Алессандро Блазетті
італ. Alessandro Blasetti
Алессандро Блазетті, 1950
голова журі Каннського кінофестивалюd
Дата народження	3 липня 1900(1900-07-03)
Місце народження	Рим, Італія
Дата смерті	1 лютого 1987(1987-02-01) (86 років)
Місце смерті	Рим, Італія
Поховання	Кампо Верано[1]
Національність	італієць
Громадянство	Італія
Професія	кінорежисер, сценарист, актор, монтажер
Alma mater	Римський університет ла Сапієнца
Роки активності	1917—1981
IMDb	ID 0087704
Нагороди та премії
Срібна стрічка (1946, 1951), Давид ді Донателло (1966), Золотий лев за кар'єру (1982)
Алессандро Блазетті у Вікісховищі

Алесса́ндро Блазе́тті (італ. Alessandro Blasetti; нар. 3 липня 1900, Рим, Італія — пом. 1 лютого 1987, та же) — італійський кінорежисер, сценарист, актор і монтажер, «батько-засновник сучасного італійського кіно»^[2].

Алессандро Блазетті народився 3 липня 1900 року в Римі, Італія. Закінчив адвокатську школу, але в 1920-х роках став журналістом і кінокритиком. Заснував декілька журналів, зокрема, Cinematografo та «Світ на екрані», навколо якого об'єдналася група молодих кінематографістів, що прагнули до оновлення італійського кіно"^[3]. 1928 року розпочав знімання фільму «Сонце», в якому зображував суворе життя селян. Поступив на роботу в студію Cines, де зняв «Воскресіння» і «Нерон^[en]». Після смерті засновника Cines, Стефано Пітталугі^[it], став директором студії. Серед відомих його фільмів — «Трапеза бідних^[it]» та «1860», останній з яких — епопея про Гарібальді вважається передвісником післявоєнного неореалізму і його найвизначнішим фільмом. «За словами самого режисера на формування його естетичних поглядів plsqcybkb великий вплив роботи російських режисерів — Сергія Ейзенштейна, Всеволода Пудовкіна і Миколи Екка»^[4].

Буіши поборником італійського фашизму, Блазетті зняв фільми про нього, які багато в чому реабілітують методи влади: «Стара гвардія» (1935), «Альдебаран» (1936), «Ніхто не повертається назад» (1943). Оскільки фільм «Альдебаран» не знайшов особливої підтримки, режисер звернувся до сентиментальних стрічок, відомих як «кіно білих телефонів» і зняв єдиний в цьому жанрі фільм «Графиня з Парми» (1936). Фільм «Залізна корона», що змішує казку, пригоду і історію, приніс режисерові в 1941 році Кубок Муссоліні за найкращий іноземний фільм на 9-му Венеційському кінофестивалі, попри його явний антимілітаристський пафос. 1942 року поставив за сценарієм Чезаре Дзаваттіні комедію «Чотири кроки в хмарах», яка стала однією зі стрічок, що підготували неореалізм в Італії^[4].

Серед костюмованих стрічок Блазетті виділяється «Вечеря блазнів^[it]». Режисер відкритіше виразив свою позицію до руху Опору у фільмі «Один день в житті». Після війни зробив значний внесок у розвиток італійської кінокомедії («Шкода, що ти каналія», «Щастя бути жінкою»). 1948 року поставив фільм з життя древніх римлян — «Фабіола»^[en], а в 1957 році сатиричну комедію «Кохання і плітки»^[4]. 1961 року знімався в ролі режисера А. Блазетті у фільмі Л. Вісконті «Найкрасивіша»^[5]. У 1960-і зняв критичне кіно про нове італійське суспільство «Я, я, я… та інші». 1961 року поставив фільм нового жанру — художню антивоєнну стрічку, побудовану на документалізмі, — «Я люблю, ти любиш», «деякі сцени цього фільму знімалися в Москві»^[4].

У 1970-і роки Блазетті продовжував працювати в кіно та на телебаченні, де створив цілу низку цікавих циклів про те, як робилося національне кіно. Випустив декілька книг, найоб'ємнішою з яких є мемуари «Кіно, яке я прожив» (1979).

У 1967 році Алессандро Блазетті очолював міжнародне журі 20-го Каннського міжнародного кінофестивалю.^[6]

Рік	Назва українською	Оригінальна назва	Режисер	Сценарист	Монтажер
1929	Сонце	Sole!
1930	Нерон	Nerone
1931	Воскресіння	Resurrectio
1931	Мати-земля	Terra madre
1932	Паліо	Palio
1932	Трапеза бідних	La tavola dei poveri
1933	Службовка тата	L'impiegata di papà
1933	Справа Галлера	Il caso Haller
1934	1860	1860
1934	Стара гвардія	Vecchia guardia
1936	Альдебаран	Aldebaran
1938	Графиня з Парми	La contessa di Parma
1938	Етторе Ф'єрамоска	Ettore Fieramosca
1939	Пригоди Сальватора Рози	Un'avventura di Salvator Rosa
1939	Куліси	Retroscena
1941	Залізна корона	La corona di ferro
1942	Вечеря блазнів	La cena delle beffe
1942	Чотири кроки в хмарах	4 passi fra le nuvole
1943	Люди з гір	Quelli della montagna
1945	Ніхто не повертається назад	Nessuno torna indietro
1946	Один день в житті	Un giorno nella vita
1947	Міланський собор	Il duomo di Milano
1949	Фабіола	Fabiola
1950	Перше причастя	Prima comunione
1952	Інші часи	Altri tempi — Zibaldone n. 1
1952	Спалах полум'я	La fiammata (1952)
1954	Наші часи	Tempi nostri — Zibaldone n. 2
1954	Шкода, що ти каналія	Peccato che sia una canaglia
1956	Щастя бути жінкою	La fortuna di essere donna
1958	Любов і базікання	Amore e chiacchiere (Salviamo il panorama)
1959	Ніч над Європою	Europa di notte
1962	Я люблю, ти любиш	Io amo, tu ami
1962	Чотири істини	Les quatre vérités
1964	Ліола	Liolà
1965	Я, я, я… та інші	Io, io, io…. e gli altri
1967	Наречена стрільця	La ragazza del bersagliere
1969	Симон Болівар	Simón Bolívar

• Блазетти, Алессандро // Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич. — М. : Советская энциклопедия, 1986. — С. 49. — 100 000 прим.(рос.)
• Blasetti, Alessandro. Il cinema che ho vissuto. — Bari : Dedalo, 1982. (італ.)
• Gori, Gianfranco. Alessandro Blasetti. — Florence : La Nuova Italia, 1984. (італ.)
• Masi, Stefano. A. Blasetti: 1900—2000. — Rome : Comitato Alessandro Blasetti. (італ.)
• Moliterno, Gino. The A to Z of Italian cinema. — 2008. — ISBN 978-0-8108-6896-0.
• Л. Алова. Блазетти Алессандро // Режиссерская энциклопедия. Кино Европы / Г.Н. Компаниченко. — М. : Научно-исследовательский институт киноискусства, 2002. — 204 с. — ISBN 5-85646-077-4.(рос.)

• Алессандро Блазетті на сайті MYmovies.it (італ.)
• Tullio Kezich (3 липня 2000). Cent' anni fa nasceva Blasetti, regista-dittatore e maestro di tutti. archiviostorico.corriere.it (італ.). Il Corriere della Sera. Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 21 липня 2012.