Lifestyle Khazanah Profil Baru Dram Lists Ensiklopedia
Technopedia Center
PMB University Brochure
Faculty of Engineering and Computer Science
S1 Informatics S1 Information Systems S1 Information Technology S1 Computer Engineering S1 Electrical Engineering S1 Civil Engineering

faculty of Economics and Business
S1 Management S1 Accountancy

Faculty of Letters and Educational Sciences
S1 English literature S1 English language education S1 Mathematics education S1 Sports Education





  2. Weltenzyklopädie
  3. Єжи Пайончковський‑Дидинський — Вікіпедія
Єжи Пайончковський‑Дидинський — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Єжи Пайончковський‑Дидинський
Народження19 липня 1894(1894-07-19) Редагувати інформацію у Вікіданих
Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть6 грудня 2005(2005-12-06)[1] (111 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Grange-over-Sandsd, Південний Лейклендd, Камбрія, Північно-Західна Англія, Англія, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
хвороба Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польська Республіка
 Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки служби1915-1945
Званняполковник Редагувати інформацію у Вікіданих
Війни / битвиПерша світова війна і Друга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
РідQ63532141? Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Хрест Хоробрих срібний Хрест заслуги офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Військовий Хрест Карла
CMNS: Єжи Пайончковський‑Дидинський у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Єжи Казімеж Пайончковський-Дидинський гербу Любіч (народився 19 липня 1894 у Львові, помер 6 грудня 2005 в Ґрендж-овер-Сандс[pl]) — дипломований полковник Війська Польського, суперстолітник.

Біографія

Народився 19 липня 1894 року у Львові[2], в родині Вломідєш[pl] (1864—1943) та Ванди, уродженої Сенковських, гербу. Правдзіч (1865—1948), походив із дворянської родини з Видрни[3][4]. Його брат Стефан[pl] (1900—1978), теж офіцер Війська Польського, художник, баталіст і військовий костюмер. Переїхавши до Сянока, де наприкінці 1901 року його батько став директором Генеральної лікарні[pl][5][6], родина Пайончковських спочатку винаймала квартиру на першому поверсі вілли доктора Адольфа Бендля на вулиці Ягеллонській[pl] (пізніше після розширення це було приміщення школи[pl]), а потім у власному будинку[pl] на залізничній станції Санок-Місто[pl][7].

У 1912 році Єжи Пайончковський з відзнакою склав іспит на закінчення середньої школи в чоловічій гімназії CK у Сяноку (в його класі були, серед інших, Людвік Геллебранд[pl], Ян Косіна[pl], Мечислав Криговський[pl], Юзеф Агатон Моравський[pl], Тадеуш Ремер[pl], Зигмунт Ветулані[pl])[8][9]. Того ж року розпочав студії права на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира. Як правослухач постановою Міської управи в Сяноці 1912 р. був визнаний належним до Сяноцької гміни[10]. Через два роки, після початку Першої світової війни, через очікуване військове призначення він переїхав до Віденського університету. У лавах австро-угорської армії служив з 1915 (в піхоті); з 1916 р. у званні сержанта служив на Албанському фронті. Призначений підпоручиком піхоти в запасі 1 січня 1917 року[11]. До 1918 року формально був резервістом 45-го піхотного полку[12]. Незадовго до закінчення війни потрапив у полон до Італії, але був звільнений у грудні 1918 р. завдяки втручанню польсько-французької військової місії в Італії. Після короткого перебування у Франції він повернувся до Польщі з синьою армією генерала Юзефа Галлера. Вступив до Війська Польського і в званні поручника брав участь у польсько-більшовицькій війні.

У 1921—1923 роках був слухачем 2-го нормального курсу Вищої військової школи у Варшаві. 3 травня 1922 р. вивірений у капітани зі старшинством[pl] 1 червня 1919 р. і 739-ю посадою в піхотному офіцерському корпусі, а його головною частиною був 2-й Підгальський стрілецький полк[pl][13]. 1 жовтня 1923 р., закінчивши курси й отримавши академічний диплом офіцера Генерального штабу[pl], був призначений до Навчального відділу штабу окружної команди X корпусу[pl] в Перемишлі, залишаючись старшим офіцером 2-го Підгалля. Стрілецький полк[14] [15]. 1 грудня 1924 року призначений у звання майора зі старшинством 15 серпня 1924 року і мав 223 офіцерський склад піхотного складу[16]. 26 квітня 1928 року був призначений до 22-ї гірсько-піхотної дивізії[pl] в Перемишлі на посаду начальника штабу[17]. У червні 1930 року переведений до IV відділу Генштабу[pl] у Варшаві[18][19].

Як прийомний син Казимира ор Катажини Дидинської, постановою міського суду в Сяноку від 28 липня 1931 р. його прізвище було виправлено з Пайончковських на Пайончковські-Дидинські[20]. Казиміра Дидинська була онукою Вінцентія Сі[pl] та донькою Едмунда Дидинського[pl][21].

У 1932 році Єжи Пайончковський-Дидинський був автором публікації під назвою Оперативні плани центральних держав проти Росії[22]. Крім того, він був рецензентом видань німецьких авторів військової тематики[23].

26 січня 1934 року переведений до 6-го Підгальського стрілецького полку[pl] в Самборі на посаду командира батальйону[24]. 27 червня 1935 року йому було присвоєно звання старшого підполковника 1 січня 1935 року і 14-ту посаду в піхотному офіцерському корпусі[25]. 4 липня 1935 року переведений до 34-го піхотного полку[pl] в Бялій Подлясці на посаду заступника командира полку[26]. З липня 1936 року знову служив у IV відділі Генштабу у Варшаві на посаді начальника відділу постачання та евакуації[19] [27]. 1 вересня 1939 року призначений в IV відділ штабу Головкому[pl] на посаду заступника начальника відділу-начальника відділу постачання. 18 вересня 1939 року в Кутах перетнув кордон з Румунією, де був інтернований[19].

Потім він пробрався до Франції, а в червні 1940 року до Англії. До кінця війни служив у польських збройних силах на Заході, в тому числі як начальник польського гарнізону в Перті. Він також перекладав британські військові статути для потреб польської армії. Після війни залишився в еміграції; він оселився в шотландському місті Единбург, де жив на Торфін-роуд[28] і працював садівником. У 1964 році Головнокомандувач генерал-лейтенант Владислав Андерс присвоїв йому звання полковника.

Пайончковський був активним в емігрантських колах, він, між ін. один із засновників гуртка військових знань. У 1993 році переїхав до міста Седберг (Камбрія). У 1994 році заявив про участь у діяльності Товариства розвитку та благоустрою міста Сянок як член-підтримувач[29]. Став почесним членом Товариства друзів Сянока і Сяноцького краю[30]. Останні роки свого життя він провів у будинку престарілих у Ґрендж-овер-Сандс.

Був одружений двічі: вперше з Марією Левандовською (1901—1945), одруженою в Сяноку 24 квітня 1924[2][31], з якою мав сина Анджея[32], з другою дружиною Дороті Мері Кеттералл (1905—1994), одружилася в травні 1946 року, у нього була донька Доркас. Після смерті Катажини Дидинської (померла 1947 р.) він став законним спадкоємцем модринового маєтку[pl] в Страхоціні[33][34][35], де регулярно проводив відпустку під час ІІ Речі Посполитої. Він знову відвідав це місце після приходу Третьої польської республіки, намагаючись повернути собі власність[36]. В Единбурзі він жив на Торфін-роуд[28]. Під час перебування в цьому місті 2 червня 1978 року помер його брат Стефан[37].

У липні 2005 року йому виповнилося 111 років[38]. Помер 6 грудня 2005 року[39].

Двоюрідною сестрою Єжи Пайончковського-Дидинського була Ізабелла Зелінська[en] (1910—2017), польська столітня жінка.

Ордени та нагороди

Примітки

  1. ↑ http://news.bbc.co.uk/1/hi/england/cumbria/4516532.stm
  2. ↑ а б Księga małżeństw (1912–1924). Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. с. 158 (poz. 22).
  3. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele (PDF). Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. 26 (150) z 25 czerwca 2006: 16. Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2014. Процитовано 31 серпня 2022.
  4. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele. Sanok: Stowarzyszenie Przyjaciół Heleny Kosiny w Sanoku. 2006. с. 53. ISBN 83-924210-0-0.
  5. ↑ Wiadomości bieżące. Nr 50 z 14 grudnia 1901: 671.
  6. ↑ Wiadomości bieżące. Nr 51 z 21 grudnia 1901: 687.
  7. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele. Sanok: Stowarzyszenie Przyjaciół Heleny Kosiny w Sanoku. 2006. с. 15. ISBN 83-92421-0-0. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: довжина (довідка)
  8. ↑ XXXI. Sprawozdanie Dyrektora c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1911/12. Sanok: Fundusz Naukowy. 1912. с. 45.
  9. ↑ Absolwenci. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 31 серпня 2022. [Архівовано 2020-09-26 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Księga przynależnych do gminy Królewskiego Wolnego Miasta Sanoka. с. 381 (poz. 66).
  11. ↑ Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918, Wiedeń, 1918, с. 333
  12. ↑ а б Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918, Wiedeń, 1918, с. 598
  13. ↑ Lista starszeństwa, 1922.
  14. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 63 z 27 września 1923 roku, s. 585.
  15. ↑ Rocznik Oficerski, 1924.
  16. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 131 z 17 grudnia 1924 roku, s. 735.
  17. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 26 kwietnia 1928 roku, s. 157.
  18. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 11 z 18 czerwca 1930 roku, s. 206.
  19. ↑ а б в Pajączkowski-Dydyński, 1939.
  20. ↑ Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 6 z 23.03.1932 r.
  21. ↑ Strachocina. Zarys dziejów parafii. Strachocina. 2001. с. 66, 119.
  22. ↑ Pajączkowski-Dydyński, Jerzy (2012). Plany operacyjne mocarstw centralnych przeciw Rosji. NapoleonV. Процитовано 2 березня 2025.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (пол.)
  23. ↑ Księga pamiątkowa Gimnazjum Męskiego w Sanoku 1888–1958. Kraków: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. 1958. с. 102.
  24. ↑ Dziennik Personalny MSWojsk., Nr 2 z 26 stycznia 1934 roku, s. 8.
  25. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 28 czerwca 1935 roku, s. 69.
  26. ↑ Dziennik Personalny MSWojsk., Nr 10 z 4 lipca 1935 roku, s. 95.
  27. ↑ Pajączkowski-Dydyński, 1940.
  28. ↑ а б Dwa dni w mieście naszej młodości. Sprawozdanie ze zjazdu koleżeńskiego wychowanków Gimnazjum Męskiego w Sanoku w 70-lecie pierwszej matury w roku 1958. Warszawa. 1960. с. 139.
  29. ↑ Towarzystwo Rozwoju i Upiększania Miasta Sanoka (1904–1994). VII. 1995: 14. ISSN 0557-2096.
  30. ↑ Kalendarium sanockie 2005–2010. Towarzystwo Przyjaciół Sanoka i Ziemi Sanockiej. 2011: 263. ISSN 0557-2096.
  31. ↑ Indeks do Ksiąg Zaślubionych Parafii Przemienienia Pańskiego w Sanoku od roku 1911. Sanok: Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. с. 149 (Tom J, poz. 22).
  32. ↑ Jerzy Pajączkowski h. wł.
  33. ↑ Ważniejsza wydarzenia parafii.
  34. ↑ Bobolówka.
  35. ↑ Piotrowscy ze Strachociny w Ziemii Sanockiej.
  36. ↑ Spadkobierca. Nr 12 (44) z 25 marca 1992: 11.
  37. ↑ Stefan Pajączkowski — malarz i grafik (1900—1978). Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 31 серпня 2022. [Архівовано 2014-05-08 у Wayback Machine.]
  38. ↑ 200 lat!. 8 maja 2014.
  39. ↑ UK's 'oldest' man dies, aged 111 (англ.). 10 grudnia 2005.
  40. ↑ M.P. z 2001 r. nr 20, poz. 322 «za wybitne zasługi w działalności na rzecz niepodległości Rzeczypospolitej Polskiej».
  41. ↑ Ster w nowych rękach. Nr 12 (541). 22 marca 2002: 2. {{cite journal}}: |volume= має зайвий текст (довідка)
  42. ↑ Dekoracja miała miejsce w ambasadzie RP w Londynie w lipcu 2001.
  43. ↑ M.P. z 1928 r. nr 65, poz. 89 «za zasługi na polu organizacji wojska».

Бібліографія


Pusat Layanan

UNIVERSITAS TEKNOKRAT INDONESIA | ASEAN's Best Private University
Jl. ZA. Pagar Alam No.9 -11, Labuhan Ratu, Kec. Kedaton, Kota Bandar Lampung, Lampung 35132
Phone: (0721) 702022
Email: pmb@teknokrat.ac.id