Айбек
Муса Ташмухаммедов
Народився	28 грудня 1904 (10 січня 1905) або 10 січня 1905(1905-01-10)  Ташкент, Туркестанське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер	1 липня 1968(1968-07-01) (63 роки)  Ташкент, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Поховання	Чигатайське кладовищеd
Громадянство	СРСР
Діяльність	письменник, поет, політик, прозаїк-романіст, прозаїк, перекладач, літературний критик
Сфера роботи	літературна діяльністьd[1], літературна критика[1] і поезія[1]
Alma mater	Національний університет Узбекистану
Мова творів	узбецька
Роки активності	з 1930
Членство	СП СРСР
Партія	КПРС
У шлюбі з	Zarifa Saidnasirovad
Діти	Bekjon Toshmuhamedovd
Нагороди
Айбек у Вікісховищі

Айбек (літературний псевдонім Муси Ташмухаммедова; 28 грудня 1904 (10 січня 1905)(19050110), Ташкент — 1 липня 1968) — узбецький радянський письменник, літературознавець. Академік Академії наук Узбецької РСР (з 1943). Депутат Верховної Ради СРСР 2-го і 5—6-го скликань.

Народився в Ташкенті в родині ткача. Навчався в міській початковій школі.

У 1925 році закінчив Ташкентський педагогічний інститут. З 1925 року працював викладачем узбецької мови та літератури у технікумі міста Ташкента.

У 1930 році закінчив Середньоазіатський державний університет.

З 1930 року викладав у педагогічному, плановому та сільськогосподарському інститутах міста Ташкента.

З 1943 року — член президії Академії наук Узбецької РСР, очолював гуманітарне відділення академії, був науковим співробітником Інституту мови і літератури Академії наук Узбецької РСР.

У 1944—1949 і 1950—1954 роках — голова правління Спілки радянських письменників Узбекистану.

Член ВКП(б) з 1947.

Помер Айбек 1 липня 1968 року. Похований у Ташкенті на Чигатайському меморіальному цвинтарі.

Вперше виступив як поет у 1923 році. Автор поем про соціалістичні перетворення Узбекистану, тяжке минуле народу, його боротьбу за свободу. Один з основоположників узбецької радянської прози. Широко відомий історичний роман «Навої» (1945; Сталінська премія, 1946). Трудовим подвигам бавовнярів присвячений роман «Вітер золотої долини» (1950), героїці німецько-радянської війни — роман «Сонце не згасне» (1958).

Перекладач О. Пушкіна, Лєрмонтова, Гете.

• Українські переклади:
  • В книзі: Зі Сходу на Захід. К., 1947;
  • Навої. К., 1950;
  • Вітер золотої долини. К., 1956;
  • Дитинство. К., 1965 (переклав Віктор Муха);
  • Священна кров. К., 1971.
• Російські переклади:
  • Избранные произведения. В двух томах. М., 1958.

• два ордени Леніна
• орден «Знак Пошани» (6.12.1951)
• орден «Буюк хизматлари учун» («За видатні заслуги») (Узбекистан) (25.08.2000, посмертно)
• Народний письменник Узбецької РСР (1965)
• Сталінська премія першого ступеня (1946) — за роман «Навої» (1945)
• Державна премія Узбецької РСР імені Хамзи — за книгу «Дитинство» (1964)

На згадку про Айбека названо станцію Ташкентського метрополітену. Ім'я Айбека було присвоєно Кашкадар'їнському обласному узбецькому музично-драматичному театру та Термезькому державному педагогічному інституту.

• Бєляєв В. Г. Айбек // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. , стор. 30
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Бать Л. Г., Кошчанов М. Айбек., М. 1976 (рос.)

Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття про особу Узбекистану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

1. ↑ ^{а б в} Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863