Юдаїзм
Релігія Бог (імена • єдинобожжя) принципи міцва (10 • 613) галаха кашрут пророк месія ґіюр молитва ковчег менора тфілін мезуза філософія етика Кабала мінхаг синагога рабин атеїзм
Тексти Танах (Тора Невіїм Ктувім) Талмуд (Мішна Гемара) Рабіністична література (Мідраш Тосефта) Таргум Мішне Тора Арбаа Турім Шулхан арух Зоар
Етнолінгвістичні групи ашкеназі (литваки) сефарди італкі романіоти мізрахі кочин Бней-Ісраель фалаша дотичні групи  Бней-Анусім лемба караїми кримчаки самаритяни криптоюдеї аравійські євреї суботники
Громади Ізраїль Старий Ішув Ішув 12 племен діаспора Євреї Палестини Європа Австрія Албанія Бельгія Білорусь Болгарія Велика Британія Греція Данія Естонія Іспанія Італія Латвія Литва Молдова Нідерланди Німеччина Польща Португалія Росія Румунія Словаччина Угорщина Україна Франція Чехія Швеція Азія Азербайджан В'єтнам Вірменія Грузія Ємен Індія Індонезія Ірак Іран Китай Кіпр Ліван Сирія Туреччина Узбекистан Філіппіни Японія Африка Алжир Ефіопія Єгипет Зімбабве Лівія Марокко ПАР Туніс Намібія Північна Америка Гаїті Домініканська Республіка Канада Куба Мексика Пуерто-Рико Сальвадор США Ямайка Південна Америка Аргентина Болівія Бразилія Венесуела Гаяна Еквадор Колумбія Парагвай Перу Суринам Уругвай Чилі Австралія і Океанія Австралія Гуам Нова Зеландія Палау Фіджі
Конфесії Талмудичний юдаїзм ашкеназі (литваки) сефарди ортодокси ультра-ортодокси реформісти консерватори караїми гайманоти секуляристи реконструкціоністи хасиди оновленці гуманісти відносини з християнством індуїзмом ісламом
Культура міньян кидушин ніда брит-мила бар(бат)-міцва викуп первістка міква цдака єшива шлюб похорон музика кухня (хошет) гілоні шиддух зівід-хабад зірка Давида
Календар свята шабат Рош Гашана Йом-Кіпур Суккот Сімхат Тора Песах Шавуот Ханука Ту-бішват Пурим Лаг ба-Омер Девяте ава Йом га-Шоа
Мови Іврит (біблійний іврит) їдиш єврейсько-грецька єврейсько-іранська джуурі ладино бухорі кнааніт єврейсько-арамейська єврейсько-арабська
Історія Палестина хронологія лідери давня історія Юдейське царство Єрусалимський Храм Вавилонський полон Ассирійський полон Перська Юдея Хасмонеї Синедріон схизма фарисеї елліністичний юдаїзм Юдейські війни Візантійська імперія Середньовіччя Золота доба сабатианство хаскала емансипація антисемітизм антиюдаїзм переслідування Голокост Ізраїль Алія Баал-тешува арабо-ізраїльський конфлікт
Святі місця Земля Ізраїльська Єрусалим (в юдаїзмі історія Оливна гора Сіон Храмова гора Стіна плачу) Синай Печера Махпела Могила Рахелі Могила Йосипа Хеврон Цфат Тверія
Політика Політика Ізраїлю Агуда Бунд фемінізм ліві / праві сіонізм (загальний зелений соціалістичний нео релігійний ревізіонізм)
Категорія • портал • проєкт
п о р

Християнство
Біблія Старий Заповіт Новий Заповіт Євангеліє Десять заповідей Нагірна проповідь Критика Документарна гіпотеза
Трійця Бог Отець Ісус Христос Святий Дух
Історія Хронологія християнства Раннє християнство Гностичне християнство Апостол Вселенські собори Символ віри Великий розкол 1054 Хрестові походи Реформація Народне християнство
Богослов'я Гріхопадіння Гріх Іпостасний союз Викуплення Спасіння Благодать Друге пришестя Чесноти Есхатологія
Богослужіння Таїнства Євхаристія Духовенство Типик
Гілки християнства Православ'я Католицтво Протестантизм Давньосхідні церкви
Категорія • Портал
п о р

Біблійна хронологія — це історична послідовність і датування подій (хронологія), описаних в Біблії, а також наука, що досліджує й уточнює цю послідовність і датування.

Для духовного та богословського розуміння Біблії хронологія має другорядне значення. Відповідно до історизму Святого Письма цілком достатньо загальної картини послідовності подій, як це подавалося в апостольській проповіді (Дії 7:2 і далі). Проте в ісагогіці і біблійній екзегетиці хронологія відіграє важливу роль. Уточнення послідовності біблійних подій та їхнє датування допомагає зв'язати їх із відповідним історичним контекстом, що, у свою чергу, проливає світло на розуміння священної історії. Питання біблійної хронології не відносяться до віровчення, а належать до галузі історичної біблійної критики.

У давнину і в Середні віки біблійна хронологія реконструювалася на підставі одного лише біблійного тексту, зокрема. на його числових даних. Найвідоміша з таких реконструкцій належала Ашеру (Ушер). Проте подібний метод слабкий через: а) хронологічні прогалини у Біблії, б) схематичний, узагальнений виклад багатьох подій, в) часте вживання символічних чисел, г) відсутність в Біблії і взагалі у Стародавньому світі єдиного літочислення. Тому хронологічні дані Писання доповнюються вивченням дат позабіблійних подій, синхронних подіям біблійним.

Одним з основних джерел стародавньої хронології є епонімічні хронологічні таблиці, тобто списки правителів із зазначенням часу їхнього правління. Так, існують епонімічні списки царів Шумеру, Вавилону, Ассирії та інших країн, список афінських архонтів, римських консулів. Їхня абсолютна хронологія уточнюється згадуванням у літописах астрономічних явищ, котрі можна точно датувати. Для біблійної хронології важливий також відлік часу за ерами. До них, наприклад, належить «Селевкідська ера», введена еллінським царем Селевко I з початку його правління (312-311 до н. е.).

У Старому Заповіті роль початку ери іноді грає дата побудови Єрусалимського храму. В елліністичний період Ератосфен увів обчислення років за олімпіадами. Римлянин Варрон узаконив «Римську еру», тобто обчислення років від передбачуваної дати заснування Риму (бл. 753 до н. е.). Дати за епонімами й ерами коригуються за допомогою матеріальних пам'яток культури (написів правителів тощо). Зіставляючи їх з даними епонімічних списків, астрономічних спостережень, повідомленнями древніх письменників, історики реконструюють загальну синхронну послідовність і датування подій.

Є складність у тому, що у різних народів рік починався в різний час. Крім того, є відмінності в епонімічних списках, оскільки існували різні правила датування царювання. Так, у Вавилоні період від вступу монарха на престол до нового року називався «початком царювання», а «перший рік царювання» обраховувався з нового року. Єгиптяни, навпаки, вели рахунок з моменту інтронізації. Багато царів і правителі починали рахунок не з інтронізації, а від того року, коли вони були призначені співправителями. Крім письмових джерел і матеріальних пам'яток культури, для вивчення хронології використовується радіовуглецевий метод дослідження, хоча він дає великі тимчасові коливання. До нього вдаються головним чином при вивченні хронології найдавнішої дописемної історії.

Зважаючи на відмінність числових даних Прологу Книги Буття у Масоретському тексті та Септуагінті (наприклад, за Масоретським текстом Ламех жив 777 років, а за LXX — 753) перші спроби побудови найдавнішої хронології не дали єдиного результату. Існувало кілька дат створення людини, запропонованих Юлієм Африканом, свт. Іполитом Римським, Климентом Олександрійським та іншими (3761, 5509, 5493, 5508 до н. е. тощо). Нині більшість екзегетів вважає, що Біблія містить не наукову, а головним чином символічну хронологію. Палеоархеологія відносить появу перших людей до 40 тисячоліття до н. е., а перших міст — до 10 тисячоліття до н. е.

Якщо округлити числові дані Масоретського тексту і Септуагінти, початок епохи патріархів відноситься приблизно до 2 тисячоліття до Р. Х. Це датування відобразило справжні історичні перекази. Свідоцтва кодексу Хаммурапі, Нузійських текстів та інших пам'яток показують, що звичаї, описані в Книзі Буття, відповідають початку 2 тисячоліття до н. е., а в пізніший час вони зникають.

Вих. 12:40-41 обчислює час перебування ізраїльтян в Єгипті 430 роками. Однак Септуагінта поширює цей термін на весь патріархальний період, тобто починаючи з Авраама. На цій підставі екзегети святоотецького періоду (свт. Іван Золотоустий, свт. Епіфаній Кіпрський, Аврелій Августин) скорочували період перебування в Єгипті до 200 років. Відносячи час Йосифа до правління гіксосів, більшість новітніх біблеїстів датує переселення синів Якова до Єгипту бл. 1700 до н. е.

Щодо дати Виходу існує дві теорії. Згідно з першою, за основу датування слід прийняти вказівку 3 Цар. 6:1 про те, що Вихід відбувся за 480 років до побудови Єрусалимського храму. Храм був побудований в 4-й рік правління Соломона — бл. 966 до н. е. Отже, Вихід повинен бути датований бл. 1446. Проте ряд історичних міркувань дозволяє розглядати 480 як символічне число (40 х 12), а Вихід віднести до кінця 13 століття до н. е.

Найбільш безперечною є старозавітна хронологія періоду, що почалася з появи монархії. Однак і тут залишається багато нез'ясованого. Історики мають лише окремі синхронні дані з позабіблійних джерел, що дозволяють уточнювати біблійну хронологію. Серед них згадка біблійних подій в пам'ятках Ассирії, Вавилону, Єгипту. Вивченню хронології міжзаповітного періоду допомагають матеріали елліністичної літератури, епіграфіки та археології, а також твори Йосипа Флавія.

У загальних рисах хронологія подій, описаних в Євангеліях і Діяннях та відображених у посланнях, досить ясна. Земне життя Христа Спасителя припадає на 1-у третину 1 століття. Проповідь апостолів Петра і Павла та поява Церков у країнах Середземномор'я — від Єрусалиму до Риму — припадає на 30-ті — 60-ті роки 1 століття. Що ж стосується окремих подій, то в їхньому датуванні залишається низка спірних питань.

Обидва євангелісти, що розповідають про Різдво, кажуть, що Христос народився за царювання Ірода (Мт. 2:1; Лк. 1:5). Першу спробу точніше встановити дату Різдва зробив Климент Олександрійський. Він відніс цю подію за 194 роки до смерті імператора Коммода, який помер в 192 році (Стромати I, 21). Потім римський монах Діонісій Малий (помер бл. 540), працюючи за дорученням Папи над пасхаліями, відніс Різдво до 753 року після заснування Риму (за традиційною Варронового датування). Ця дата стала загальноприйнятим початком християнської ери. Однак згодом з'ясувалося, що Діонісій помилився на кілька років. Згідно з Йосифом Флавієм, у рік смерті Ірода сталося місячне затемнення (Древн., XVII, 6, 4), а розрахунки астрономів показали, що воно мало місце у березні 4 до н. е. Отже, Христос народився не пізніше цього часу.

З Мф. можна вивести, що Різдво здійснилося не в рік смерті Ірода, а принаймні років за два до цього (Мт. 2:16). Непрямим підтвердженням дати 7-6 до н. е. стала гіпотеза астронома Кеплера, котрий вважав, що різдвяна зірка означає зближення Юпітера й Сатурна у сузір'ї Риб. Примітно, що ретельне спостереження за цими планетами зафіксовано в клинописних вавилонських таблицях, опублікованих в 1925 сходознавцем Паулем Шнабелем (таблиці відносяться до 7 до н. е.). Питання про Квірінієвий перепис, згаданий у Лк. 2:2, залишається відкритим, оскільки з документів відомий лише один перепис Квірінія, проведений у 6 році. На думку Лагранжа, євангеліст хотів сказати, що перепис, згадана ним, був до правління Квірінія. Інші екзегети припускають, що Квіріній правив у Сирії двічі, як про це, можливо, свідчить напис, знайдений у 1764 у Тіволі.

Єв. Лука вказує, що початок проповіді Хрестителя припадало на 15-й рік царювання Тиберія, коли Понтій Пілат правив Юдеєю. У цей час Ісусові Христу було близько 30 років (Лк. 3:1, 23). 15-й рік правління Тиберія падає на період з серпня 28 року по серпень 29 року. У. Ремзі вважав, що рахунок слід вести не з воцаріння Тиберія, а з того моменту, коли Август зробив його співправителем. Якщо так, то в Лк. маються на увазі 25-26 роки. Відомо, що Пілат був прокуратором близько 10 років і був відкликаний незадовго до смерті Тиберія в 37 році. Отже, найбільш правдоподібною датою Хрещення Господнього буде початок 27 року. Незабаром після Хрещення юдеї говорили Господу, що Храм будувався 46 років (Ін. 2:20), а реконструкція Храму була розпочата Іродом на 18-му році його царювання, тобто 19 до н. е. (Древн., XV, 11). Тому бесіда Спасителя з юдеями повинна була відбуватися близько 27 року.

Розповідь синоптиків створює враження, що проповідь Христова тривала близько року (або навіть менше), у той час як з 4-го Євангелія можна вивести, що її тривалість була більшою («неповні чотири роки», як вважає Євсевій Кесарійський у «Церковній історії», I, 10). Однак у синоптиків немає точної вказівки на один рік. Досить відзначити, що в Мк. 6:39 мовиться про зелену (весняну) траву, хоча мова йде не про ту весну, коли відбулося Розп'яття. У Лк. 10:38 йдеться про відвідини Господом будинку Марфи задовго до Його останньої подорожі до Єрусалиму, що побічно підтверджує хронологію Йоана.

Євангеліє, Діяння та одностайне Передання Церкви свідчать, що смертний вирок Господу виніс Понтій Пілат. Отже, Розп'яття не могло відбутися пізніше 37, коли Пілат був зміщений. Останній тиждень земного життя Ісуса збігся з днями старозавітної Пасхи. Згідно з Йоаном, переддень Пасхи, тобто 14 нісана, припадав того року на п'ятницю, і саме цього дня Господь був розп'ятий (18:28; 19:14). Цю дату можна вважати найбільш правдоподібною. Щодо року Розп'яття єдності думок серед екзегетів не досягнуто. Астрономічні обчислення показують, що під час правління Пілата переддень Пасхи міг збігатися з п'ятницею у 27, 30 і 33, але немає впевненості в тому, що тодішній календар був досить точним. Найправдоподібнішою датою зазвичай називають 30. Якщо врахувати передбачувану дату Різдва, Господь був розп'ятий на 36 або 37-й рік Свого земного життя. Святий Іреней Ліонський, однак, вважає, що Йому було більше 40 (Проти єресей, II, 22). Ця думка, заснована на Ін. 8:56, 57, багатьма екзегетами не поділяється.

Обчислюється за свідченнями самого Нового заповіту та позабіблійних джерел. Серед останніх є кілька, які дають найнадійніші дати, що служать опорними пунктами для хронологічних викладок. Після свого навернення апостол Павло три роки провів у Набатеї (Аравії), після чого повернувся в Дамаск, де його намагався заарештувати намісник царя Арети (Гал. 1:17, 2 Кор. 11:32). Відомо, що імператор Гай Калігула поступився Ареті Дамаском близько 37, а в 40 Арета помер. Отже, тільки у ці три роки могла мати місце спроба заарештувати апостола, а його навернення здійснилося за три роки до цієї спроби.

Страта ап. Якова Зеведеєвого, і арешт ап. Петра у Єрусалимі відбулися у рік смерті Ірода Агріппи I (Дії 12), тобто навесні 44.

У Дії 18:12 і далі розповідається про те, що ап. Павло був приведений на суд до проконсула Ахайї Галліону. Знайдений у 1905 дельфійський напис вказує, що Галліон правив Ахайєю в 51-52.

Апостол Павло перебував під вартою в Кесарії при прокураторах Феліксі й Фесті (Дії 23:24; 24:27). За даними Йосифа Флавія і Тацита, Антоній Фелікс правив у 52-58, а Порцій Фест у 58-61 (або 60-62).

Апостол Павло відправився до Риму близько 61. Розповідь Діянь не може тягнутися далі 63 року, оскільки, згідно з Тацитом (Аннали, XV, 44), у 64 спалахнуло перше гоніння на християн в Римі, про котре євангеліст Лука не згадує.

Згідно з Йосифом Флавієм (Древн., XX, 9), апостол Яків, брат Господній, був побитий камінням після смерті Феста, але до прибуття в Єрусалим нового прокуратора Альбіна, тобто близько 62 року.

Існують певні відмінності у періодизації біблійної хронології між християнством та традиційним юдаїзмом, особливо стосовно періоду після Христа. Біблійна історія охоплює періоди:

• Шість днів творіння: від початку створення світу до створення першої людини — Адама;
• від Адама до Потопу;
• від Потопу до народження Ісуса:
  • від Потопу до Виходу з Єгипту;
  • від Виходу з Єгипту до Завоювання Ханаану;
  • період Суддів;
  • період Першого Храму;
  • початок періоду Другого Храму;
• від народження Ісуса Христа до другого пришестя Ісуса Христа:
  • від народження Ісуса до апостола Павла у християнстві, а також пророцтва щодо майбутнього розвитку світу аж до приходу Месії в юдаїзмі;
  • друге пришестя Ісуса Христа, страшний суд, воскресіння мертвих.

• Біблія
• Біблеїстика
• Біблійна історія
• Біблійна археологія
• Біблійна географія
• Біблійний календар
• Ісагогіка
• Хронологія

• Библейская хронология // Библиологический словарь
• Танах (на иврите).
• «Biblical Chronology». Catholic Encyclopedia. (1913). New York: Robert Appleton Company.
• «Chronology». Jewish Encyclopedia.
• Хронология — статья из Электронной еврейской энциклопедии

• Климишин И. А., Календарь и хронология, Москва, 1985
• Лопухин А. П., Библейская история Ветхого Завета, 3-е изд., Монреаль, 1986
• архиеп. Аверкий, Четвероевангелие, (раздел — Евангелие от Иоанна), Москва, 2000
• Архим. Алексий, Год Рождества Спасителя и Вифлеемская звезда, «Странник», 1914, № 12;
• прот. Алфеев П. И., Перепись Квириния как неизгладимый историч. документ неопровержимой достоверности евангел. событий Рождества, Рязань, 1915;
• архим.(впосл. митр.) Анатолий (Грисюк), Дельфийская надпись и ее значение для Х. ап. Павла, ТКДА, 1913, № 1;
• Бикерман Э., Х. древнего мира, М., 1975;
• прот. *Богдашевский Д., Х. книги Деяний Апостольских, ТКДА, 1911, № 1;
• Введенский Д. И., Патриарх Иосиф и Египет, Серг. Пос., 1914, гл. 3;
• Гладков Б. И., Опыт разработки вопроса о последовательности евангел. событий, Пг., 1915;
• Глубоковский Н. Н., О Квириниевой переписи по связи ее с Рождеством Христовым, К., 1913;
• Глубоковский Н. Н., Х. Ветхого и Нового Завета, ТКДА, 1910, № 6, 7/8, 1911, № 3, 6, 7/8;
• прот. Гречулевич В., О времени поклонения волхвов в порядке евангел. событий, «Странник», 1869, № 12;
• Добротворский В. И., Библейская Х. в связи с Х. древних народов по новейшим исследованиям, ПО, 1877, т. II, № 5;
• Дроздов Н., К вопросу о соглашении библ. свидетельств с данными ассириологии, ТКДА, 1896, № 8;
• Елеонский Н., О ст. Дорра: Сравнение библ. текстов с саргонидскими летописями, ПО, 1864, № 1, с. 59—60;
• диак. Кудрявцев А. Н., Соглашение евангел. повествований о событиях страдания и погребения Господа нашего Иисуса Христа, ХЧ, 1867, т. I, II;
• Лебедев Д. А., День рождения Христова по Х. св. Ипполита Римского, ХЧ, 1915, № 1;
• Лопухин А. П., Квириниева перепись, в его кн.: Приложения ученых изысканий в Библ. истории НЗ, СПб., 1895, гл. 2;
• Лучицкий К. И., В к-ром году родился Иисус Христос? ХЧ, 1838, т. 4;
• Мелихов В., О времени рождения Иисуса Христа, ВиР, 1913, № 18;
• Муретов М. Д., Народоперепись в эпоху рождения Господа, ПТО, 1884, № 34;
• Муретов М. Д., Звезда волхвов, ПО, 1884, т. II, № 5, 6;
• Муретов М. Д., В каком году родился Господь наш Иисус Христос? ПТО, 1885, № 35;
• Некрасов А. А., Год Рождества и крестных страданий Господа нашего Иисуса Христа, ПС, 1886, т. I;
• Необходимость Х. при изучении свящ. истории, ЧОЛДП, 1876, № 3;
• Скабалланович М., О звезде волхвов, К., 1912;
• Спасский И. А., Исследование библ. Х., К., 1857;
• Тураев Б. А., История древнего Востока, Л., 1936, т. 1 (гл. «Хронология»);
• свящ. Фоменко Кл., Место и время крещения Господня, ВЧ, 1881, № 2;
• Хронология, ЕЭ, т. 15; Ф. Р., Библейская Х., ЧОЛДП, 1874, № 2, 3, 5, 7;
• Эфросман А. М., К вопросу о происхождении нашего летоисчисления, в кн.: Историко-астрономич. исследования, М., 1984, вып. 17;
• Якимов Н. С., Опыт соглашения библ. свидетельств с показаниями памятников клинообразных письмен, ХЧ, 1884, т. II;
• Янусов Н., Вопрос о времени и обстоятельствах Рождества Христова, ВиР, 1911, № 24;
• Edwards O., The Time of Christ: A Chronology of the Incarnation, Hudson, N. Y., 1990;
• NCCS, p. 150—55, 898—901;
• ODCC, p. 284;
• PCB, p. 70—72, 728—32;
• RGG, Bd. 1, S. 1812—18.