Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Цей розділ потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши його. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (серпень 2019)

Ця стаття може містити оригінальне дослідження. Будь ласка, удоскональте її, перевіривши сумнівні твердження й додавши посилання на джерела. Твердження, які містять лише оригінальне дослідження, мають бути вилучені. (серпень 2019)

Варя́ги (д.-рус. варяже, варязи; грец. βαραγγοι) — назва скандинавських воїнів, що, очевидно, виникла на руському ґрунті в середовищі скандинавів-найманців наприкінці IX — початку X століття і первісно позначало скандинавських воїнів, прийнятих на певних умовах (за угодою) до війська руських князів^[1].

Перша згадка міститься в «Повісті минулих літ» під 862 роком, в оповіді про покликання варягів - літописний сюжет про запрошення на князювання до племені чудь, словен, кривичі і весь племенами чуді, мері, а також, можливо, весі — варягів на чолі з Рюриком та його братами Синеусом та Трувором згідно з літописами. І прийшли вони спершу до словен і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший брат Рюрик, а другий, Синеус - на Білім озері, а третій Трувор - в городі Ізборську. Через два роки помер Синеус і його брат Трувор, і взяв Рюрик правління все на себе.

Наприкінці Х — початку ХІ століття варяги вступають у Візантії до імператорської гвардії^[ru] (перша згадка — 1034)^[1]. Візантійські автори розрізняють «палацових варангів» (гвардійців) і «зовнішніх варангів» (звичайних солдатів-найманців). Ймовірно, разом з воїнами-вярягами, що вертались на батьківщину, найменування «варанги» потрапило до Скандинавії, де набуло форми vaeringi для позначення скандинавів, що побували у Візантії^[1].

• Варяги — від старо-північн.-герм. — væringjar — «об'єднані клятвою», нім. — Waräger.
• Вагри^[2].
• згідно з В. Томсеном та Максом Фасмером перша письмова згадка про варягів стрічається в 1034 р. у Георгія Кедрина у значенні «охоронець, воїн з найманої варти візантійських імператорів»^[3]
• від давньосканд. — Væringjar, із «várar», «важлива обіцянка», щось на зразок «Пов'язане Словом та Клятвою товариство озброєних вояків».
• «Варяги» походить від старогерм. wara (Присяга, клятва), тобто варягами були воїни, що дали клятву (мабуть, у вірності візантійському імператору).
• Віталій Скляренко у своїй монографії «Русь і варяги» (2006) обґрунтовує етимологію слова «варяг» від давньослов'янського «варити» (берегти, оберігати) з додаванням до кореня «вар» цілком слов'янського ж суфіксу «-ягъ».^[4]
• За словником венедської мови слово «warang» означає меч, а «swariol» — клятва, оскільки її робили на мечі^[5]. Таким чином, «варяг» може означати «мечник». Мечники згадуються як окрема категорія княжої дружинни, що виконувала судові та дипломатичні справи^[6]

Згадка про варягів у візантійських джерелах — у хроніці другої половини 11-го століття (1057 р.) «Synopsis Historion» візантійського придворного історика Іоанна Скілітця (лат. - Ioannes Skylitzes; грец. - Ιωάννης Σκυλίτζης).

Уперше у староруських джерелах згадуються у вміщеній у «Повісті минулих літ» легенді про «закликання варягів». «Повість» називає варягами представників різних народів, а Балтійське море — «Варязьким морем»:

...идоша [з контексту: представники чуді, словен, мері, вєсі, кривичів] за море к варягом к руси. Сице бо ся звахутьи варязи русь, яко се друзии зъвутся свие друзии же урмане, анъгляне, друзии гъте, тако и си...

Припускається, що у «Повісті временних літ» слово «варяги» не вживається тільки до скандинавських народностей (свеї, тобто, шведи, або урмани — нормани, норвежці), але й до германських племен (англи, готи). Крім того в етногеографічному вступі, укладач «Повісті…» жодного разу не вживає конкретних скандинавських етнонімів. Літописець розрізняє всіх варягів і русів, протиставляє їх: "се руси, а се свеї". І хоч перші руські князі Олег, Ігор і княгиня Ольга, можливо, мають скандинавські імена, це ще не означає, що вони були скандинавами за походженням. Літописець називає їх вже не «варязькими», а «руськими» князями. В той же час варяги і руси представлені, як різні частини війська Ігоря. Образ варяга неоднозначний і за змістом. Іноді з союзника він перетворюється на ворога-чужоземця, як, наприклад, у розповіді про захоплення Володимиром Святославичем Києва 978 року.^[1]

Зміна ставлення до варягів простежується в описі новгородських подій 1015—1016 років, коли князь Ярослав Мудрий визнає «своїми» новгородців, а «чужими» — варягів, і у знаменитому вислові князя Мстислава Володимировича після Лиственської битви 1024 року, який також називає варягів «чужими». Мабуть, як «чужинців» слід тлумачити і варягів, що згадуються у короткій редакції «Руської правди» (О. Зимін). Використання слова «варяги» у «Повісті…» припиняється з середини XI століття; пізніше воно трапляється 2–3 рази у Лаврентіївському літописі і Київському літописі, а у Новгородському першому літописі є лише назви скандинавських народів (дани, готи, урмани, свеї), що, напевно, відображає зміни в характері відносин Русі із скандинавськими країнами.^[1]

• Мельникова О. О. Варяги // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 440. — ISBN 966-00-0734-5.
• Омелян Пріцак. «Відкіль єсть і пішла Руська земля». Лекція, виголошена 24 жовтня 1975 року
• Сигизмунд Герберштейн, «Записки о Московии» [Архівовано 15 січня 2019 у Wayback Machine.], изд. МГУ, г. Москва, 1988 г.; сайт «Восточная Литература» (средневековые исторические источники востока и запада) (рос.)
• Т. Н. Джаксон. Austr í Görðum: древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. — г. Москва: 2001 г. (рос.)
• Генрик Ловмянський. «Русь и норманны». — г. Москва: изд. «Прогресс», 1985 г. −304 с. (рос. пер. з пол. [Архівовано 1 серпня 2013 у Wayback Machine.]) (рос.)
• Rudolf Simek: Die Wikinger. — C.H. Beck Verlag, München 2005. ISBN 3-406-41881-3. (нім.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Варяги

• Варяги [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Скляренко В. Г. Походження назви Варяги // Русь і варяги: Історико-етимологічне дослідження / НАН України. Інститут мовознавства імені О. О. Потебні. — {{}}К.: Довіра, 2006. — С. 98—112. — 119 с. — ISBN 966-507-205-6.
• Максимович М. О происхождении Варяго-Руссов // Собрание сочинений М. А. Максимовича: Том 1. Отдел исторический. — Киев: Тип. М. П. Фрица, 1876. — С. 93—104. — VIII, 847 c.(рос. дореф.)
• Петков С. «Варяги»: Государства викингов в Северо-Восточной Европе [Архівовано 24 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)

Це незавершена стаття про Середньовіччя. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.