| Амарант червонодзьобий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
_male.jpg) Самець червонодзьобого амаранта (Гамбія)
_female.jpg) Самиця червонодзьобого амаранта (Гамбія)
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lagonosticta senegala (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Fringilla senegala Linnaeus, 1766 Estrilda senegala (Linnaeus, 1766) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Амара́нт червонодзьобий[2] (Lagonosticta senegala) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Африці на південь від Сахари.
Опис
.jpg)
Довжина птаха становить 9,5-11 см , вага 7-12 г. Виду притаманний статевий диморфізм. У самців голова, шия, підборіддя, груди і живіт червоні, потилиця коричнева, спина і покривні пера крил червонуваті. Махові пера темно-коричневі, другорядні і третьорядні махові пера мають червонуватий відтінок. Хвіст чорнувато-коричневий, верхні покривні пера хвоста і пера на надхвісті біля основи червоні. Груди з боків поцятковані білими плямками. Нижня частина живота рудувато-коричнева, гузка і нижні покривні пера хвоста більш яскраві. Очі карі або темно-червоні, навколо очей яскраво-жовті кільця. Дзьоб блідо-червоний, зверху чорний.
У самиць лоб, тім'я, потилиця і верхня частина спини сірувато-коричневі або охристо-коричневі, в залежності від підвиду. Обличчя червоне. Крила, надхвістя і верхні покривні пера хвоста такі ж, як у самців. Пера на голові з боків рудувато-коричневі або яскраво-коричневі, іноді з червонуватим відтінком. Нижня частина тіла світліша, з легким охристим відтінком. Як і у самців, груди з боків поцятковані невеликими білими плямками. Молоді птахи мають блідо-сірувато-коричневе забарвлення, відтінок якого різниться в залежності від підвиду.
Таксономія
В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис червонодзьобого амаранта до своєї книги "Ornithologie", описавши птаха за зразком з Сенегалу. Він використав французьку назву Le Sénégali rouge та латинську назву Senegalus Ruber[3]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури[4]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном[4]. Одним з цих видів був червонодзьобий амарант, для якого Лінней придумав біномінальну назву Fringilla senegala[5]. Пізніше вид був переведений до роду Амарант (Lagonosticta), введеного німецьким орнітологом Жаном Луї Кабанісом у 1851 році[6].
Підвиди
Виділяють шість підвидів:[7]
- L. s. senegala (Linnaeus, 1766) — від Мавританії, Сенегалу і Гамбії до західної і центральної Нігерії;
- L. s. rhodopsis (Heuglin, 1863) — від східної Нігерії, північного і центрального Камеруну і південного Чаду до Судану, західної Еритреї і західної Ефіопії;
- L. s. brunneiceps Sharpe, 1890 — південний схід Південного Судану і центр Ефіопії;
- L. s. somaliensis Salvadori, 1894 — південний схід Ефіопії і Сомалі;
- L. s. ruberrima Reichenow, 1903 — від ДР Конго, Уганди і Кенії до північно-східної Анголи, північно-східної Замбії і північного Малаві;
- L. s. rendalli Hartert, EJO, 1898 — від південної Анголи до Мозамбіку і півдня ПАР.
Поширення і екологія
Червонодзьобі амаранти живуть в сухих саванах і чагарникових заростях, іноді в напівпустелях і на трав'янистих галявинах тропічних лісів. Віддають перевагу густим акацієвим заростям на берегах річок, також зустрічаються поблизу людських поселень, на полях і в садах, на висоті до 2200 м над рівнем моря. Червонодзьобі амаранти живляться переважно насінням трав, яке шукають на землі, іноді також ягодами, плодами і дрібними комахами.
Сезон розмноження у червонодзьобих амарантів припадає на початок сезону посухи. Самці виконують демонстраційні танці, присідаючи перед самицею, тримаючи в дзьобі травинку або перо і водночас співаючи. Гніздо кулеподібне, робиться парою птахів з сухої трави і переплетених рослинних волокон, всередині встелюється пухом і шерстю, розміщується в чагарниках або високій траві, невисоко над землею. В кладці від 3 до 6 білуватих яєць. Інкубаційний період триває приблизно 2 тижні, насиджують і самиці і самці. Пташенята покидають гніздо через 2 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще кілька тижнів. Червонодзьобі амаранти іноді стають жертвами гніздового паразитизму червононогих вдовичок.
Примітки
- ↑ BirdLife International (2016). Lagonosticta senegala: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 19 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (French та Latin) . Т. 3. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 208—210, Plate 10 fig 2.
- ↑ а б Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. Процитовано 25 грудня 2021.
- ↑ Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) . Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 320.
- ↑ Cabanis, Jean; Heine, Ferdinand (1860). Museum Heineanum : Verzeichniss der ornithologischen Sammlung des Oberamtmann Ferdinand Heine, auf Gut St. Burchard vor Halberstadt (German та Latin) . Т. 1. Halberstadt: R. Frantz. с. 171.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 19 жовтня 2022.
Джерела
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
Посилання
- Redbilled firefinch - Species text in The Atlas of Southern African Birds.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |