Бируля Олександр Костянтинович
Народився	27 березня 1882(1882-03-27) м. Новоалександрівськ (Литва)
Помер	4 серпня 1967(1967-08-04) (85 років) м. Харків
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	архітектура, містобудування
Відомий завдяки	краєзнавець, архітектор, інженер
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Заклад	Харківський національний автомобільно-дорожній університет
Нагороди

Биру́ля (Біруля) Олекса́ндр Костянти́нович (нар. 1882, (1892)^[1]Новоалександрівськ, Литва — 4 серпня 1967, Харків) — український архітектор, інженер шляхів сполучення, краєзнавець. Доктор технічних наук (1940), професор (1953), заслужений діяч науки УРСР (1953).

Учасник Першої та Другої світових воєн. У 1910 р. здобув освіту в Паневезькому реальному училищі. У 1916 р. закінчив Петроградський інститут інженерів шляхів сполучення. У 1925–1931 рр. керував шляховим будівництвом на Східному Поділлі. Одночасно викладав у Вінницькому учительському інституті, технікумах міста, брав активну участь у краєзнавчих дослідженнях, займався вивченням історії забудови Вінниці, геології та гідрології Поділля. Створив в обласному центрі науково-дослідницьку станцію. Започаткував роботи з вивчення та використання в дослідному і виробничому відношенні місцевих матеріалів і нових конструкцій дорожніх покриттів.

Брав участь у проектуванні об'єктів промислового призначення міста. Серед його найбільш відомих реалізованих проектів — гідроелектростанція у передмісті Вінниці — Сабарові.
В 1931—1934 рр. — заступник директора науково-дослідного інституту шляхів у Харкові.

У 1935 р. вищою атестаційною комісією йому було присвоєно вчене звання професора, а у 1937 році без захисту дисертації присуджено вчену ступінь кандидат технічних наук. У 1939 році був призначений заступником директора Харківського автомобільно-дорожнього інституту з навчальної та наукової роботи. Захистив докторську дисертацію у 1940 році — «Експлуатаційні якості автомобільних доріг в залежності від мікропрофілю покриттів».

У вересні 1941 року добровільно вступає до лав Червоної Армії разом з групою студентів та співробітників. Керуючи роботою військово-дорожніх загонів з дорожнього забезпечення ряду бойових операцій Червоної Армії на Північному Кавказі та Причорномор'ї, він вивчає і аналізує службу військових доріг при інтенсивному русі. Олександра Бирулю у серпні 1945 року було призначено директором Харківського автомобільно-дорожнього інституту (ХАДІ) (зараз Харківський національний автомобільно-дорожній університет — ХНАДУ), де він працював до 1959 року. 1953 було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.

Помер і похований у Харкові у 1967 р. на міському кладовищі № 2.

Біруля Олександр був нагороджений:

• орденом Леніна
• орденом Трудового Червоного Прапора
• орденом Червоної Зірки
• медаллю«За трудову доблесть»

• Ріка Буг та її сточище: матеріали по гідрології ріки. — Вінниця. — 1928, — 87 с. https://web.archive.org/web/20171005215818/http://www.library.vn.ua/publications/1928/ruka_bog.html
• Архітектурна історія Вінниці / Передмова О.Тарнопольського. — Вінниця. 1930. — 68 с. https://web.archive.org/web/20171005215858/http://www.library.vn.ua/publications/1930/arx_istor.html
• Геологія и гідрологія Поділля. — Вінниця, 1930. https://web.archive.org/web/20171005215406/http://www.library.vn.ua/publications/1930/Burylya.html
• Проектирование автомобильных дорог. — К., 1953.
• Дороги из местных материалов. — М., 1955.

Батько — Біруля Костянтин Вікентійович (1867—1921) — вчитель природничих наук, завідувач Новоолександрівського училища. Дружина —Біруля Вікторія Йосипівна (1908—1967) —-асистентка, потім доцент кафедри будівництва доріг ХАДІ, кандидат технічних наук (1954)^[2]. Дочка — Біруля (у шлюбі Голеско) Валентина Олександрівна (1934) — кандидат технічних наук, професор кафедри мостів, конструкцій та будівельної механіки ХНАДУ^[3] (з 2005)^[4].

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — Т.1. — С. 433.
• Прусенко Є. Д. Біруля Олександр Костянтинович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=35381
• Баженов, Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 128—129.
• Гальчак, С. Бируля Олександр Костянтинович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ — поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. — Вінниця, 2011. — С. 445—446.
• Бируля Олександр Костянтинович / Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості // «Подільські джерела». Альманах — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 111—112.
• Бируля О. К. на сайті ХНАДУ
• Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 16–17. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf
• Бируля О. Архітектурна історія Вінниці: (з 32 мал.) / Олександр Бируля ; передм. Л. Тарнопольського. — Вінниця: Держ. друк. ім. Леніна, 1930. — 65 с. [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• На алтарь призвания: очерки о пед. династиях Харьковщины / [авт. кол. : В. Р. Антонова, И. Л. Ануфриева, Е. В. Астахова и др. ; рук. авт. кол. В. И. Астахова] ; под общ. ред. Е. В. Астаховой ; Нар. укр. акад. — Харьков: Изд-во НУА, 2010. — 562 с. : фот. ISBN 978-966-8558-90-0. Гореть всегда, гореть везде! Династия Бируля-Голеско. С. 33 — 39.