Інна Валентинівна Биченкова | ||||
---|---|---|---|---|
Народження | 5 червня 1941 Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Смерть | 16 січня 2023 (81 рік) | |||
Київ, Україна | ||||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Жанр | живопис | |||
Навчання | Київський художній інститут | |||
Діяльність | художниця, сценографка, педагог | |||
Напрямок | сценографія | |||
Відомі учні | Нагорна Людмила Леонідівна | |||
Член | Національна спілка художників України і Національна спілка кінематографістів України | |||
Нагороди | ||||
| ||||
Інна Валентинівна Биченкова (5 червня 1941, Київ, УРСР — 16 січня 2023)[1] — радянський і український художник театру і кіно, педагог. Заслужений художник України (2003)[2].
Життєпис
Народилась 5 червня 1941 року у Києві.
Закінчила Київський державний художній інститут (1967, майстерня М. Духновського).
Працювала в галузі живопису, сценографії, кіно. Основні твори: «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).
Поставила понад шістдесят спектаклів в різних театрах Києва та України, працювала доцентом і викладачем у Художньому інституті, брала участь у створенні кількох десятків кінофільмів і телесеріалів[3].
Член Національної спілки театральних діячів України (1971), Національної спілки художників України (1976), Національної спілки кінематографістів України (1989).
Фільм «Розпад» (1990) про аварію на ЧАЕС та її наслідки отримав дві кінонагороди: золоту медаль на МКФ у Венеції та гран-прі на МКФ екологічних кіно- та телефільмів у Сантандері (Іспанія). Робота у зоні відчуження була небезпечною, проте художницю це не зупинило. «Друзі вмовляли не їхати, казали, як це небезпечно. Але для мене робота завжди була важливішою за моє життя. На зйомках у Чорнобилі найбільший подив у мене викликало те, що сучасне, за тими мірками, місто було абсолютно порожнім. Тому що в такому місці має бути життя, і страшна реальність не укладалася в голові. У зоні відчуження ми знаходилися кілька днів, більше не можна було. Багато сцен відтворювали вже в Києві».[4].
Живопису Інни Биченкової, яким вона щедро ділилася з друзями, демонструвала на щорічних виставках, притаманний особливий ліризм і глибоке переживання екзистенційності буття. Красу довкілля і парадокси урбаністики відтворювала у складних композиціях, поєднуючи живописний і театральний принципи.[5].
Донька Юлія, зять і онук Платон — також присвятили себе мистецтву, працюють як художники—графіки, мешкають у США.
Померла 16 січня 2023 року. Похована у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 17/1отк, 4 ряд, 531 місце), неподалік від центрального входу.
Фільмографія
Художник по костюмах:
- 1984 — «Два гусари» (реж. В. Криштофович)
- 1985 — «Володя великий, Володя маленький» (реж. В. Криштофович)
- 1986 — «Королі і капуста» (реж. М. Рашеєв)
- 1986 — «Бережи мене, мій талісмане» (реж. Р. Балаян)
- 1988 — «Любов до ближнього» (у співавт.; реж. М. Рашеєв)
Художник-постановник:
- 1984 — «Капітан Фракасс» (т/ф, 2 с., у співавт. з М. Левитською)
- 1986 — «Золотий ланцюг»
- 1987 — «Руда фея»
- 1988 — «Автопортрет невідомого»
- 1988 — «Галявина казок»
- 1990 — «Розпад» (у співавт. з Василем Зарубою)
- 1991 — «Ніч самогубця»
- 1992 — «У тій царині небес...»
- 1992 — «Дорога нікуди»
- 1993 — «Гетьманські клейноди» — Приз МКФ слов'янських і православних народів «Золотий Витязь» (1993) за найкраще образотворче рішення[6]
- 1994 — «Шоста година останнього тижня кохання»
- 1995 — «Геллі і Нок»
- 1997 — «Сьомий маршрут»
- 1997 — «Хіппініада, або Материк любові»
- 2000 — «Чорна рада» (9 серій)
- 2002 — «Лялька» (12 серій)
- 2002 — «Під дахами великого міста» (т/с)
- 2003 — «Право на захист» (т/ф, 12 серій)
- 2004 — «Я тебе кохаю» (10 серій)
- 2005 — «Золоті хлопці» (Золотые парни) (14 серій)
- 2005 — «Підступи кохання» (8 серій)
- 2007 — «Юнкери» (т/ф, 12 серій)
- 2008 — «Сюрприз»
- 2012 — «Підпоручик Ромашов»
- 2012 — «Мамо, я льотчика люблю...» та ін.
Примітки
- ↑ Національна спілка кінематографістів України.Велика втрата. Відійшла у засвіти видатна художниця театру та кіно Інна БИЧЕНКОВА.Новини спілки.16.01.2023
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1429/2003 Про відзначення державними нагородами України працівників Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 3 квітня 2015.
- ↑ Інна Биченкова. Архів оригіналу за 17 квітня 2015. Процитовано 3 квітня 2015. [Архівовано 2015-04-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Аліна Манасова.Інтерв'ю з І.Биченковою [Архівовано 2020-06-07 у Wayback Machine.] Худкомбінат. 19 серпня 2018
- ↑ Живопис Інни Биченкової [Архівовано 2023-01-17 у Wayback Machine.].Музей Українського Живопису
- ↑ «Гетьманські клейноди» на kino-teatr.ru [Архівовано 25 липня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
Джерела
- Національна Спілка Художників України: Биченкова Інна Валентинівна [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія сучасної України: Биченкова Інна Валентинівна
Посилання
- Інна Биченкова на сайті IMDb (англ.)
- Інтерв'ю з І.Биченковою 2018 [Архівовано 7 червня 2020 у Wayback Machine.]
- Фільмографія (kino-teatr.ru) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- Биченкова Інна Валентинівна (kinokolo.ua) [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Народились 5 червня
- Народились 1941
- Уродженці Києва
- Померли 16 січня
- Померли 2023
- Померли в Києві
- Поховані на Байковому кладовищі
- Члени Національної спілки художників України
- Члени Національної спілки кінематографістів України
- Заслужені художники України
- Випускники Київського художнього інституту
- Викладачі НАОМА
- Радянські художниці
- Українські художниці
- Художники кіно СРСР
- Художники по костюмах
- Українські художники по костюмах
- Українські художники кіно
- Радянські художники театру
- Українські художники театру
- Члени НСТДУ
- Художники кіно XX століття
- Художники кіно XXI століття
- Працівники Кіностудії ім. Довженка
- Українські художники-постановники