| село Бистрик | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Житомирська область | ||||
| Район | Бердичівський район | ||||
| Тер. громада | Райгородоцька сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA18020110040088331 | ||||
| Облікова картка | с. Бистрик с. Бистрик (до 2020 р.) | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1583 | ||||
| Перша згадка | 1583 (441 рік) | ||||
| Населення | 991 (2001) | ||||
| Площа | 3,43 км² | ||||
| Густота населення | 288,92 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 13370 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 49°51′23″ пн. ш. 28°33′59″ сх. д. / 49.85639° пн. ш. 28.56639° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
244 м | ||||
| Водойми | р. Гнилоп'ять, р. Клітенка | ||||
| Відстань до районного центру |
5 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Бердичів | ||||
| Відстань до залізничної станції |
8 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | вул. Соборна, 11, с. Райгородок, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13362 | ||||
| Карта | |||||
  Бистрик | |||||
 Бистрик | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Бистрик — село в Україні, у Райгородоцькій сільській територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Кількість населення становить 991 особу (2001). У 1923—2020 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.
Розташування
Розташоване на лівому березі річки Гнилоп'ять, за 5 км південніше районного центру м. Бердичева, за 8 км до найближчої залізничної станції Бердичів[1].
Населення
У 1864 році кількість мешканців села становила 530 осіб, всі — православні[2][3], у 1885 році в селі нараховувалося 623 мешканці та 79 дворів[4].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1047 осіб (515 чоловічої статі та 532 — жіночої), з яких 962 — православної віри[5]. У 1900 році налічувалося 1 015 осіб, з них: 507 чоловіків та 508 жінок[6], або, за іншими даними, 884 мешканці та 130 дворів[7].
Відповідно до перепису населення СРСР, на 17 грудня 1926 року чисельність населення становила 1 401 особу, з них за статтю: чоловіків — 654, жінок — 747; етнічний склад: українців — 1 351, росіян — 4, євреїв — 5, поляків — 41. Кількість домогосподарств — 312, з них, несільського типу — 3[8].
Станом на 1972 рік, кількість населення становила 1 146 осіб, дворів — 427[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 043 особи, станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 991 особу[9].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,28 % |
| російська | 1,21 % |
| білоруська | 0,30 % |
| молдовська | 0,10 % |
| циганська | 0,10 % |
Історія
На околицях Бистрика виявлено залишки поселень: трипільської культури, доби бронзи, 2 скіфського періоду, 2 черняхівської культури та давньоруське[1]. Трипільське поселення розташоване поблизу села. Пам'ятка належить до пізнього трипілля етапу С (за М. М. Шмаглієм)[11].
Засноване перед 1593 роком, на бердичівських слобідських землях, що належали Тишкевичам[7]. Перша письмова згадка про село належить до 1593 року. У визвольній війні 1648—1657 років селяни воювали в загонах Максима Кривоноса з військом шляхетської Польщі[1]. Згадується в люстрації Київського воєводства 1754 року, належало до Бердичева, сплачувало 17 злотих і 6 грошів до замку та 68 злотих і 24 гроші до скарбу[12].
В середині 19 століття — село Бердичівського повіту, при впадінні струмка Клітенка до річки Гнилоп'ять, за 3 версти від Бердичева. Волосне та поліційне управління розміщувалося в Бердичеві. Церква — парафіяльна, дерев'яна, час будівництва невідомий, землі 49 десятин. Площа земель села — 2 215 десятин, першокласний чорнозем. Перебувало у власності колишнього начальника кріпацького столу Київської цивільної палати Анастасія Давидовського, раніше належало княгині Радзивілл. Маєток викуплено поміщицею Давидовською у 1853 році. З нього, у 1863 році, селянами викуплено 485 десятин за 25 тис. рублів. У селі були залишки стародавніх валів та городища[2][3].
Станом на 1885 рік — власницьке село, центр Бистрицької волості Бердичівського повіту Київської губернії, існували православна церква, школа, постоялий будинок, 3 водяних млини, винокурний завод[4].
В кінці 19 століття — власницьке село, центр Бистрицької волості Бердичівського повіту. Відстань до центру повіту, де розміщувалася найближча поштово-телеграфна та поштова (земська) станції — 3 версти, до найближчої залізничної станції (Бердичів) — 4 версти. Основним заняттям мешканців було рільництво, крім цього, окремі селяни підробляли на залізниці та наймалися як прислуга. Землі — 1 415 десятин: поміщикам належало 648 дес., селянам — 719 дес. та 48 дес. — церквам. Власність чотирьох доньок А. Давидовського, частина з котрої перебувала в оренді; господарство велося за трипільною системою. В селі була православна церква, церковно-приходська школа, паровий та водяний млини, круподерня. Пожежна команда утримується селянами, має дві бочки, два багри та два відра[6][7].
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Бистрицької сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, стала частиною новоутвореного Бердичівського (згодом — Махнівський) району Бердичівської округи; адміністративний центр ради. 17 червня 1925 року, відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про адміністраційно-територіяльне переконструювання Бердичівської й суміжних з нею округ Київщини, Волині й Поділля», село, в складі сільської ради, передане до новоствореного Бердичівського району[13]. Відстань до районного центру та окружного центру в Бердичеві — 3 версти, до залізничної станції «Бердичів» — 5 верст[8].
15 вересня 1930 року, внаслідок ліквідації Бердичівського району, село, в складі сільської ради включене до приміської смуги Бердичівської міської ради, 28 червня 1939 року повернуте до відновленого, в складі Житомирської області, Бердичівського району[13].
В Другій світовій війні воювали 515 селян, всі нагороджені орденами й медалями, 127 чоловік загинули. На честь загиблих воїнів у 1965 році споруджено пам'ятник.
За радянських часів у селі розташовувалась центральна садиба колгоспу. Кількість сільськогосподарських угідь села Бистрика становила 1 641,6 га, у тому числі орної землі 1 558,7 га. У селі працювала школа, будинок культури, бібліотека, відділення зв'язку, медпункт, дитячий садок[1].
У 2020 році територію та населені пункти Бистрицької сільської ради, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», включено до складу Райгородоцької сільської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[14].
Відомі люди
- Богун Гаврило Григорович (1901—1981) — український радянський краєзнавець, фольклорист.
- Ковтун Сергій Леонтійович (1971—2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Див. також
Примітки
- ↑ а б в г д Історія міст і сіл Української РСР. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область. http://ukrssr.com.ua/. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ а б Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся (російська) . Л. Похилевич. К.: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 288, 732. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ а б Bystrzyk (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 514. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-87. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ а б Список населених місць Київської губернії (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ, типографія Іванової, 1900. с. 267-268. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ а б в Bystrzyk (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 288. (пол.)
- ↑ а б Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). http://history.org.ua/. Бердичів. 1927 р. с. 74-75. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ Шмаглій М. М. Городсько-Волинський варіант пізньотрипільської культури // Археологія. — К., 1966. — Т. XX. — с. 36-37.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 113. Процитовано 30 січня 2023.
- ↑ а б Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки (PDF). http://www.archive.zt.gov.ua/ (українська) . Упор. Р.А. Кондратюк, Д.Я. Самолюк, Б.Ш. Табачник. Довідник: офіційне видання. Житомир, видавництво «Волинь». 2007. с. 201, 524, 533, 542. Архів оригіналу (PDF) за 12 липня 2017. Процитовано 31 грудня 2021.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 3 червня 2021.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |