Вальтер Гевель
нім. Walter Hewel
Вальтер Гевель в 1940 році.
Народився	2 січня 1904(1904-01-02)[1][3]  Кельн, Рейнська провінція, Прусське королівство, Німецька імперія[3]
Помер	2 травня 1945(1945-05-02)[1][2][3]  (41 рік) Берлін, Третій Райх[3] ·вогнепальна рана
Країна	Німеччина
Діяльність	політик, дипломат
Alma mater	Мюнхенський технічний університет
Знання мов	німецька
Членство	СС  і Stoßtrupp Adolf Hitlerd
Військове звання	Бригадефюрер СС
Партія	Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини[3]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Вальтер Гевель (нім. Walter Hewel; 2 січня 1904, Кельн — 2 травня 1945, Берлін) — німецький дипломат, активний член НСДАП, бригадефюрер СС, один з небагатьох близьких друзів Адольфа Гітлера.

Син Антона Гевеля, власника заводу з виробництва какао, і його дружини Ельзи. Батько помер в 1913 році, після чого заводом стала управляти мати Вальтера. Гевель вступив в НСДАП ще підлітком, коли її чисельність становила 200-300 осіб. У 1923 році Вальтер закінчив Мюнхенський технічний університет, брав участь в Пивному путчі. Після засудження Гітлера Гевель кілька місяців був камердинером лідера нацистів. Після провалу путчу Гевель працював продавцем кави в британській фірмі, в Індонезії. Там він організовував філії НСДАП.

У 30-ті роки Гевель повернувся до Німеччини, де був призначений послом і спрямований в Іспанію. 12 вересня 1937 року вступив у СС (посвідчення №283 985). У 1938 році повернувся з Іспанії, здружився з Гітлером, став працювати дипломатом в німецькому МЗС, був радником першого класу. У тому ж році став офіцером зв'язку в МЗС. З вересня 1940 по березень 1943 року мав право прийняття спеціальних рішень, був в ранзі секретаря.

Будучи офіцером зв'язку в штаб-квартирі Гітлера, він був близьким до лідера нацистів. Гевель вів щоденник, який був написаний для маскування на індонезійському мовою. Гевель був одним з останніх німецьких офіцерів, в якому Гітлер був упевнений. Протягом останніх декількох років Гевель завжди займав позицію Гітлера, окрім одного разу: він відмовився одружитися з донькою міністра озброєнь Фріца Тодта. В останні дні нацистського уряду він був незалежним консультантом Гітлера. Він дістав Гітлеру ціаністий калій, що зробити в той період було вкрай проблематично.

У ніч на 2 травня 1945 року Вальтер Гевель одним з останніх залишив фюрербункер, але через кілька годин (близько 10:30), злякавшись полону, наклав на себе руки: застрелився в підвалі на алеї Шеггаузер (район Веддінг), недалеко від радянських позицій.

• Штурмбаннфюрер СС (12 вересня 1937)
• Оберштурмбаннфюрер СС (25 березня 1938)
• Штандартенфюрер СС (20 квытня 1938)
• Оберфюрер СС (1 грудня 1940)
• Бригадефюрер СС (9 листопада 1942)

• Орден крові (№90; 9 листопада 1933)
• Нарукавна стрічка «Ударний загін "Адольф Гітлер"» (№18)
• Почесний кут старих бійців (жовтень 1937)
• Цивільний знак СС (№151 799)
• Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
• Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
• Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
• Почесний знак Німецького Червоного Хреста
• Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років)
• Орден Корони Італії, офіцерський хрест (1939)
• Орден Корони Румунії, офіцерський хрест (1940)
• Орден Стовпів держави, великий офіцерський хрест із зіркою (Маньчжурська держава)
• Почесна шпага рейхсфюрера СС (30 січня 1942)
• Кільце «Мертва голова» (30 січня 1942)
• Орден Білої троянди (Фінляндія), командорський хрест 1-го класу з мечами (1942)
• Золотий партійний знак НСДАП (24 лютого 1943)
• Орден Заслуг (Угорщина), командорський хрест із зіркою (1943)
• Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу (9 листопада 1944) — отримав 2 нагороди одночасно.

• Maria Keipert (Red.): Biographisches Handbuch des deutschen Auswärtigen Dienstes 1871—1945. Herausgegeben vom Auswärtigen Amt, Historischer Dienst. Band 2: Gerhard Keiper, Martin Kröger: G-K. Schöningh, Paderborn u. a. 2005, ISBN 3-506-71841-X.
• Prominente ohne Maske - Drittes Reich, FZ-Verlag 1998, ISBN 3924309396

1. ↑ ^{а б в} SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. ↑ ^{а б} Munzinger Personen
   d:Track:Q107343683
3. ↑ ^{а б в г д е} The Hitler Book / Hrsg.: H. Eberle, M. Uhl — 2005.
   d:Track:Q1606244d:Track:Q26491985d:Track:Q7739861