рос. «Биопрепарат» (укр. Біопрепарат; поштова скриня А-1063) — створене в 1973 році таємною постановою ЦК КПРС таємне всесоюзне науково-виробниче об'єднання підпорядковане Міжвідомчій науково-технічній раді (МНТС) для прикриття основного завдання: розробка наукових програм а також координація робіт зі створення біологічної зброї на новій науковій основі, що відбувалось у всіх залучених міністерствах та відомствах Радянського Союзу (міністерстві оборони, академії наук, міністерств охорони здоров'я та сільського господарства, тощо)[1].
Широкому загалу про існування радянської програми зі створення біологічної зброї під прикриттям «Біопрепарату» стало відомо наприкінці 1980-х — початку 1990-х завдяки перебіжчикам Володимиру Пасечнику та Канатжан Алібекову[2].
Огляд
Академік Академії наук СРСР Юрій Овчинников переконав генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва у важливості розробки наступальних біологічних озброєнь, завдяки чому в 1973 році таємною постановою ЦК КПРС було створено всесоюзне науково-виробниче об'єднання «Біопрепарат» для публічного прикриття таємної програми зі створення та виробництва біологічних озброєнь в Радянському Союзі[3].
Свою роль у створенні «Біопрепарату» відіграло прагнення військових функціонерів-біологів зберегти паритет з ядерниками а цивільних фахівців — отримати щедре фінансування на наукові дослідження під приводом розробки новітніх озброєнь[4].
За офіційною легендою, підприємства «Біопрепарату» мали працювати над виробництвом препаратів для широкого застосування: вітамінів, лікарських засобів, антибіотиків, вакцин. Однак, насправді підприємства у його складі зосередили всі зусилля над створенням засобів ведення наступальної біологічної війни[5].
В структурі об'єднання були створені численні підприємства й інститути. Серед великих номінально цивільних наукових установ у його складі відомо про:[5]
- Інститут прикладної мікробіології (Оболенськ, Московська область, поштова скриня В-8724),
- вірусологічний інститут, який згодом був реорганізований у науковий центр «Вектор»,
- Інститут особливо чистих біопрепаратів (Санкт-Петербург),
- Іммунологічний інститут (Любучани, Московська область),
- Мікробіологічний інститут в Степногорську (Казахстан), та інші.
Керівництво
- Директори
- генерал-майор Огарков Всеволод Іванович (квітень 1974—1979)[6]
- полковник Міклашевський Анатолій Анатолійович (1979)
- генерал-лейтенант Калінін Юрій Тихонович (1980 — квітень 2001)[6]
- Перші заступники директора
- генерал-майор Воробйов Анатолій (1978—1988)
- полковник Алібеков Канатжан (1988—1992)[7]
Посилання
Примітки
- ↑ Л. А. Федоров (2005). 2.1.5. РОЖДЕНИЕ "БИОПРЕПАРАТА". СОВЕТСКОЕ БИОЛОГИЧЕСКОЕ ОРУЖИЕ: ИСТОРИЯ, ЭКОЛОГИЯ, ПОЛИТИКА. Архів оригіналу за 28 лютого 2010. Процитовано 16 квітня 2023.
- ↑ Glenn A. Gross. The long, cloudy history of Moscow’s BW program // The Nonproliferation Review. — 2021. — Т. 28, вип. 1-3. — DOI:.
- ↑ Alibek, K. and S. Handelman. Biohazard: The Chilling True Story of the Largest Covert Biological Weapons Program in the World — Told from Inside by the Man Who Ran it. 1999. Delta (2000), ISBN 0-385-33496-6.
- ↑ Tim Trevan. Military Science: The USSR's deadly secret // Nature. — 2012. — DOI:.
- ↑ а б Л. А. Федоров (2005). 2.3. БИОЛОГИ В ШТАТСКОМ ("БИОПРЕПАРАТ"). СОВЕТСКОЕ БИОЛОГИЧЕСКОЕ ОРУЖИЕ: ИСТОРИЯ, ЭКОЛОГИЯ, ПОЛИТИКА. Архів оригіналу за 4 січня 2010. Процитовано 18 квітня 2023.
- ↑ а б Rimmington, Anthony (3 листопада 2021). The Soviet Union's Invisible Weapons of Mass Destruction: Biopreparat's Covert Biological Warfare Programme (англ.). Springer International Publishing. ISBN 978-3-030-82881-3.
- ↑ Miller, Judith (25 січня 2000). U.S. Aid Is Diverted to Germ Warfare, Russian Scientists Say. The New York Times. Архів оригіналу за 19 лютого 2011. Процитовано 3 жовтня 2020.
.svg)