Анджело Парона
Народження	23 квітня 1889(1889-04-23) Новара, П'ємонт, Італія
Смерть	14 травня 1977(1977-05-14) (88 років) Рим, Італія
Країна	Королівство Італія  Італія
Звання	Адмірал ескадриd
Війни / битви	Італійсько-турецька війна Перша світова війна Друга світова війна
Нагороди
Анджело Парона у Вікісховищі

Анджело Парона (італ. Angelo Parona, 23 квітня 1889, Новара — 14 травня 1977, Рим) — італійський адмірал.

Анджело Парона народився 29 квітня 1889 року в Новарі. У 1906 році вс тупив до Військово-морської академії в Ліворно, яку закінчив у 1910 році у званні гардемарина та був призначений на броненосець «Реджина Маргерита». Брав участь у італійсько-турецькій війні на борту крейсера «Варезе». З початком Першої світової війни отримав звання лейтенанта та був призначений на броненосець «Сарденья».

Брав участь у бойових діях на суші у складі бригади морської піхоти, де за бої поблизу Монфальконе у 1916 році був нагороджений Срібною медаллю «За військову доблесть». Пізніше був призначений капітаном підводного човна «F 17». За дії проти ворожих конвоїв в Адріатиці був нагороджений Бронзовою медаллю «За військову доблесть».

Після закінчення війни продовжував службу на підводних човнах. У 1922 році отримав звання капітана III рангу, а у 1927 — капітана II рангу. Після закінчення Військово-морського інституту ніс службу у штабі військово-морських сил Італії.

Протягом 1931—1932 років командував 4 ескадрою підводних човнів («Тіто Спері», «Джованні да Прочіда», «Гоффредо Мамелі», «П'єр Каппоні») у Неаполі. З 1932 року командував 2 флотилією підводних човнів, у яку входити 4 та 5 ескадри.

У 1932 році разом з Владіміро Піні переклав італійською книгу німецького адмірала Германа Бауера «Das Unterseeboot: Seine and Bedeutg als Teil. fleets; Seine Stellg im Völkerrecht; Seine Kriegsverwendg; Seine Zukunft», в якій той виклав тактику застосування U-Boot. У 1933 році отримав звання капітана I рангу та був призначений військово-морським аташе в посольстві Італії в Парижі.

Протягом 1936—1937 років командував важким крейсером «Трієсте», після чого був призначений командувачем 3 дивізії. У 1938 році отримав звання контрадмірала.

Зі вступом Італії у Другу світову війну був призначений заступником командувача італійського підводного флоту.

Під час військової конференції у Фрідріхсгафені 20 червня 1939 року командувачі Крігсмаріне Еріх Редер та ВМС Італії Доменіко Каваньярі домовились про участь італійського підводного флоту у бойових діях в Атлантиці і про надання Італії для цього військово-морської бази. Після падіння Франції у травні 1940 року Анджело Парона та німецький адмірал Ебергард Вайхольд відвідали низку портів на атлантичному узбережжі, і зрештою вибрали Бордо як базу для італійських підводних човнів, де було утворене «Верховне командування італійських підводних сил в Атлантиці» (італ. Comando Superiore delle Forze subacquee italiane in Atlantico) (BETASOM). Анджело Парона був призначений командувачем цього з'єднання.

У квітні 1941 року Анджело Парона отримав звання віцеадмірала, передав командування BETASOM капітану I рангу Ромоло Полаккіні та повернувся в Італію, де очолив 3 дивізію важких крейсерів, замінивши на цій посаді адмірала Бруно Брівонезі. Його флагманським кораблем став крейсер «Горіція». На чолі дивізії Анджело Парона брав участь у першій та другій битвах у затоці Сидра, операція «Гарпун» та «П'єдестал».

Після того, як 10 квітня 1943 року крейсер «Горіція» зазнав серйозних пошкоджень внаслідок нальоту авіації союзників на італійську військову базу Ла-Маддалена, Анджело Парона був переведений в Рим у міністерство Військово-морських сил, де прослужив до капітуляції Італії 8 вересня 1943 року. Після звільнення Риму у червні 1944 року повернувся на службу і був призначений Комендантом військово-морського департаменту в Таранто, де прослужив до 1946 року. У 1945 року отримав звання адмірала.

Згідно з деякими джерелами, після війни Верховний комісар з очищення державного управління від фашизму звинуватив Анджело Парона в тому, що він не протистояв німцям, перебуваючи в Римі в дні перемир'я; про те, що він залишив всю документацію свого офісу капітану Карміне Д'Аріенцо, про якого було відомо, що він був прихильником Італійської Соціальної Республіки; і про написання списку всіх офіцерів італійського флоту, які перебували в Римі 8 вересня, що потім опинився в руках німців^[1]. Проте, згідно з офіційною історією ВМС Італії, опублікованою в 1971 році, Парона натомість знищив список і під час німецької окупації Риму співпрацював з Таємним військовим фронтом, організацією Опору, до якої входило кілька високопоставлених офіцерів збройних сил Італії^[2].

Протягом 1948—1951 років ніс службу у департаменті берегового освітлення та маяків. У 1951 році вийшов у відставку.

Помер у Римі 14 травня 1977 року.

• Кавалер Савойського військового ордена
• Офіцер Військового ордена Італії
• Срібна медаль «За військову доблесть»
• Бронзова медаль «За військову доблесть»
• Хрест «За військову доблесть»
• Хрест «За військові заслуги» (тричі)
• Кавалер Ордена Корони Італії
• Офіцер Ордена Корони Італії
• Командор Ордена Корони Італії
• Великий офіцер Ордена Корони Італії
• Кавалер Ордена Святих Маврикія та Лазаря
• Офіцер Ордена Святих Маврикія та Лазаря
• Командор Ордена Святих Маврикія та Лазаря
• Командор Колоніального ордена Зірки Італії
• Великий офіцер Ордена «За заслуги перед Італійською Республікою»
• Пам'ятна медаль італійсько-турецької війни 1911—1912
• Пам'ятна медаль Італо-австрійської війни 1915—1918 з чотирма зірками
• Медаль Перемоги

• Залізний хрест 1 класу (Третій Рейх)
• Залізний хрест 2 класу (Третій Рейх)

• Paolo Alberini e Franco Prosperini, Uomini della Marina, 1861—1946, Roma, Ufficio Storico dello Stato Maggiore della Marina Militare, 2015, ISBN 978-88-98485-95-6.

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анджело Парона