Вальтер Антон Карлович
Народився	24 грудня 1905(1905-12-24) Санкт-Петербург, Російська імперія
Помер	13 серпня 1965(1965-08-13) (59 років) Харків, СРСР
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	фізик, фізик-теоретик, фізик-ядерник
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет Петра Великого
Галузь	ядерна фізика
Заклад	Фізико-технічний інститут ім. А. Ф. Йоффе РАН ННЦ ХФТІ
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук
Науковий керівник	Обреїмов Іван Васильович і Семенов Микола Миколайович
Аспіранти, докторанти	Залюбовський Ілля Іванович
Членство	НАНУ
Діти	Вальтер Антон Антонович
Нагороди

Антон Карлович Вальтер (24 грудня 1905, Петербург — 13 липня 1965, Харків) — український фізик, доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1940), академік АН УРСР (1951), Заслужений діяч науки УРСР (1955), лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1993, посмертно) ^[1][2].

У 1926 закінчив Ленінградський політехнічний інститут.

У 1925–1930 у лабораторії Ленінградського фізико-технічного інституту, яку очолював А. Іоффе, досліджував електричні і механічні властивості діелектриків, створив першу фізичну теорію діелектричних втрат.

У 1930—1965 працював в Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР (сучасна назва — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»): 1932—1936 — науковий керівник, 1936—1944 — вчений секретар, від 1941 — завідувач відділу, від 1944 — заступник директора з наукової роботи.

1932 спільно з К. Д. Синельниковим, О. І. Лейпунським і Г. Д. Латишевим уперше в СРСР здійснив розщеплення атомного ядра штучно прискореними частинками. Керував і брав безпосередню участь у спорудженні ряду прискорювачів електронів, зокрема електростатичного на 2,5 МеВ (1935–36), лінійного на 1,8 ГеВ (1968), і постановці та проведенні експериментів з фізики ядра та елементарних частинок.

Брав безпосередню участь у створенні унікальних на той час прискорювачів іонів та елементарних частинок. З допомогою створених прискорювачів виконав разом зі співробітниками серію досліджень з ядерної спектроскопії, відкрив близько 20 нових ізомерів, вивчив розсіювання протонів ядрами, поляризацію нуклонів у ядерних реакціях.

Одночасно працював професором Харківського механічно-машинобудівного інституту (1932—1935), Харківського автомобільно-дорожнього інституту (1935—1937).

У 1937–1965 працював професором Харківського університету. У 1946 році заснував в ньому кафедру експериментальної ядерної фізики.

Основні праці з фізики діелектриків і напівпровідників, техніки високих напруг і техніки вакууму, прискорювальної техніки. ^[3]

Син — Антон Антонович Вальтер^[4], український вчений-мінералог, доктор геолого-мінералогічних наук, завідувач відділу фізичних методів дослідження руд Інституту прикладної фізики НАН України^[5].

• Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. Бабичев Ф. С. — 2-ге вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1986. — Т. 1 : А — Калібр. — 752 с. — С. 247.
• Нємець О. Ф., Довбня А. М. Вальтер Антон Карлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• К 100-ЛЕТИЮ СО ДНЯ РОЖДЕНИЯАКАДЕМИКА АНТОНА КАРЛОВИЧА ВАЛЬТЕРА [Архівовано 20 січня 2021 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про фізика. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.