| Ай-Фока-Бурун | |
|---|---|
| крим. Ay Foka Burun | |
 Вид з Голіцинської стежки на Кутлакську бухту, мис Ай-Фока і хребет Сонкі-Сиртлар. | |
| Країна |  Україна |
| Регіон | Автономна Республіка Крим, Феодосійський район |
| Акваторії, що омивають | Чорне море |
| Координати | 44°49′30″ пн. ш. 34°50′24″ сх. д. / 44.82500° пн. ш. 34.84000° сх. д. |
  Ай-Фока-Бурун | |
| Висота | 220 м |
 | |
44°49′30″ пн. ш. 34°50′24″ сх. д. / 44.82500° пн. ш. 34.84000° сх. д.
Ай-Фока́-Буру́н (крим. Ay Foka Burun) — мис на Південному березі Криму, на захід від Судака, в межах Феодосійського району АР Крим.
Назва
Кримськотатарська назва походить з грец. αγι(ος) Φοκας — «Святий Фока» та крим. burun — «ніс», «мис». Також вживається назва Ай-Фока.
Російська назва — Кабанячий.
Опис
Знаходиться на південному березі Криму, протяжний мис із складчастими обривами над морем. Південне продовження г. Папая-Кая, за 5,5 км на південь від села Кутлак (Веселе), за 2 км на південний-схід від г. Ай-Фока; замикає з заходу Кутлакську бухту.
Скелястий, висота до 220 м. Складається з пісковиків. Пд. схили стрімкі, урвисті, у прибереж. смузі — нагромадження брил. Дубово-ялівцеве рідколісся. Побл. гірського масиву — пансіонат «Сонячний камінь».[1]
Історія
Це місце на південному сході півострова уподобали ще елліни. Пізніше — у VIII-Х столітті тут було збудовано монастир святому Фоке — покровителю мореплавців. Звідси перша — грецька — частина назви мису — Ай-Фока. Друга — Бурун — названа кримськотатарською і означає «ніс» або «мис».
На жаль, і цей природний об'єкт не уникнув «інфекції» перейменувань — у путівниках мису часто називають «Кабаній».[2]
Примітки
- ↑ Багрова, Л. О. (1 січня 2001). Ай-Фока. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Процитовано 14 березня 2025.
- ↑ Ай-Фока-Бурун – мыс, чьё название звучит на двух языках. Crimeantatars.club - Сайт о крымских татарах (рос.). 6 січня 2021. Процитовано 14 березня 2025.
Джерела
- Крим. Географічні назви [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Література
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.