Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновид телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою».

Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Антропоцентризм у природокористуванні веде до практики поділу об'єктів живого світу на категорії корисних та шкідливих, тотального винищення об'єктів живої природи, що не мають господарського значення або не сприяють розвитку економіки, хоча би місцевої.

Вихідні причини криються у тому, що людина на більшій частині свого сучасного ареалу поводить себе відповідно до статусу адвентивного виду, як біоценотичний агресор, який не пристосовується до середовища, а активно його змінює під власні потреби, не формуючи сталих трофічних, топічних чи будь-яких інших зв'язків^[1]. Мутуалізм людини полягає виключно у культивуванні популяцій економічно вигідних видів (у формі монокультур), зокрема плантацій лісу, просапних культур та городини, свійських тварин чи мисливських звірів. Це посилюється масштабними експериментами з інтродукції, акліматизації та введення у культуру нових видів живих організмів, не властивих кожній конкретній місцевості, що посилює зміни екосистем та веде до біоценотичних криз^[2].

Як зазначає Саїд, у колоніальному дискурсі «[…] антропоцентризм обʼєднався з євроцентризмом: білий західний [громадянин] середнього класу вважає своєю людською прерогативою не лише управляти не-білим світом, але й володіти ним на тій лише підставі, що, за визначенням «воно» [it] не настільки людське як «ми». Немає виразнішого прикладу дегуманізуючої думки, ніж ця»^[3].

• Антропокосмізм

• Борейко В. Е. Видовой террор. — К.: Логос, 2010. — 144 с.
• Ворона В. А. Подолання антропоцентризму як передумова зміни ставлення до тварин в Західній культурі // Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць 2016. — Вип. 114 (11). — С.215.
• Ворона В. А. Спесишизм як продукт антропоцентричного світогляду // «Дні науки філософського факультету — 2015» (21-22 квітня 2015 р.).- С.11-13.
• Пучков П. В. Некомпенсированные вюрмские вымирания. Перепромысел, «недопромысел» и другие факторы // Вестник зоологии. — 1992. — Том 26, N 4. — С. 73–81.
• Сокур І. Т. Історичні зміни та використання фауни ссавців України. — Київ: Вид-во АН Української РСР, 1961. — 84 с.
• В. Табачковський, В. Свириденко. Антропоцентризм // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Антропоцентризм // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Антропоцентризм [Архівовано 11 березня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 42-43. — 1000 екз.

Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.