Ібрагім Калин
Народився	15 вересня 1971(1971-09-15) (53 роки)  Стамбул, Туреччина
Країна	Туреччина
Діяльність	державний службовець, викладач університету, музикант, письменник
Alma mater	Istanbul University Faculty of Lettersd Університет Джорджа Вашингтона
Заклад	Джорджтаунський університет
Посада	Director of the National Intelligence Organizationd
Партія	Партія справедливості та розвитку
Особ. сторінка	muslimphilosophy.com/kalin/index.html
Ібрагім Калин у Вікісховищі

Ібрагім Калин (тур. İbrahim Kalın; нар. 15 вересня 1971(19710915), Стамбул) — турецький науковець, державний діяч і дипломат. З 11 грудня 2014 року посол як офіційний представник президента Турецької Республіки. З 2018 року також виконує функції заступника комітету президента з безпеки та зовнішньої політики та заступника голови головного радника президента. З 5 червня 2023 року голова турецької служби безпеки.

Народився 1971 року в Стамбул у родині родом з Ерзурума. 1992 року закінчив історичне відділення літературного факультету Стамбульського університету. Здобув ступінь магістра в Малайзії. Захистив докторську дисертацію в Університеті Джорджа Вашингтона у галузі гуманітарних наук і порівняльної філософії, захистивши дисертацію про погляди Мулли Садра на існування і філософії знання (2002). Займався дослідженнями в центрі ісламських досліджень релігійного фонду Туреччини^[1]. Читав лекції про ісламську думку та відносини між ісламом та Заходом у коледжі Святого Хреста, Джорджтаунському та Бількентському^[en] університетах^[2][3]. Провадив академічні дослідження з філософії, ісламської думки й ісламської філософії. Навчаючись у докторантурі, вивчав «теорію пізнання мулли Садра та можливість антисуб'єктивістської гносеології»^[4]. Переклав книгу «Думка про існування в ісламі» японського дослідника Тосіхіко Ідзуцу і книги «Листи муршидіна» Мулая Ель-Арабі Ед-Даркаві, засновника гілки Даркавіє ордена Лазеліє. Також переклав статтю «Стамбул: місто ісламу» Галіла Іналджика^[5][6].

У 2005—2009 роках був президентом-засновником Фонду політичних, економічних і соціальних досліджень^[7]. 2007 року вийшла його книга «Іслам і Захід». За це дослідження вшанований нагородою «Премія думки» від Спілки письменників Туреччини^[en]. Зробив свій внесок в енциклопедичні роботи, як-от Macmillan Encyclopedia of Philosophy, Encyclopedia of Religion й Oxford Dictionary of Islam. Автор таких праць як-от «Розум і чеснота» (2014), «Існування та розуміння» (2015) та «Я, інший і не лише: введення в історію відносин між Ісламом і Заходом» (2016)^[8].

2011 року призначений членом Опікунської ради Університету Ахмета Ясаві. З 2019 року читає лекції аспірантам в галузі ісламської філософії в Університеті Ібн Халдуна^[en]. Отримав звання професора 29 травня 2020 року.

2009 року призначений на посаду головного радника прем'єр-міністра із зовнішньої політики. Став першим координатором координаційного центру прем'єр-міністра з питань публічної дипломатії, створеного у січні 2010 року. 2012 року став заступником радника прем'єр-міністра. Коли Реджеп Тайїп Ердоган став президентом, його призначили заступником генерального секретаря президента. 2014 року призначений «прессекретарем президента», отримавши титул «посла» від Реджепа Тайїпа Ердогана^[9]. З 2018 року виконував обов'язки віцепрезидента Ради з безпеки та зовнішньої політики президента та головного радника президента^[10]. 2023 року призначений головою Національної розвідки Туреччини^[11].

Одружений, має двох дітей^[12]. Крім роботи в академічних колах й уряді, виявляє великий інтерес до мистецтва, особливо до народної музики. Серед написаних ним творів — «Якщо він не видасть тебе за мене» та «Сестра Еліф»^[13].

• Іслам і Захід
• Існування та розуміння: уява знання Мулли Садра
• Інтелект і чеснота: соціальна уява Туреччини
• Я, інший і не лише: введення в історію відносин між Ісламом і Заходом
• Туреччина у деталях
• Ісламофобія: Проблема плюралізму у XXi столітті
• Варварська сучасна цивілізація
• Пелена та значення

• Листи Муршида

• Орден «За заслуги» III ступеня (22 серпня 2020 року, Україна) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток міждержавної співпраці, плідну громадську діяльність^[14].