відстань при вибухових роботах

• Вибухові речовини нормальної потужності

Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.