Брактеат (лат. bractea — бляха) — пласка тонка монета із золота або срібла з карбуванням на одній стороні.

У нумізматичній літературі найбільш часто вживається для позначення ранньосередньовічних монет такого вигляду, виготовлених, як правило, з тонкого срібла, рідше із золота. Середньовічні брактеати з'явилися приблизно в середині XII століття і карбувалися до середини XV століття. Ці монети швидко витіснили з обігу денарій. Виняткову назву брактіат ці монети отримали в нумізматиці лише починаючи з кінця XVII століття^[1]. У середньовічній літературі XII—XIV століть ці монети мали назву денарій, нуммі або пфеніг^[2].

Інше значення цього терміна стосується пласких і тонких золотих монет, випущених за доби великого переселення народів. Як правило, вони мали петлю та використовувалися як амулети, який носився на шиї.

Брактеати цього часу уявляють собою прикраси. Виготовлялись з V по VII століття н. е. та представлені в різноманітних варіаціях. Зазвичай, брактеат мав окантовку з напівсфер та петлю для носіння на шиї. Вважається, що вони використовувалися як амулети. Золото для їх виготовлення поступало з Римської імперії як «мирні гроші»^[3].

Через безліч різноманітних тематик карбування, данський нумізмат Кристіан Юргенсен Томсен у 1855 році в трактаті «Om Guldbracteaterne og Bracteaternes tidligste Brug som Mynt» запропонував, а в 1869 році шведський нумізмат Оскар Монтеліус у трактаті «Från jernåldern» описав наступну літерну класифікацію:

• A-брактеати (близько 88 зразків): з обличчям людини, стилізовані під старовинні імперські монети;
• B-брактеати (біля 91 зразку): людська фігура в положенні стоячи, сидячи та на колінах, часто в супроводі тварини;
• C-брактеати (близько 413 зразків): чоловіча голова над чотириногою твариною, як правило, ідентифікується як Одін^[3]; (збереглись найкраще серед інших);
• D-брактеати (близько 348 зразків): з однією або більше сильно стилізованою твариною;
• E-брактеати (близько 280 зразків): з тваринним трискеліоном під круглою деталлю;
• F-брактеати (близько 17 зразків): з видуманими тваринами (як підгрупа D-брактеатів);
• M-брактеати (близько 17 зразків): двостороння імітація римських імперських медальйонів.

Початок карбування таких монет було покладено в Саксонії та Тюрингії біля 1130 року. Карбування продовжувалося приблизно до 1520 року. У деяких районах Швейцарії брактеато-подібні раппени, галери та ангстери карбувалися до XVIII століття.

Срібні, рідше золоті, брактеати раннього Середньовіччя були основним типом монет у німецькомовних країнах. Хоча деякі брактеати й могли бути великими, до 40-45 мм у діаметрі^[1], більшість мала діаметр у 15 мм та вагу 1 грам. Карбувалися монети тільки з однієї сторони, тому ставали випуклими на аверсі та увігнутими — на реверсі. До появи брактеатів, у період між IX і початком XII століття, існувала перехідна форма монет — напівбрактеати (нім. Halbbrakteaten). Вони карбувалися з двох сторін, що через товщину монети призводило до викривлення зображення з обох сторін.

Брактеати, викарбувані у другій половині XII — першій половині XIII століття, уявляють собою шедеври дрібної романської пластики.

Одним з різновидів брактеатів були брактеати з вершником (нім. Reiterbrakteat). Імовірно першим, хто почав карбування монет такого типу (з вершником у центрі) був ландграф Тюрингський Людвіг II (1140—1172)^[2]. Монети цього типу карбував також маркграф Ландсбергський Дітріх I (1156—1185) та графи Мансфельдські.

Особливістю середньовічних брактеатів було те, що вони кожний рік (а в Магдебурзі двічі на рік) девальвувались на чверть номіналу у вигляді збору на карбування^[2]. Таким чином частково поповнювалося оподаткування. Одночасно з цим «карбувальний збір» уявляв собою певного роду інфляційний механізм, який не дозволяв накопичувати капітал. Маргріт Кеннеді у своїй роботі «Гроші без відсотків і інфляції. Як створити засіб обміну, що служить кожному» пише^[4]:

«З XII по XV століття у Європі в обігу були гроші, які називалися брактеати. Вони випускалися містами, єпископствами та окремими феодалами. При цьому вони слугували не тільки для обміну товарів та послуг, але й були засобом стягнення податків. Тонкі золоті та срібні гроші «знецінювалися» один раз на рік, тобто вилучалися з обігу та замінювалися на знов відкарбовані. При цьому вони девальвувалися на 25%, ця частка утримувалася як «збір за карбування» або «податок на карбування»

Така система слугувала збільшенню споживання та скорочення заощаджень, що, на думку М. Кеннеді, слугувало росту добробуту населення, розвитку економіки, скороченню політичних і військових протистоянь. Ця обставина приводить її до висновку, що «податки необхідно збирати не разом з платою за обіг, а окремо»^[4]. У принципі її точку зору підтримує і Ханс Р. Л. Корсен у своїй книзі «Крихкі гроші»:

«Оскільки накопичувати грошові багатства було неможливо, замість них були створені реальні багатства»

Попри це, брактеати зустрічаються в скарбах, зазвичай, у межах країни, де вони карбувалися. Один великий скарб брактеатів — хотинський, датований 1225—1230 роками, відомий на південноукраїнських землях. У його складі — саксонські, мейсенські, тюрингсько-гессенські брактеати, чеські та угорські денарії^[1].

У підсумку, брактеати були витіснені вічними або повними пфенінгами, які не знецінювалися^[4].

• Брактеат // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.