Абакумов Єгор Трохимович
Народився	20 лютого (4 березня) 1895  Юзівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія[1] або Рутченкове[2]
Помер	30 жовтня 1953(1953-10-30) (58 років)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	вугільна промисловість
Alma mater	Московський державний гірничий університет (1930)
Знання мов	російська
Заклад	Voznesensky minesd[1] і Mosmetrostroyd[1]
Учасник	Громадянська війна в Росії[3]
Членство	Q132293705?[1]
Посада	депутат Верховної ради СРСР[d] і депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія	КПРС
Батько	Абакумов Трохим
Нагороди
Звання	гірничий генеральний директор І-го рангу
Медіафайли у Вікісховищі

Єго́р Трохи́мович Абаку́мов (нар. 1895(1895), містечко Юзівка, тепер Донецьк — 30 жовтня 1953, Москва) — радянський діяч вугільної промисловості, учасник встановлення радянської влади у м. Донецьку, керуючий Рутченківської рудоуправлінням, заступник міністра вугільної промисловості СРСР^[4]. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань.

Народився в родині шахтаря. Трудову діяльність розпочав у дванадцятирічному віці робітником на вугільних шахтах Донбасу.

Брав участь у громадянській війні на території Донбасу, воював проти білогвардійських військ.

Член РКП(б) з 1918 року.

З 1920 року — на керівній роботі у вугільній промисловості в Рутченковому (Донбас). Був керуючим Будьоннівського рудоуправління на Донбасі.

Без відриву від виробництва вступив до Московської гірничої академії, після її поділу на шість вузів в 1930 році закінчив Московський державний гірничий інститут.

З 14 травня 1932 року — начальник Сталінського вугільного тресту.

Працював на будівництві Московського метрополітену: з 1933 року — 1-й заступник начальника, в 1935–1939 роках — начальник «Метробуду».

Один з авторів ряду нових методів роботи: прискорення проведення підготовчих виробок на крутому падінні і на горизонтальних пластах, методів проходки стовбурів шахт і тунелів метро, багатошарової врубово-відбійно-навантажувальної машини (гірського комбайна) та інших.

У 1938—1947 роках — начальник Головшахтобуду.

З 1939 року на керівній роботі в Наркоматі (Міністерстві) вугільної промисловості: з жовтня 1939 по 1946 рік — заступник наркома вугільної промисловості СРСР із будівництва, 1-й заступник наркома вугільної промисловості СРСР, з 1946 по 1947 рік— 1-й заступник міністра вугільної промисловості східних районів СРСР.

Під час війни керував розробкою заходів щодо збільшення видобутку коксівного вугілля в Кузбасі і Караганді, після війни — відновленням шахт Донбасу.

З 1947 року — на керівній роботі в Раді Міністрів СРСР. Працював у сфері механізації важких і трудомістких робіт та впровадженні нової техніки в народне господарство.

У 1953 році — голова технічної ради Міністерства вугільної промисловості СРСР.

Похований на Новодівичому кладовищі.

Його ім'ям у 1964 році названа вулиця в Москві, шахта і селище Абакумова у місті Донецьку Української РСР.

У ході декомунізації 2015—2016 років ім'я Абакумова потрапило до списку осіб, що підпадають під закон про декомунізацію^[4].

• Гірничий генеральний директор І-го рангу

• Чотири ордени Леніна (3.03.1945,)
• Три ордени Трудового Червоного Прапора (5.02.1939,)
• Орден «Знак Пошани»
• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
• Медаль «В пам'ять 800-річчя Москви»
• Медаль «За відбудову вугільних шахт Донбасу»
• Сталінська премія ІІ ст. (1947) — «за вдосконалення і впровадження на будівництві Московського метрополітену імені Л. М. Кагановича щитового методу проходки тунелів, що забезпечив значне підвищення продуктивності праці на підземних роботах».

• Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник — Київ, 1987. — С. 30.

• Газета «Известия» — Москва, 1953 — 1 листопада
• Стаття в ВРЕ (2-е вид.) (djvu)