Віталій Антоненко
Народився	14 листопада 1933(1933-11-14) Водотиї, Брусилівський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер	11 травня 2005(2005-05-11) (71 рік) Київ, Україна
Поховання	Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Країна	СРСР  Україна
Alma mater	Київський медичний інститут (1959)
Галузь	медицина (патофізіологія та імунологія)
Заклад	Київський медичний інститут (1962—1969) Науково-дослідний інститут туберкульозу і грудної хірургії імені академіка Ф. Г. Яновського (1963—1969) Науково-дослідний інститут гематології та переливання крові (1969—1972) Київський державний інститут удосконалення лікарів (1972—1995)
Посада	завідувач лабораторії патофізіології та патології шкіри, керівник лабораторії патофізіології, керівник Центральної науково-дослідної лабораторії
Вчене звання	професор (1974)
Науковий ступінь	доктор медичних наук (1969)
Науковий керівник	Микола Сиротинін
Відомий завдяки:	розробці препаратів «Антисистемотонін» та «Резістин», патофізіологічним та імунологічним дослідженням

Віталій Тимофійович Антоненко (14 листопада 1933, Водотиї — 11 квітня 2005, Київ) — український науковець в галузях патофізіології та імунології, доктор медичних наук (1969), професор (1974). Розробник біологічного стимулятора «Антисистемотонін» та медичного препарату «Резістин», дослідник широкого кола наукових питань.

Майже 25 років — керівник Центральної науково-дослідної лабораторії Київського державного інституту удосконалення лікарів (1972—1995). Учень професора Миколи Сиротиніна^[1].

Народився 14 листопада 1933-го року в селі Водотиї Житомирської області.

У 1959-му році з відзнакою закінчив Київський медичний інститут. Навчався в аспірантурі кафедри патологічної фізіології під керівництвом професора Миколи Сиротиніна, де, за результатами власних досліджень, в 1963-му році виконав кандидатську дисертацію на тему актуальних питань розвитку імунологічної толерантності до трансплантатів шкіри та кісткового мозку в порівняльно-патофізіологічному аспекті^[1].

Відтоді ж — спочатку асистент, а з 1967-го року — доцент кафедри патофізіології медичного інституту. У цей період суміщував роботу в інституті з посадою завідувача лабораторії патофізіології та патології шкіри Науково-дослідного інституту туберкульозу і грудної хірургії імені академіка Ф. Г. Яновського.

В 1969-му році здобув науковий ступінь доктора медичних наук. Відтоді ж — керівник лабораторії патофізіології Науково-дослідного інституту гематології та переливання крові.

З 1972-го року — керівник заснованої ним Центральної науково-дослідної лабораторії (ЦНДЛ) Київського державного інституту удосконалення лікарів. Під керівництвом Віталія Антоненка ЦНДЛ співрацювала з великою кількістю науково-дослідних інститутів України та усього СРСР. В 1974-му році став одним із наймолодших професорів в СРСР^[1].

Розробник біологічного стимулятора «Антисистемотонін», медичного препарату «Резістин», анти-Т-лімфоцитарного гамма-глобуліну. Автор теорії системно-антисистемної регуляції взаємодії в живій і неживій природі. Дослідник широкого кола наукових питань: гіпоксії, патологій серця, лімфоїдної системи, трансплантології тощо^[2].

З посади керівника ЦНДЛ пішов у 1995-му році. Помер 11 квітня 2005-го року. Похований на Лук'янівському кладовищі.

• 1975 — «Подолання тканинної несумісності» (монографія)
• 1978 — «Життя в умовах низьких температур» (монографія)
• 1979 — «Патологическая физиология иммунных повреждений сердца» (монографія)
• 1983 — «Системно-антисистемная регуляция в норме и патологии» (монографія)
• 1993 — «Лимфоидная система как основа резистентности организма и ее роль в гуморальной регуляции лимфопептидами реактивности и резистентности» (стаття)
• 1996 — «Мысли и гипотезы Н. Н. Сиротинина в трудах его учеников — вклад в науку ХХІ века» (стаття)
• 1996 — «Низкомолекулярные лимфопептиды как основа специфической и неспецифической резистентности организма» (стаття)

• 1978 — спосіб моделювання інфаркту міокарда (у співавторстві)
• 1981 — спосіб отримання імуносупресивного фактора (разом із Зоєю Ліссовою)
• 1983 — спосіб прогнозування перебігу захворювання з аутоімунним компонентом у патогенезі (у співавторстві)
• 1985 — спосіб лікування гнійних ран (у співавторстві)