село Анисів
Герб
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Чернігівський
Тер. громада	Іванівська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA74100110020034232
Облікова картка	Анисів
Основні дані
Засноване	1638[1]
Населення	1063
Площа	2,76 км²
Густота населення	522,1 осіб/км²
Поштовий індекс	15560
Телефонний код	+380 462
Географічні дані
Географічні координати	51°26′8″ пн. ш. 31°21′40″ сх. д. / 51.43556° пн. ш. 31.36111° сх. д. / 51.43556; 31.36111
Середня висота над рівнем моря	111 м
Водойми	р. Десна, р. Угор
Найближча залізнична станція	Анісове
Місцева влада
Адреса ради	15562, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Іванівка, вул. Дружби, буд. 33б.
Карта
Анисів
Анисів
Мапа
Анисів у Вікісховищі

Ани́сів — село в Україні, у Іванівській сільській громаді Чернігівського району Чернігівської області. До 2020 орган місцевого самоврядування — Анисівська сільська рада.

Населення становить 1063 особи^[2]. Дворів — 600.

Село розташоване на лівому березі Десни, за 8 км від Чернігова, однойменна залізнична станція на лінії Чернігів — Ніжин. За 4 км від села — автошлях Київ—Санкт-Петербург. Анисівській сільській раді до 2020 року було підпорядковане с. Лукашівка.

На території Анисова та поблизу нього виявлено поселення доби мезоліту, два неоліту, два — бронзи, одне — періоду скіфів. Крім того, знайдено ранньослов'янське поселення перших століть по Р. Х., два — VIII—IX ст., а також городище та курганний могильник часів Київської Держави.

Анисівське городище розміщене на північній околиці Анисова на мисі, утвореному краєм лівобережної тераси річки Десни і яром. У плані має овальну форму (200х55 —70 м). Від оборонних споруд фортеці з напільного східного боку збереглися сліди дуже замитого рову. З півночі і заходу до підніжжя городища підступає заплава, заболочена в давнину. Південні схили захищені глибоким яром. В'їзд знаходився з напільного боку. Культурний шар потужністю 0,5–0,7 м містить фрагменти ліпної кераміки київської (ІІІ–V ст.) і роменської (VIII—IX ст.) культур, а також кружальної давньоруської кераміки (X—XIII ст.). Анисівське городище належало, напевне, одному з васалів чернігівських князів і відігравало роль форпосту в Задесенні. Фортеця зруйнована під час монголо-татарської навали в 1239 р.^[3]

На схід від городища на північній околиці села знаходиться поселення того ж періоду, що й городище. Площа близько 2 га. Потужність культурного шару 0,3–0,5 м, у якому зустрічаються фрагменти ліпної кераміки київської культури III—V ст., матеріал давньоруського часу: вироби з металу, шиферу і кістки, уламки скляних браслетів, ливарних формочок, металевих і склоподібних шлаків. Знахідки давньоруської кераміки зустрічаються і на півдні від городища, на протилежному боці яру. У X—XIII ст. поселення відігравало роль неукріпленого посаду біля городища. Припинило існування у середині XIII ст.^[3]

Назва села, за переказом, походить від імені чернігівського боярина Онисима, який відписав свій хутір Єлецькому монастирю і побудував храм св. Георгія. Георгіївські церкви були маркерами військових поселень бояр - дружинників княжої доби. Онисів був ближнім форпостом бояр Чернігова з півдня за Десною. В сусідньому селі Лукашівка до сьогодні проживає великий рід Боярченків.

У 1623 р. чернігівський пушкар Онись Гришкович отримав тут земельний наділ. 1638 р.- село в заплаві Канин (Конин). Назва якого не замінила історичну Анисів. У 1645 р. по ленному праву було надано шляхті слобідка Напоровка і с. Канін (або Онисів хутір) над р. Здвиж.

29 квітня 1645 р. Олександр Лущевський отримав наказ короля Владислава IV відібрати у чернігівського земського писаря Миколая Солтана село Канине або Онисів хутір над р.Десною та слобідку Напоровку над р.Здужжя в Чернігівському повіті, якими М.Солтан володів незаконно [Кулаковський П. Податки Чернігівського воєводства на користь коронного скарбу у 1635 – 1647 роках. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 473].^[4]

За часів Речі Посполитої селяни обробляли монастирську землю — заготовляли сіно, ловили рибу, працювали на винокурні. За це мали власні наділи землі.

За переписом 1666 р. у Анисові - 29 податкових дворів, церква і 8 податкових дворів в Напоровці.

З ліквідацією полкового устрою Анисів увійшов до складу Янівської волості Чернігівського повіту Чернігівської губернії.

На початку 18 ст. — 77 дворів. Дяківська школа з 1732 р. в церкві. У 1767 р. — 54 двори козацькі і 54 двори посполитих. У 1770 р. — 728 прихожан місцевої церкви. 1786 року монастирські землі пограбовано російською владою, крадіжку оформлено на державну казну Російської імперії. Селяни переведені в категорію державних.

У цей час в Анисові проживало козаків — 97, кріпаків — 6, державних селян — 322. Останні платили оброк, подушне, несли рекрутську повинність. Розмір оброку весь час зростав. У 1829 році він становив 8 крб. з ревізької душі. Внаслідок неврожаю 1833 року населення голодувало. Люди змушені були йти в далекі краї на заробітки або ж переселятися в інші країни.

Багато селян займалися побічними промислами, влітку заготовляли в навколишніх лісах ягоди, гриби, виготовляли з лози кошики й продавали на чернігівських базарах. Вироби художньо оздоблювалися лозою різних кольорів. Частина селян ходила на поденні роботи до Чернігова. За даними на 1859 рік у казенному, козацькому й власницькому селі Онисів (Анісове) мешкало 1018 осіб (553 чоловічої статі та 485 — жіночої), налічувалось 186 дворових господарств, існувала православна церква^[5].

Реформа поземельного устрою державних селян, проведена 1866—1867, дала на двір по 7,7 десятини землі^{[джерело?]}, за що мусили платити викуп.

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі мешкало 1178 осіб налічувалось 224 дворових господарства, існували православна церква, постоялий будинок, 26 вітряних млинів^[6]. У 1892 р. завершилося будівництво вузькоколійки з паровозом-кукушкою і будівництво чернігівського вокзалу в Анисові. На будівництві працювало 1000 робітників, які занесли холеру. Залізниця поділила село на дві частини.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1358 осіб (623 чоловічої статі та 735 — жіночої), з яких 1351 — православної віри^[7].

Хвиля заворушень 1905 охопила Анисів. 24 жовтня розгромили сінопресувальний завод Номировського. Після столипінської реформи 10 найзаможніших господарств переселилися на хутори й одержали хорошу землю.

Анисівці змушені були звертатися по медичну допомогу до знахарів або ж іти до лікаря в Янів чи Чернігів. У 80-х роках XIX ст. в селі відкрито земську початкову школу. Заняття відбувалися в звичайній хаті. 1902 побудовано шкільне приміщення, де 25 дітей навчав один учитель.

1911 році Стефан Максименко подає клопотання про дозвіл на облаштування в Анисові млина з нафтовим двигуном.^[8]

У 1924 р. — 350 дворів і 1743 жителі. У 1928 р. виселили незгодних з політикою більшовиків, було вбито голову сільради. Від голоду загинула 91 людина. 1944 р. — 429 дворів і 1308 жителів. Всю колгоспну худобу було евакуйовано до Саратовської області, де вона була порізана на м'ясо для армії. 1973 р. — 665 дворів і 2239 жителів.

Франц Дюкич — австрійський військовополонений Першої світової війни, проживав у селі і 1943 р. врятував село від карателів. У 2008 р. йому за ініціативи жителів поставили пам'ятник. Працює краєзнавчий шкільний музей. Проживає нині 1115 жителів.

Кутки — Оболоння (маркер града), Калуга (калугер-монах), Кербутівка (Корибут ?).

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Іванівської сільської громади.^[9]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації колишнього Чернігівського району, село увійшло до складу новоутвореного Чернігівського району Чернігівської області^[10].

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]:

Анисів — мальовниче село, воно вже тоді привертало увагу художників. Сюди в 90-х роках XIX ст. приїздив і писав картини український художник Опанас Сластіон.

• Герасименко Андрій Степанович — Герой Соціалістичної Праці.
• Дмитренко Олексій Якович (5.02.1930 р.н.) — знатний картопляр України, у 1963 р. очолив механізовану ланку, одним з перших в Україні повністю механізував усі роботи по вирощуванню картоплі, Герой Соціалістичної Праці (1966), нагороджений орденом Жовтневої революції (1976), лауреат Державних премій УРСР (1966, 1977), делегат ІІІ-го Всесоюзного з'їзду колгоспників (1969), депутат облради (1975—1979), у жовтні 1967 р. за успіхи, досягнуті у виконанні виробничих планових показників занесений до обласної Книги Трудової Слави, до районної Книги трудової слави (1972) та у 1974 р. до Книги пошани районної газети «Шляхом комунізму»; удостоєний найвищої нагороди ВДНГ СРСР золотою медаллю (третьою у січня 1969 р. та 8 лютого 1973 р.) та срібною (1965). У 1972 р. вийшла його книжка «Господар землі — механізована ланка».
• Левицький Микола Герасимович (1889—1961) — художник, педагог. Народився в Анисові. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, продовжував освіту самостійно (1915); мобілізований до армії (1916); працював вчителем в Анісові; секретарем губнаросвіти та вчителем в школах Чернігова (1927); здав екстерном екзамен на звання викладача малювання та креслення при Строгановському художньому училищі в Москві (1928); працював у бригаді колективізації сільського господарства в Ріпкинському районі (1931); евакуйований в Сумську область, хутір Воздвиженськ, де підтримував тісний зв'язок з партизанами, виконував окремі доручення (1941—1942); інспектор Курського облвно (1943); старший викладач креслення і малювання в Курському суворівському військовому училищі (1943—1955). Нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», «30 років Радянській Армії і Флоту», «За бойові заслуги».
• Лисенко Василь Федорович (31.01.1921 р.н.) — працював завідувачем машинно-тракторним парком сільгосппідприємства, Заслужений працівник сільського господарства УРСР (1977), нагороджений орденом Леніна (1972), нагороджувався медалями ВДНГ СРСР.
• Пінчук Тетяна Володимирівна (3.05.1961 р.н.) — оператор машинного доїння ПОП ім. А. С. Герасименка, Заслужений працівник сільського господарства України (1999). Посвідчення і почесний знак на урочистостях у Києві вручив Президент України Л. Д. Кучма.
• Ребенок Михайло Никифорович (1938—2002) — член Національної Спілки журналістів України, редактор газети «ЧЕКСІЛ» на КСК, гуморист, поет, твори якого друкувались у газетах «Наш край», «Деснянська правда».
• Черковська Олександра Іванівна (1924—2000) — рішенням бюро Чернігівського обкому КПУ і облвиконкому нагороджена в червні 1962 р. знаком «Знатний кукурузовод України», у 1961 р. одержала по 90 цнт зерна кукурудзи з кожного гектара.
• Чоботок Марія Андріївна (1937 р.н.) — нагороджена знаком «Знатний кукурузовод України» (1962), у 1961 р. одержала по 70 ц зерна кукурудзи з кожного гектара.

• 
  Вказівник на село на трасі Чернігів-Ніжин
• 
  Вулиця Шевченка
• 
  Вулиця Шевченка
• 
  Ставок у полі біля села
• 
  Криниця
• 
  Залізнична станція Анісове

• Татарська Гірка (Анисівська Дача)
• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анисів

• Погода в селі Анисів [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (жовтень 2014)

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (березень 2014)

Це незавершена стаття з географії Чернігівської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.