Борис Герасимович Ананьєв
Борис Герасимович Ананьев
Б. Г. Ананьєв — декан факультету психології ЛДУ. Фото 1960-х років
Народився	1 (14) серпня 1907 або 14 серпня 1907(1907-08-14)[1] Владикавказ, Російська імперія
Помер	18 травня 1972(1972-05-18)[1] (64 роки) Ленінград, РРФСР, СРСР
Поховання	Серафимівське кладовищеd
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	психолог, викладач університету
Alma mater	Північно-Осетинський державний університет імені Кости Хетагуроваd
Галузь	психологія[2]
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет Російський державний педагогічний інститут імені О. І. Герцена
Науковий ступінь	доктор психологічних наук і доктор педагогічних наук[d]
Відомі учні	Aleksey Bodalyovd Q15064664? Іванов Ігор Петрович Aleksandr Kovalyovd Крогіус Микола Володимирович N. A. Loginovad Ломов Борис Федорович Q109486232? Alexey Stolyarenkod Q4535225?
Аспіранти, докторанти	Іванов Ігор Петрович Lev Vekkerd Aleksey Bodalyovd Ломов Борис Федорович N. A. Loginovad
Відомий завдяки:	автор системної моделі людинознання з центральною роллю психології; автор концепції факультету психології ЛДУ (СПбДУ)
Нагороди

Бори́с Гера́симович Ана́ньєв (нар. 1 (14) серпня 1907(19070814), Владикавказ, Російська імперія — пом. 18 травня 1972, Ленінград, СРСР) — радянський психолог, автор концепції сучасного факультету психології СПбДУ.^[3]

Борис Герасимович Ананьєв народився 1 (14) серпня 1907 року у Владикавказі у вірменській родині народного вчителя. Його батько працював у російських та національних школах Кавказу з 1890 по 1930 рік, а з 1930 року — в Ленінграді, завучем і викладачем шкіл ФЗУ і ФЗН.

Борис Герасимович закінчив середню школу у Владикавказі в 1924 році та поступив у Горський педагогічний інститут (нині — Північно-Осетинський державний університет) на суспільно-історичне відділення. З 1925 року, ще навчаючись на II курсі цього відділення розпочав науково-дослідницьку та педагогічну роботу з психології як асистент. В 1927 році у працях Інституту була надрукована його перша експериментально-психологічна робота. ВНЗ закінчив достроково, у 1927 році. Дипломну роботу захистив у 1928 році і був направлений відбірною комісією до аспірантури з психології.

З лютого 1929 року був зачислений аспірантом з психології в Ленінградський інститут мозку імені Бехтерева. Аспірантуру закінчив так само достроково в грудні 1930 року, і був залишений при інституті як старший науковий співробітник відділу психології. В 1934 був призначений завідувачем лабораторії психології, а в 1937 році — завідувачем відділу психології, на цій посаді перебував аж до вересня 1943 року.

В 1937 році вчена ступінь кандидата наук була присуджена без захисту дисертації Вченою Радою Московського Педагогічного Інституту. В лютому 1940 року Борис Герасимович захистив докторську дисертацію, в грудні ВКВШ утвердив його в ученому званні професора психології.

З 1930 року працював у низці педагогічних ВНЗ Ленінграду (Педагогічний інститут імені Покровського, Педагогічний інститут імені Крупської), з 1938 — в Педагогічному інституті імені Герцена, Ленінградському Театральному інституті і Ленінградському інституті вдосконалення вчителів.

В часи Другої світової війни з липня по грудень 1941 року вів у Ленінграді роботу за спецзавданням Ленштабу МППО з протиповітряного маскування. Після евакуації з Ленінграду спочатку в Казані, потім у Тбілісі вів психопаталогічну і відновлювальну лікувальну роботу в неврологічних госпіталях.

З листопаду 1943 року знову повернувся до Ленінграда, де працював професором психології педагогічного інституту імені Герцена до 1947 року. В 1944 році обраний завідувачем кафедри психології ЛДУ.

Декан факультету психології ЛДУ (1967—1972), член-кореспондент АПН РРФСР (1945), дійсний член АПН СРСР (1968).^[4]

Б. Г. Ананьєв був послідовником В. М. Бехтерєва; тим не менше, його ставлення до Бехтерєва було доволі складним: в період 1930—1950 рр., коли офіційна психологія не приймала рефлексологію Бехтерєва, Ананьєв дистанціювався від рефлексології, щоразу підкреслюючи, що не є послідовником Бехтерєва і навіть використовував термін «бехтерєвщина». Аналогічний переворот Ананьєв здійснив і в ставленні до психології: від повного заперечення психології як науки — до утвердження її як центральної науки в рамках власної концепції людинознання.

Працюючи на психологічному факультеті ЛДУ, Ананьєв зробив спробу подолати роздробленість наук про людину і створити системну модель людинознання, в якій були б узагальнені дослідження різних наук про людину як особистість та індивідуальність. Його моделі науки про людину групуються в чотири розділи:

1. людина як біологічний вид;
2. онтогенез і життєвий шлях людини як індивіда;
3. вивчення людини як особистості;
4. проблема людства.

Він виокремлював ієрархічно взаємопідпорядковані рівні організації людини: індивід, особистість, індивідуальність. Він вважав, що індивідуальність складається на основі взаємозв'язку особливостей людини як особистості і як суб'єкта діяльності, які обумовлені природними властивостями людини як індивіда. Б. Г. Ананьєв відомий також своїми працями в області відчуттєвого сприйняття, а також вікової і диференціальної психології, дослідженнями з психології спілкування, проблемами відновлення дієздатності поранених в часи Великої Вітчизняної війни. Одним з перших в СРСР організував психологічну службу на основі середньої школи у Виборзькому районі Ленінграда.

Його учнями були психологи Б. Ф. Ломов, А. Г. Ковальов та ін. (пізніше, однак, вони в тій чи іншій мірі переглянули свої погляди і створили власні школи).

У працях Б. Г. Ананьєва, виконаних у шістдесяті роки, були поставлені, сформульовані і розроблені численні методологічні проблеми, що мають принципове значення для психологічної науки. Ці праці в багато в чому визначили подальший розвиток психології. Досліди Б. Г. Ананьєва наглядно продемонстрували переваги комплексного, міждисциплінарного підходу до проблеми людини, дозволили психології справді стати наукою про людину у всій її складності й багатогранності. Антропологізм як принцип побудови психологічної науки дозволив інакше глянути на сам предмет психології, який в концепції Б. Г. Ананьєва постає як багаторівнева системна організація психіки. Відзначимо, що розгляд психічного в рамках ананьєвського підходу дозволив вийти за рамки психофізіологічного паралелізму і, уникнувши редукціонізму, «вписати» психіку в «наукову картину людства». Саме в цьому бачиться ще не до кінця оцінене методологічне значення ананьєвських робіт^[5].

Головні праці:^{[джерело?]}

• Психологія педагогічної оцінки (рос. Психология педагогической оценки), 1935;
• Нариси психології (рос. Очерки психологии), 1945;
• Психологія відчуттєвого пізнання (рос. Психология чувственного познания), 1960;
• Теорія відчуттів (рос. Теория ощущений), 1961;
• Нариси руської психології XVIII—XIX століть (рос. Очерки русской психологии XVIII—XIX веков), 1967;
• Людина як предмет пізнання (рос. Человек как предмет познания), 1969;
• Психологія і проблеми людинознання (рос. Психология и проблемы человекознания). МОДЭК, 2005;
• Відбірні психологічні праці (рос. Избранные психологические труды), 1 и 2 тт. Педагогика, 1980;
• Людина як предмет пізнання (рос. Человек как предмет познания). Санкт-Петербург, 2001;
• Про проблеми сучасного людинознання (рос. О проблемах современного человекознания). Санкт-Петербург, 2001;
• Особистість, суб'єкт діяльності, індивідуальність (рос. Личность, субъект деятельности, индивидуальность). М.: Директ-Медиа, 2008.

• Щорічно на факультеті СПбДУ проводиться традиційна науково-практична конференція «Ананьєвські читання».^[3]
• На будинку, де жив Борис Герасимович (Дибунівська вулиця, 31), установлена меморіальна дошка.

• Іванов Ігор Петрович (1923—1992) — професор, доктор педагогічних наук.
• Ковальов Олександр Григорович (1913—2004).
• Ломов Борис Федорович (1927—1989) — професор.
• Обозов Микола Миколайович (1941—2018) — професор, доктор психологічних наук.

• Логинова Н. А. Психологическая наука — дело всей жизни Бориса Герасимовича Ананьева [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Журнал «Санкт-Петербургский университет». № 14 (3762), 22 октября 2007 г. (рос.)
• Логинова Н. А. Б. Г. Ананьев — выдающийся учёный в истории отечественной психологии. Алматы, 1999. (рос.)
• Степанов С. Борис Герасимович Ананьев «Школьный психолог», 2000, № 20. (рос.)