Аркадій Бабченко
рос. Аркадий Бабченко
у Цхінвалі  Грузія серпень 2008
Народився	18 березня 1977(1977-03-18) (47 років) Москва, РРФСР
Громадянство	Росія
Місце проживання	ЄС
Діяльність	журналіст
Alma mater	Сучасна гуманітарна академіяd (1999)
Знання мов	російська
Заклад	Московский комсомолец, Армійський магазинd, Постскриптум[d] і Новая газета
Magnum opus	Алхан-Юрт[d]
Військове звання	старшина запасу
Діти	дочка
Нагороди	Дебют (2001) премія Курта Тухольскогоd (2015)
IMDb	ID 9876272
Сайт	m.facebook.com/babchenkoa
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Арка́дій Арка́дійович Ба́бченко (рос. Аркадий Аркадьевич Бабченко; 18 березня 1977, Москва, Російська РФСР) — російський журналіст, прозаїк, український волонтер у російсько-українській війні, активно співпрацює з естонським благодійнрим фондом SAB.UA^[1]. Брав участь у складі Збройних сил РФ у двох російсько-чеченських війнах: у першій — як солдат строкової служби, у другій — за контрактом (звільнився у званні старшини запасу)^[2].

2017 року, з початком репресій та переслідувань журналістів у Москві переїхав спершу до Чехії^[3], а пізніше того ж року — до України^[4].

29 травня 2018 року у ЗМІ з'явилась інформація, що Аркадія застрелили в його будинку в Києві^[5][6][7]. Наступного дня на пресконференції СБУ, на якій був присутній і Аркадій, було оголошено, що це була спецоперація з викриття російської агентури^[8].

Народився 18 березня 1977 року.

Його батько — Аркадій Лаврентійович Бабченко, інженер-конструктор, працював у Центральному конструкторському бюро важкого машинобудування (ЦКБ ВМ МО СРСР), проєктував кабель-щогли для космічних ракет, в 1996 році помер від інсульту^[9]. Мати — Юлія Олександрівна Бабченко, вчителька російської мови та літератури^[10]. Його дід — Лаврентій Федорович Бабченко, спадковий запорізький козак з-під Генічеська^[11], який 1939 року воював на Халхин-Голі, був танкістом у Другій світовій війні, був тричі контуженим, помер 1980 року. Його бабуся — Олена Петрівна Купцова, єврейка, що працювала на котельні, померла у 1996 році^[9].

У 1993 році закінчив школу та вступив до університету.^[12] 1995 року, у віці 18 років, був призваний в армію, проходив службу на Північному Кавказі, служив у військах зв'язку, брав участь у першій чеченській війні. Демобілізувався 1997-го року без поранень та нагород^[13].

Закінчив юридичний факультет Сучасного гуманітарного університету отримавши дипломом бакалавра юриспруденції з міжнародного права.

Після початку другої чеченської війни уклав контракт зі Збройними силами РФ і брав участь в «контртерористичній операції». Служив зв'язківцем, потім у піхоті, командиром розрахунку в гранатометному взводі. 2000 року демобілізувався у званні старшини гвардії. Звання «Старшина запасу» (рос. «Старшина запаса») використовує як нік у соцмережах.

Зайнявся журналістикою. Працював воєнним кореспондентом «Московського комсомольця», потім кореспондентом програми «Забытый Полк» (НТВ  — ТВ6 — ТВС), співпрацював із численними газетами, журнали та передачами: «Крестьянская Россия», «Армейский магазин», «Посткриптум» та іншими.

Тимчасово залишив журналістику і кілька років пропрацював таксистом, після чого влаштувався у видання «Новая газета» воєнним кореспондентом, але через деякий час був звільнений. Як воєнний кореспондент брав участь у війні в Південній Осетії 2008 року. З січня 2009 знову працює у виданні «Новая газета» як спеціальний кореспондент. Видавав журнал «Искусство войны».

У 2012 році під час президентської виборчої кампанії в Росії проти Аркадія Бабченка було порушено кримінальну справу за публікацію в соцмережах з закликом до опозиційних сил почати протестні акції та страйки «за чесні вибори»^[14].

2014-го Бабченко активно висвітлював події Революції гідності^[13].

У грудні 2016-го Аркадій заявив, що не співчуває з приводу катастрофи російського військового літака Ту-154, де загинули російські військові, журналісти та артисти ансамблю ім. Александрова, які летіли вітати з Новим роком військовий контингент РФ у Сирії^[15].

Критикує путінський режим, засуджує російську збройну агресію проти України. Через погрози був змушений покинути Росію і виїхав спочатку до Чехії^[16], а з лютого 2017 жив у Києві, де зокрема вів програму «Prime: Бабченко» на телеканалі ATR. З серпня 2018 року є співведучим програми «Справа двох» на радіо «НВ»^[17].

Згодом 3 листопада 2019 року Бабченко переїхав з України до Ізраїлю^{[18][19][20][21]}, пояснивши це тим, що він незадоволений результатами президентських виборів, де переміг Зеленський, з політикою якого він не згоден; переїзд до Ізраїлю Бабченко назвав «тимчасовою евакуацією» й зазначив, що у майбутньому планує повернутися жити в Україні^{[22][23][24][25]}. Широку популярність здобула обіцянка Бабченка повернутися до Москви на танку «Абрамс». Згодом переїхав до Таллінну.

29 травня 2018 року українські ЗМІ повідомили, що Аркадія було застрелено вдома на Микільсько-Слобідській вулиці в Києві, коли він вийшов до магазину. Керівник відділу комунікації у ГУ Нацполіції у Києві Оксана Блищик підтвердила смерть Бабченко у кареті швидкої від вогнепального поранення, пізніше в соцмережах було опубліковано фото та відеодокази^{[26][7][27][28][29]}. 30-го травня на пресконференції СБУ було повідомлено операцію з запобігання замаху на життя Аркадія. Сам Бабченко також з'явився на брифінг. Операція тривала два місяці, сам Бабченко більше ніж місяць співпрацював з СБУ, про що знало лише дуже обмежене коло його найближчих родичів^[30][31].

Під час брифінгу глава СБУ Василь Грицак повідомив, що вбивство Бабченка замовили російські спецслужби^[32], і що СБУ вже затримала громадянина України «Г», завербованого російськими спецслужбами для вчинення терактів та вбивства 30 осіб^[33]. За вбивство Бабченка організатори запропонували кілеру, колишньому учаснику АТО, 30 тис. $.

СБУ також повідомило, що український громадянин мав ще одне завдання від російських кураторів: нелегально закупити зброю та боєприпаси й створити в центральній Україні бази, де вони будуть зберігатися^[34]. Президент України доручив надати Бабченку та його родині цілодобову охорону.^[35]

27 серпня Шевченківський суд Києва оголосив у розшук В'ячеслава Пивоварника, якого було звинувачено в організації вбивства Бабченка. Його звинувачують у держзраді, фінансуванні тероризму, підготовці теракту, незаконне зберігання зброї та вибухівки. Обвинувальний акт проти було передано до суду в листопаді 2018 року^[36].

Позиція Бабченка щодо Криму та ставлення до Путіна^[37]:

«Оскільки я в Росії не підтримую всю цю шизофренію - я вважаю, що Крим однозначно український, що це агресія Росії проти України, що це одна з найбільш «ублюдочних» воєн в новітній історії - то, безумовно, я там не свій. Але і тут, в Україні, досить людей (їх, безумовно, менше), які кажуть «росіянин – відразу нафіг». І я це чую теж досить часто.»

«Володимир Путін - узурпатор, який захопив владу шляхом силового перевороту в 2012 році. Саме силового. Я наполягаю на цьому формулюванні. Хто був тоді в Москві, пам'ятає, як весь центр був забитий ОМОНом і військами.»

3 липня 2018 запропонував обміняти себе на ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова та інших українських політв'язнів^[38].

Одружений, виховує доньку^[39]. Крім того, родина Бабченків виховує шістьох прийомних дітей, юридичним опікуном яких є мати Аркадія^[40].

Один з перших описав сучасні російські війни в художньому стилі. Книги Бабченка перекладено 16-ма мовами та видано у 22 країнах світу^[41].

• Алхан-Юрт. — Яуза, 2006. — 480 с. — 7000 экз. — ISBN 5-87849-190-7.
• Десять серий о войне // Война и мир. М.: ОГИ; Независимая литературная премия «Дебют», 2002.
• Божий человек // Мы из ArtOfWar: Новая военная проза. М.: Андреевский флаг, 2005.

• Аркадій Бабченко. Війна. — К. : Book Chef, 2018. — 400 с. — ISBN 978-617-7559-54-1.

• One Soldier's War in Chechnya. N.Y.: Grove Press, 2007.
• One Soldier's War in Chechnya. L.: Portobello books, 2008.
• Argun // War and Peace: Contemporary Russian Prose. M.: Glas, 2006.
• Arkadi Babtschenko: Die Farbe des Krieges. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-87134-558-6
• Arkadi Babtschenko: Ein guter Ort zum Sterben. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2009, ISBN 978-3-87134-641-5
• La guerra más cruel. Galaxia Gútenberg-Círculo de lectores, Barcelona 2008, ISBN 978-84-8109-762-7

Лауреат журналістських і літературних премій:

• Премія Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм»
• Премія «За мужність в літературі» в рамках премії «Дебют»
• Премії журналу «Новий світ» (двічі)
• Премія English PEN-Club
• Премія Frontline club
• Премія Артема Боровика за нариси «Війна і мир з примусу»

• Віргіл Танасе — румунський «викрадений» письменник

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Бабченко Аркадій Аркадійович

• Аркадій Бабченко на «Журнальному залі» [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
• starshinazapasa — блог на LiveJournal
• Матеріали [Архівовано 27 березня 2014 у Wayback Machine.] Аркадія Бабченка в рамках благодійного проекту «Нужна Помощь.ру»
• Аркадий Бабченко: «Оружие не возьму больше никогда». BBC. 7 квітня 2008. Архів оригіналу за 30 жовтня 2012. Процитовано 4 вересня 2012.
• «Введение в мирную реальность. Военный корреспондент Бабченко о ситуации в Славянске и жизни после войны» [Архівовано 11 червня 2014 у Wayback Machine.], Українська правда. Життя