Максим Ємець Максим Михайлович Ємець
Підполковник (посмертно)
Загальна інформація
Народження	21 вересня 1994(1994-09-21) Старий Косів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть	5 лютого 2025(2025-02-05) (30 років) Донецька область, Україна
Псевдо	«Єнот»
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Формування	10 ОГШБр  24 ОМБр
Війни / битви	Російсько-українська війна Бої за Іловайськ Бої за Дебальцеве Бої за Широкине Бої за Сіверськодонецьк Бої за Соледар Битва за Бахмут Бої за Авдіївку Бої за Покровськ
Командування
10 ОГШБр
Нагороди та відзнаки

Максим Михайлович Ємець (позивний «Єнот»; 21 вересня 1994, с. Старий Косів, Івано-Франківська область — 5 лютого 2025, Покровський напрямок, Донецька область) — український військовослужбовець, майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2022).

Максим Ємець народився 21 вересня 1994 року в селі Старому Косові, нині Косівської громади Косівського району Івано-Франківської области України.

У дитинстві брав участь у військово-патріотичних організаціях — УНА-УНСО і «Тризуб» імені Степана Бандери. Згодом був учасником громадського руху «Народний контроль»^[1].

Виховували Максима матір Надія Ємець, бабуся Марія Ємець та дідусь Валентин Ємець ^[2].

Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, потім — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната ^[3].

На фронті від початку російсько-української війни. Спочатку служив у батальйоні «Айдар», а з 4 серпня 2014 — навідником-оператором 54-го окремого розвідувального батальйону^[1]. Брав участь у боях за Іловайськ і Дебальцеве в складі 10-ї окремої гірсько-штурмової та 24-ї окремої механізованої бригад^[4].

У 2018 році, після завершення навчання на курсах лідерства в Одеській військовій академії, отримав офіцерське звання "молодший лейтенант".

Повномасштабне вторгнення застав на посаді командира розвідувальної роти 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. Пройшов бої за Попасну ^[3].

8 березня 2022 року під час перших днів оборони Попасної отримав важке поранення — була пробита легеня та втрачена частина шлунка ^[3].

1 червня 2022 став командиром мотопіхотного батальйону 10 гірсько-штурмової бригади "Едельвейс". На той момент він вів бої у Сіверськодонецьку. Після оборони Сіверськодонецька перевівся у загальновійськову частину ГУР МО. Там брав участь в операціях на різних напрямках фронту ^[3]. Долучився до створення плану та реалізації військових операцій зі звільнення Харківської області, Балаклійського прориву та деокупації Куп’янська у 2022 році ^[3].

Декілька разів був поранений, мав групу інвалідності ^[1][3].

Долучився до вироблення плану та реалізації оборони Харківщини у 2024 році, де керував оборонними операціями. Зокрема, у селі Стариця. Там ГУР спільно з підрозділами 42 ОМБр розгромили противника, не давши окупанту просунутися далі ^[3]

Продовжував навчання та влітку 2024 року був слухачем лекцій у Воєнно-дипломатичній академії Євгенія Березняка ^[3].

З грудня 2024 перебував на Покровському напрямку. Він працював над організацією та координацією військових операцій з оборони, зокрема, на околицях Покровська, Піщаного. Завдяки злагодженим діям 425 штурмовий полк "Скала" та 32 окрема механізована бригада звільнили село Піщане ^[3].

Загинув 4 лютого 2025 року на Покровському напрямку на Донеччині від артобстрілу. У пам'ять про коханого Оксана Рубаняк пообіцяла видати його збірку поезій ^[3]

Похорон відбувся 11 лютого 2025 року в Івано-Франківську. Похований на Алеї героїв на міському кладовищі у селі Чукалівка ^[3].

• У жовтні 2018 року одружився з Тетяною Петрів, а у листопаді 2019 року у них народилася донечка Квітослава. У лютому 2023 подружжя розлучилось.
• Максим був заручений з українською поетесою, письменницею, громадською активісткою, військовослужбовицею та командиркою роти Збройних сил України Оксаною Рубаняк ^[5]

• орден «За мужність» III ступеня (13 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[6];
• медаль «За військову службу Україні» (2 листопада 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[7].
• медаль «Хрест бойових заслуг» (посмертно)^[8]

• Капітан ЗСУ Максим Ємець: «Нас просто закидують м'ясом...» на YouTube // Front 18. — 2022. — 24 жовтня.

Це незавершена стаття про військовослужбовця Сил оборони України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.