Взаємне навчання^[1], взаємонавчання^[2] (англ. mutual (monitorial) education) — метод групового навчання, при якому кожен з учнів або студентів допомагає своїм товаришам засвоїти ті знання й уміння, якими він найбільш успішно оволодів; спосіб організації навчальних занять, коли більш підготовлені учні під керівництвом педагога навчають своїх товаришів^[3]. Учитель тоді виступає як спостерігач та інструктор^[4]. Може спонтанно виникати між дітьми різного віку та рівня знань.

Белл-ланкастерська система — система організації та методів навчання в початковій школі, при якій старші учні і ті, які добре вчаться, були помічниками вчителя й під його керівництвом вели заняття з рештою учнів. Назва (англ. Bell-Lancasterian system of mutual education) походить від імен англійських педагогів А. Белла та Дж. Ланкастера, які незалежно один від одного розробляли схожий метод навчання.^[5][6]

Застосування Ланкастерської системи вбачають у корпоративному навчанні, під яким розуміють підвищення кваліфікації та отримання нових навичок співробітниками однієї компанії^[6].

Метод відомий із найдавніших часів. Його застосовували в середньовіччі у школах Європи та Азії, у епоху Відродження (наприклад, у гімназії Йоганна Штурма).^[3]

На основі ідеї була детально розроблена англійським священником А. Беллом, вчителем Дж. Ланкастером відповідна навчальна система (белл-ланкастерська система). Вперше застосована в Індії, наприкінці 18 сторіччя — в Англії, на початку 19 сторіччя поширилась у деяких інших країнах (Данії, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, Франції тощо). У Російській імперії взаємне навчання запровадили в деяких церковно-парафіяльних школах та військових училищах. У 1818 році декабрист Орлов М. Ф. відкрив школу зі взаємним навчанням у Києві.^[3] Навчання при такій системі мало формально-догматичний характер^[4].

Взаємне навчання є одним з компонентів освітньої моделі концентрації на особистість запропонованої Карлом Роджерсом, яка є частиної гуманістичної педагогіки^[7].

У сучасній освіті поширення набула «парна технологія навчання» як різновид взаємного навчання (засновник — Ж. Жирар, 1804). Ідея взаємного навчання поширилася в 21 сторіччі й у межах навчання у співпраці. Взаємне навчання пропонують для активного використання у НУШ.^[3]

Переваги взаємного навчання:

• пояснення матеріалу школярами/студентами на доступному рівні;
• самостійне розв'язання проблем учнями;
• усунення внутрішнього напруження школярів, страху невдалої відповіді;
• заохочення самоосвіти^[3].

Недоліки взаємного навчання:

• відсутність у учнів/студентів необхідних педагогічних знань і умінь^[3];
• нехтування поділом молодших школярів на групи відповідно до їх віку й рівня підготовки;
• обмеження контактів молодших школярів зі вчителем^[6].

Проте така система актуальна при організації масової освіти, особливо у школах для бідних та в умовах нестачі вчителів (дозволяла навчати кілька сотень учнів одночасно), а також як допоміжна форма навчання^[6].

Також деякі форми спільного (групового) навчання дають змогу розвивати взаємне навчання через організацію роботи шкільних засобів масової інформації (газети, радіо), ради учнів, розробку проєктів. Переваги добре організованої системи полягають у поєднанні індивідуалізації та колективної партикуляції, наявності груп як однорідних за характером, інтересами, так і різнорідних.^[8]

1. ↑ Взаємне навчання // Термінологічний словник з курсу «Педагогіка»: навчально-методичний посібник / Упорядники В.І. Староста, В.О. Штефуца, Г.М. Шикітка; за ред. В.І. Старости. — Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2012. — С. 9. —ISBN 978-966-2095-71-5.
2. ↑ Сергій, Горбачов (25 грудня 2024). Взаємонавчання: дешевий метод із доведеною ефективністю – результати дослідження | Нова українська школа (укр.). Процитовано 6 лютого 2025.
3. ↑ ^{а б в г д е} В. В. Горбаченко Взаємне навчання // Педагогічна інноватика: термінологічний словник / авт. кол. за заг. ред. О. І. Шапран. — Переяслав-Хмельницький: Домбровська Я.М., 2019. — 384 с. — С. 46—47. —ISBN 978-617-7747-20-7.
4. ↑ ^{а б} Взаємне навчання // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — С. 212.
5. ↑ Белл-ланкастерська система взаємного навчання // Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. — К. : Либідь, 1997. — С. 38.
6. ↑ ^{а б в г} О. В. Кожедуб. Белл-Ланкастерська система навчання // Велика українська енциклопедія : [у 30 т.] / проф. А. М. Киридон (відп. ред.) та ін. — К. : ДНУ «Енциклопедичне видавництво», 2018—2025. — ISBN 978-617-7238-39-2.
7. ↑ Гуманістична педагогіка // Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. — 2-е вид. — К.: «Освіта України», «КНТ», 2008. — 528 с. — С. 78. — ISBN 978-966-373-346-3; ISBN 978-966-8847-66-0.
8. ↑ Початкова освіта за рубежем // Лисенко Н.В., Кирста Н.Р. Педагогіка українського дошкілля: навчально-методичний посібник. 2 частина. — Івано-Франківськ: Плай, 2002. — 208 с. — С. 41. — ISBN 966-640-032-4. [Архівовано 6 листопад 2024 у Wayback Machine.]

• В. В. Горбаченко Взаємне навчання // Педагогічна інноватика: термінологічний словник / авт. кол. за заг. ред. О. І. Шапран. — Переяслав-Хмельницький: Домбровська Я. М., 2019. — 384 с. — С. 46—47. —ISBN 978-617-7747-20-7.
• Взаємне навчання // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1978. — Т. 2 : Боронування — Гергелі. — С. 212.

• Шовкун М.П. Взаємонавчання як актуальна науково-педагогічна проблема. — 2006.
• Педагогічні технології: досвід проектування на засадах взаємонавчання: методичний посібник для студентів і викладачів вищих педагогічних навчальних закладів [за заг. ред. В. М. Єремєєвої]. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. — 120 с.
• Ягупов В.В. Взаємне навчання як дидактичний прийом і форма навчання військовослужбовців // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми // Зб. наук. пр. / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. — Київ, Вінниця: ДОВ Вінниця, 2000. — 486 с. — 464—466.
• Цукерман Г.А. Зачем детям учиться вместе? — М.: Знание, 1985. — 80 с.
• Рубцов В.В. Организация и развитие совместных действий у детей в процессе обучения. — М.: Педагогика, 1987. — 160 с.
• Кондрашова Л.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию с учащимися. — М.: Изд-во «Прометей», 1990. — 158 с.